Товариші колгоспники! Позаторік ми посіяли десять гектарів огірків. Їх поїла тля. Торік посіяли двадцять гектарів. Їх теж поїла тля. Цього року посіяли сорок гектарів, які теж поїла тля. Пропоную навесні засіяти сто гектарів огірків — нехай ця тля подавиться!
Два роки тому ми обрали до Верховної Ради людину, яку в Рівному практично ніхто не бачив ані до виборів, ані після них. Цього року ми цього кандидата обрали знову. І наступного разу оберемо. Якщо, звісно, будуть вибори по округах і партія, яку представляє наш депутат, збережеться у нинішньому вигляді. Та сама партія, за яку два роки тому, окрім нас, радісно проголосували не лише у Львівській області, а й у Києві! Цього разу по Львівській області не пройшов жоден (!) кандидат від цієї партії. І сама ця партія до Верховної Ради не пройшла. Чому? Тому що у Львові та довкіл цю партію встигли добре роздивитися. І виявилося, що окрім страшного для "ворогів" обличчя Тягнибока, яке щороку зрадницьки товстішає, за цією партією немає нічого. А про роботу тих, хто від цього Тягнибока потрапив до влади на Львівщині, запитайте у місцевих. Вони розкажуть. Мало не здасться. А нам — нічого! Якщо не цього хлопця до нас привезуть, то іншого. І ми знову проголосуємо за людину, яку побачимо лише на рекламі перед виборами.
Чому так? Чому ми такі? Навряд чи ми такі вже бовдури. Просто переконалися за двадцять років, що від депутата Верховної Ради від Рівного нема чого чекати. І не лише у Рівному. Бо ж ми голосуємо не за програму кандидата, яка нікого не цікавить, і не за яскраву особистість, яких у нашому місті більш ніж достатньо. Ми голосуємо за ту чи іншу партію чи блок як за футбольну команду. Радіючи, коли наші перемогли, і сумуючи, коли програли. Кандидата у депутати чи партійного лідера, який всерйоз спробує запропонувати нам свій варіант податкової системи, судоустрою, освіти, оборони, охорони здоров'я та іншого, ми і слухати не будемо. Довго дуже. Головне — щоб був наш! А чому "наш" тепер саме цей, а не інший? Чому на виборах в нашій області щораз перемагає інша партія?
Політики у нас розумні. Тому більше двох слів у якості гасла не пропонують. А нам і не треба. Гукнув "Слава Україні!" чи "Смерть ворогам!" — ось і уся програма. І нема чого ображатися. Нема чого дивуватися, що наше життя стає кращим лише завдяки нашим особистим зусиллям, а не діям влади, яку ми обрали. Тому й немає нам діла до того, скільки ще народного добра вкраде чергова тля, яку ми обрали на чергових виборах. Ми, як той колгоспник із анекдоту, дамо їй вкрасти скільки зможе — нехай подавиться. Бо ж воно не своє, а колгоспне! Свого ж ми не віддамо нікому. Бо його мало і воно нікому не потрібне. Колгоспного вистачає!
