Президенти США неодноразово змушені були шукати відповідь на запитання: «Скільки випадків загибелі американських солдатів може допустити американське суспільство, перед тим як почне протестувати проти війни?». Чим більше гине американських солдатів — тим нижча популярність президента.
Кожна цинкова труна, що прибуває в США, негативно впливає на рейтинг Білого дому, оскільки навіть невелика кількість вбитих і поранених американських солдатів призводить до утворення хвилі обурення в американському суспільстві. Протести американців, у свою чергу, можуть змусити адміністрацію США відмовитися від подальшого ведення військових дій, навіть якщо це суперечить логіці й здоровому глузду. Вона особливо наочно проявилася під час операції в Сомалі в 1993 році. Після того як 18 солдатів загинули під час операції в місті Могадішо, участь американських військ у цьому конфлікті стала настільки непопулярною в Америці, що президент Білл Клінтон був змушений вивести війська. Саме на «ефект цинкових трун» розраховував, наприклад, Саддам Хусейн — він був впевнений, що після того, як війська США почнуть зазнавати тяжких втрат, громадська думка Америки змусить президента Джорджа Буша припинити військову операцію. Втім, ця думка не нова. Раніше подібні прогнози робив Адольф Гітлер. Проте американці готові погодитися навіть із великою кількістю жертв за визначених обставин. Однак, як показує історичний досвід, вони не підтримують ведення безглуздих війн. До цього висновку прийшли Пітер Фівер і Крістофер Гелпі, автори книги «Застосування Сили. Армія і Суспільство». Вони вважають, що механізм взаємодії суспільства і збройних сил дуже складний і до кінця не досліджений. За їх даними, замість того, щоб запитувати «Скільки вбито?», суспільство задає два інших запитання: «За що ми боремося?» і «Чи можемо ми перемогти?». Ці запитання створюють визначену «рамку», яка обрамовує зростання кількості «похоронок». Наприклад, у березні й квітні 2003 року, коли війська США воювали із залишками іракської армії, популярність Буша різко підвищилася, незважаючи на те, що кількість вбитих стрімко збільшувалася. Було зрозуміло, що США виграють війну, яка мала зрозумілу американцям мету — знешкодити Саддама і тим самим убезпечити їхню країну від загрози застосування зброї масового знищення, а також скинути диктаторський режим і звільнити іракців. Схожа модель поведінки американського суспільства простежується у всіх важливих військових конфліктах, у яких брали участь США за останні піввіку. Фівер і Гелпі назвали цей феномен «об’єднанням під прапором» — президент країни стає популярним навіть тоді, коли постійно зростає кількість загиблих. Як свідчить дослідження корпорації RAND під назвою «Втрати і консенсус: Історична роль втрат у підтримці суспільством військових операцій США», цей ефект особливо проявився під час другої світової війни. У ній загинуло понад 400 тис. американців. Проте не менше 80% жителів США підтримували війну. Причина проста: війна мала всім зрозумілу мету — перемогу над чітко визначеним і об’єктивно поганим ворогом. У той же час, якщо перспективи війни стають невизначеними або суспільство перестає розуміти, в ім’я чого ведуться бойові дії, рівень підтримки різко спадає. До 1968 року американці, загалом, підтримували війну у В’єтнамі. Проте в 1968 році їм стало зрозуміло, що Америка не зможе виграти цю війну, навіть якщо вона виграє кожен бій. Після того, як 1 травня 2003 року Буш оголосив про завершення війни, його популярність почала знижуватися. Атаки іракських інсургентів зробили Ірак схожим на В’єтнам — у США для характеристики подібних військових сутичок використовується термін «військове болото». Іракську зброю масового знищення так і не було знайдено, що поставило під сумнів серйозність причин для початку війни і різко зменшило її підтримку в американському суспільстві. Засоби масової інформації почали негативніше оцінювати ситуацію. Дослідники прийшли ще до одного важливого висновку — американське суспільство поводиться не стільки емоційно, моментально реагуючи на загибель солдатів, обурюючись і вимагаючи припинити війну, скільки раціонально. Американці аналізують можливі вигоди, які одержать США у разі перемоги, шанси успіху, витрати і запитують: «Чи варта перемога цих життів і грошей?». У цих умовах адміністрація США може виграти бій із громадською думкою за дотримання однієї умови — якщо вона не буде вводити американське суспільство в оману. За період із 1975 по 2002 рік збройні сили США провели 91 значну бойову операцію. Після колосальних втрат у В’єтнамі американські військові на перше місце поставили безпеку своїх підлеглих і докорінно змінили систему підготовки військ і застосовувану тактику. У результаті під час переважної кількості військових операцій американські війська взагалі не мали вбитих і поранених. За чверть сторіччя загинуло менше 900 американських військових. Війна в Іраку, на якій загинуло вже понад 500 американських солдатів і офіцерів, стала найбільш кровопролитним для США військовим конфліктом останніх десятиліть.
