Довгі роки Наталія та Віктор Вознюки чекали дитину. І ось 16 червня, на другий день Трійці, стоїчне бажання подружжя мати своє продовження було винагороджене, як то кажуть, у потрійному розмірі: на світ з’явилося одразу трійко дівчаток. За останні десять років у нашому місті це четверта трійня.
Довгі роки Наталія та Віктор Вознюки чекали дитину. І ось 16 червня, на другий день Трійці, стоїчне бажання подружжя мати своє продовження було винагороджене, як то кажуть, у потрійному розмірі: на світ з’явилося одразу трійко дівчаток. За останні десять років у нашому місті це четверта трійня. — Заміж я вийшла у 20 років і одразу стала мріяти про дитину, — розповіла Наталія Вознюк, — чекав моєї вагітності й чоловік. Але минали роки, а дитини не було. Ми довго лікувалися і не втрачали надії, що таки зможемо продовжити свій рід. А коли мені минуло 35, я стала думати про те, щоб усиновити чужу дитину, якщо своїх Бог не дає. Треба сказати, що у бажанні обзавестися дітьми не менш настирливим, ніж я, був і мій чоловік. Саме він запропонував спробувати останній шанс — звернутися в Київський інститут репродуктивного здоров’я людини. Через кілька тижнів після нетривалих процедур Наталія відчула, що вона нарешті вагітна. Їй порекомендували знайти спеціаліста, який зможе постійно контролювати протікання вагітності, оскільки існує ймовірність невиношування. Наталя звернулася до знайомого лікаря-гінеколога Інни Гуценко, яка мешкає по сусідству. — На 7-8-му тижні вагітності ультразвукове дослідження показало, що Наталя вагітна трійнею, — розповіла п.Інна. — У таких випадках високий процент переривання вагітності, тому що природа «розрахувала» жіночий організм на одночасне виношування однієї дитини, максимум двох. Але цій жінці треба віддати належне: розуміючи, чим ризикує, вона була дуже послідовною, спокійною, виконувала всі рекомендації лікарів. П’ять місяців вона пролежала в гінекологічному відділенні під наглядом завідувачки Ніни Кирик, потім її перевели у відділення патології вагітних пологового будинку №1. На ранніх стадіях постільний режим був менш суворим, а що далі, то він ставав більш жорстким. Пологи почалися на другий день Трійці. Що це буде кесарів розтин, ми знали заздалегідь. Оперували удвох з Євгеном Ковальчуком. Дівчатка народилися здоровими, з вагою 2300, 3150 та 3200 грамів. Батько уже бачив своїх донечок, він дуже щасливий. Тепер ми говоримо, що усі разом виношували цю вагітність, а майбутня мама усі місяці її вилежувала. Сім’я Вознюків не вважає себе неімущою. Житлом вони забезпечили себе самі. Протягом десяти років Наталя доглядала за двоюрідною бабцею, яка мала частину хати у приватному секторі. Обмінявши свою однокімнатну квартиру та бабусине житло на спільну трикімнатну, Вознюки забрали стареньку до себе і доглянули її до смерті. Наталя працювала на молокозаводі, а потім стала безробітною, заробляє чоловік, водій-далекобійник. Поза роботою місяці Наталчиної вагітності квартира, побут, турботи про дружину — усе було на Вікторові. І ввесь цей час йому, уже неюному, треба було звикати до думки про те, що незабаром доведеться годувати свою багатодітну сім’ю. Спокійна і Наталка, попри усі розмови близьких, що важко, мовляв, ростити трьох дітей, вона впевнена, що впораються. Міська влада, яка обіцяла дарувати кожній трійні по квартирі, порушувати традицію не збирається. — Ми не обминемо увагою цю сім’ю, — повідомив керуючий справами міськвиконкому Святослав Власюк. — Ми обов’язково з’ясуємо, чого саме потребує родина, може, це буде щось із побутової техніки. Харчуванням, підгузниками та нянею цих дітей ми, я думаю, забезпечимо. Імен для своїх дочок Вознюки ще не обрали, Віктор каже, що не це було головне, а Наталя думає, що назве дівчаток Марією, Катериною та Настунею, перших двох — на честь бабусь, а третю — як їй подобається. Усі троє схожі на тата, кажуть, це на щастя. Родина Вознюків щиро завдячує медперсоналу гінекологічного відділення, пологового будинку №1 та особисто лікарям за благополучне народження дочок.
