У 1994 році на Землі з'явився перший генно-модифікований продукт, дозволений для харчування людини — помідор, створений каліфорнійською компанією. А у 1996 році з'явились перші поля, засіяні рослинами, вирощеними із застосуванням біотехнологій — в основному кукурудзою та соєю. З того часу не вщухають дискусії у світі щодо того, чого чекати від застосування генно-модифікованих організмів: порятунку від голоду, хвороб та енергозалежності чи непередбачуваних впливів на здоров'я людини та довкілля. Намагалися знайти аргументовану відповідь на ці запитання й учасники прес-клубу, що відбувся у Львові завдяки освітньо-інформаційній програмі, ініційованій Комітетом з біотехнологій Європейської бізнес-асоціації.
Якось, спілкуючись із журналістами, Сергій Шульга, заступник директора лабораторії Інституту харчової біотехнології та геноміки НАН України, заявив: — Американці з'їли не менше 600 мільйонів тонн ГМО продуктів, європейські співтовариства — до 300 мільйонів, Росія — на рівні 200 мільйонів. Я думаю, що ми так десь біля Росії... Тим часом в Україні не побачиш продукції з маркуванням, яке підтверджує вміст ГМО. Навпаки, на прилавках — і сіль, і цукор, і вода — тобто навіть ті продукти, в яких трансгенів і бути не може, містять маркування "Без ГМО". Борис Сорочинський, експерт Інституту харчової біотехнології та геноміки НАН України, доктор біологічних наук, вважає безглуздим запровадження маркування продукції "Без ГМО" в умовах, коли в Україні не існує офіційної реєстрації, коли ГМО в нашій державі заборонені. Це, вважає експерт, профанація, яка використовується виробниками як вдалий маркетинговий хід. В Україні уже створено близько 50 лабораторій, де перевіряють продукти на вміст ГМО, тоді як у Німеччині та в Польщі — по 5. Якщо й досліджувати продукти на вміст ГМО, каже п.Сорочинський, то тільки ті, щодо яких є більша ймовірність. Наприклад, в Україні — це соя, ріпак, кукурудза. — Коли вводилось таке маркування, значить, комусь це було вигідно. Хоча вимогу маркування уже зняли з нормативної бази. Вистачило здорового глузду, — підсумував експерт. Під час прес-клубу п. Сорочинський заявив: — В Україні немає шкідливих ГМО. Більше того, в Україні не повинно бути жодного ГМО. Причина для цього одна: в нашій країні немає офіційної реєстрації такої продукції. Та, що є — є неофіційно, як вона потрапила на ринок — невідомо. В цьому питанні держава повинна навести порядок. Стверджують, що в Україні генетично-модифікована продукція найчастіше зустрічається серед ріпаку, кукурудзи та сої. Загалом на світовий ринок допущені і культивуються понад 30 генетичних модифікацій, переважна більшість яких стосується цих основних культур. Наприклад, трансгенна соя уже поширена більше, ніж звичайна: її частка у світових посівах становить близько 80%, а в Україні, припускають, — не менше 30-40%. В меншій мірі, але вже існують та культивуються генно-модифіковані картопля та томати; бавовник і тополі, з яких виробляють папір; і навіть кава, із зменшеним вмістом кофеїну. Загалом біотехнологія широко застосовується у різних сферах, в тому числі й у медицині та фармакології. А як до генно-модифікованих продуктів ставляться за кордоном? Експерт наводить таку статистику: торік близько 17 мільйонів фермерів у 28 країнах світу засіяли біотехнологічними культурами 170 мільйонів гектарів. Ще в 31 країні надано дозвіл на імпорт таких рослин як харчових продуктів і кормів. Для чого застосовується генна модифікація? Наприклад, у картоплю вводять ген, який виробляє білок, отруйний для деяких шкідників, зокрема, колорадського жука. А в сою, бавовник, цукровий буряк — гени, що відповідають за стійкість до гербіцидів, тобто хімікатів проти бур'янів, від яких страждає й основна культура. Загалом говорять про першу хвилю генетичних перетворень, яка забезпечила захист рослин від шкідників та гербіцидів та підвищила врожайність, та другу — яка стосується поліпшення смакових якостей та збагачення рослин і продуктів корисними для людини речовинами. Щоправда, чи не найголовніше питання, яке хвилює споживачів — чи достатньо доказів безпечності таких продуктів для здоров'я людини і довкілля. При цьому, щоправда, п.Сорочинський наголошує, що такі дискусії не повинні відбуватись на популістському рівні, це — прерогатива фахівців, науковців і дослідників: — Сучасна біотехнологія заснована на знаннях. І говорити про її ризики слід тільки на науковому рівні, а не на рівні припущень і здогадок.
| |
 | |
