Наречена спізнювалась, проте Віталій хоча й хвилювався, був переконаний, що Людмила неодмінно з’явиться. Вона не залишила його самотнім у важку хвилину та ще й на чужині, не залишить і тепер, у світлий день їхнього одруження.
…Мешканець містечка Ратне Волинської області Віталій вперше побачив Людмилу Маковецьку, коли та була ще школяркою. Зустрів її після зібрання, на яке прийшов разом з братами та батьками. Невеликого зросту смаглява дівчина з карими очима сподобалась юнаку з першого погляду. Після знайомства довідався, що мама Людмили померла, а живе вона з батьком та молодшою сестричкою Наталкою. Раптово виникло відчуття, ніби знав цю дівчину все життя, з нею було затишно і радісно. Віталій почав працювати таксистом, а Людмила, закінчивши школу, пішла вчитись на швачку. — Коли Людмила вперше прийшла до нас додому, побачивши її, я одразу зрозуміла, що вона саме та дівчина, яка й має стати дружиною моєму сину, — зізнається згодом мама Віталія. Віталій все ж не поспішав освідчитися Людмилі, а от його молодший брат Славко, якому й вісімнадцяти ще не виповнилось, виявився більш рішучим: зустрівши дівчину, яку покохав, заявив батькам, що одружується. Його обраниця була тезкою мами — її також звали Ольгою, дівчина була круглою сиротою. А ще — як дві краплини води схожою на кохану старшого брата: маленькою, худорлявою, смаглявою та з великими карими очима. — Дивись, наші дівчата між собою такі схожі, як дві лисички, — сказав якось Славко Віталію. Батьки молодшому сину перечити не стали, підтримали вибір Славка розпочати самостійне життя. Невдовзі молоде подружжя подарувало їм внука, якого назвали Артуром, нещодавно у них народилась донька, її назвали Вікторією. — Мамо, а якщо і я вам сироту в дім приведу, що робитимете? — запитав після братового весілля у матері Віталій. — Приводь, житимемо і все! — відповіла вона. Але привести невістку в дім Віталію тоді так і не судилося: його спіткала біда. Та прохолодна і страшна ніч вмить змінила все життя Віталія. Керуючи «Фордом-Сієррою», він переїхав на дорозі хлопця. Віталій досі переконаний, що не збивав юнака, що той лежав на шляху і був давно мертвий. На період досудового слідства таксист перебував на підписці про невиїзд, а взяли його під варту в залі суду. Вирок волинського суду був безжалісним: чотири з половиною роки обмеження волі. Три наступні місяці Віталій провів у слідчому ізоляторі, а потім етапом його відправили на Рівенщину. Так 23-річний Віталій Снігурук опинився у Городоцькому виправному центрі. Людмила не залишила коханого у біді, вона писала йому листи, а коли приїхала на перше побачення, Віталій сказав те, на що так довго не зважувався: запропонував дівчині стати його дружиною. І Людмила дала згоду стати дружиною засудженого, якого кохає понад усе. Заяву в Городоцьку сільську раду подали того ж дня і почали чекати місячного терміну. 30 червня у Городоцькій сільській раді молодят вже чекали, проте вони запізнились майже на дві години. Наречена так хвилювалась, що відійшовши кудись на хвилину, потім заблукала і не змогла знайти весільні автомобілі, хоча вони з місця нікуди не рушали. У Городоцькій сільраді хоча і знали, що в цей день у них беруть шлюб ув’язнений з виправного центру та його наречена, не сподівались побачити справжній весільний кортедж, адже більшість місцевих дівчат приходять до них у звичайному вбиранні, інколи — у джинсах, а весільне одягають лише на вінчання у храмах. Першим на вулиці біля сільради з’явився темний «Мерседес» із великими весільними обручками на капоті, прикрашений різнобарвними кульками та двома великими помаранчевого кольору серцями. Під’їхав мікроавтобус із гостями, а з ними — з’явилось і хвилююче відчуття свята. Із «Мерседеса» вийшов Віталій у сірому весільному костюмі, прикрашеному білими квітами, а наречена — у розкішній весільній сукні і з вишуканим букетом ніжних троянд. Наречена трохи нервувала, її майбутній чоловік почувався дещо впевненіше. Охоронці його не супроводжували, приїхав лише старший інспектор групи соціально-виховної та психологічної роботи виправного центру Валентин Марач, який хоча й був у форменому одязі, проте скоріше був схожий на заклопотаного розпорядника весілля, ніж на працівника режимного закладу. Від пана Валентина й почули гості повідомлення про те, що їм не можна буде після весілля залишитись із молодятами. На побачення тривалістю три доби мають право лише по троє рідних молодят. Гості зробили бурхливу спробу обуритись, проте п. Марич пообіцяв, що на вінчання молодят, яке проходитиме у молитовній кімнаті, розташованій у виправному центрі, їх неодмінно запросять, після цього дозволять провести ще кілька хвилин разом з молодим подружжям, яке їх пригостить солодощами, звісно, без спиртного , а потім доведеться повертатись додому і там святкувати, щоправда, вже без молодят. За кілька хвилин у темній кімнаті Городоцької сільради, де люстра виявилась лише прикрасою, а не засобом для освітлення приміщення, пролунали слова, від яких у батьків Віталія защеміло серце: — Я, Людмила, беру тебе, Віталію, за законного чоловіка і буду вірна тобі до кінця днів моїх. Таку ж обітницю, хвилюючись, виголосив і Віталій. Після обміну обручками молодята поцілувались і їм вручили свідоцтво про одруження. Молоде подружжя привітали працівниця сільради, батьки та гості. Весільний кортедж вирушив у виправний центр, де й відбулось вінчання. У наречених не було медового місяця, а лише три медових дні — саме стільки тривало їхнє побачення у виправному центрі. Та незабаром Людмила переїде жити з Волині на Рівенщину. — 18 липня виповниться шість місяців перебування Віталія в нашому виправному центрі, а після цього він зможе винайняти з молодою дружиною помешкання у селах Рубче або ж Метків і жити там. Щоправда, щоранку Віталій повинен приходити у виправний центр і разом з іншими їхати на роботу на «Рівнеазот», — каже Валентин Марач. Розпочати повноправне життя на волі, як вільна людина, Віталій зможе лише у січні 2010 року, коли йому буде 27 років, проте за законом у 2008 році він отримає пільгу на умовно-дострокове звільнення, якщо, звісно, буде поводитися сумлінно. Віталій мріє працювати таксистом, якщо не зможе знову сісти за кермо, то ремонтуватиме автомобілі. А в Городоцькому виправному центрі готуються тим часом до ще одного весілля: планує одружитись мешканець Кузнецовська, який у них відбуває покарання. Схоже, відбувати термін покарання за злочини чоловікам стане легше, коли побачать світло у кінці тунелю, тобто знатимуть, що на волі їх чекають кохані, які допоможуть розпочати життя з чистого аркушу.
