Щойно починається нова черга мобілізації, київський міський та районні столичні військові комісаріати отримують безліч звернень від «доброзичливих» громадян, які сигналізують воєнкомам про те, що, мовляв, от такий-то нехороший сусід ухиляється від призову, а такому-то, пиякові, наркоману, хулігану, варто надіслати повістку, хай піде повоює, виправиться чи просто спокутує, — пише Тиждень.ua.
У більшості випадків ідеться про сприйняття армії як інституції каральної — і каральної не щодо далеких сепарів, а щодо тих, хто призивається на військову службу. «За таких умов мені в армію йти не варто», — ось позиція абсолютної більшості військовозобов'язаних. На жаль, за рік, що минає від початку першої черги мобілізації, державне та армійське керівництво зробило дуже багато хибних кроків, аби загальне патріотичне піднесення й бажання захищати Батьківщину змінилися скепсисом і недовірою до доцільності ставати до лав Збройних сил України.
95% неохочих
Ці цифри рідко фігурують у ЗМІ, але реалії такі: якщо в березні-квітні 2014 року до військкоматів не приходили 70% військовозобов'язаних киян, яким надсилали сповіщення про мобілізацію, то під час її другої черги неохочих було вже 80%, третьої — 90%, а тепер (із 20 січня 2015-го) цифра сягає 95%. Про це свідчать наші джерела у відділі обліково-мобілізаційної роботи Київського МВК. Варто зауважити, що названі особи — це не «уклоністи» як такі. Класичний «уклоніст» — той, хто ухиляється від явки у військкомат, коли вже отримав повістку офіційно, на руки. Таке має тягти за собою адміністративну й навіть кримінальну відповідальність. А 95% — це військовозобов'язані, до яких із різних причин не доходить сповіщення про потребу з'явитися в РВК. Людина може як тікати світ за очі під час мобілізації чи ховатися на балконі, коли у двері стукає незнайомий, так і просто жити за іншою адресою, перебувати у відрядженні тощо. Низька якість роботи, а часом навіть саботаж керівників підприємств, представників місцевої влади, жеків тощо, які теж уповноважені розносити повістки, із цієї самої опери. До відповідальності ті 95% «неохочих» притягти практично неможливо. Вдумайтеся: майже 95 із кожних 100 киян, до яких звертаються із викликом військкомати, ігнорують його. У деяких регіонах ця кількість менша, а в деяких навіть більша, зокрема, на Заході України. Катастрофа? Не зовсім. Хоча... Перед початком четвертої черги мобілізації Генштаб поставив перед військкоматами чітке завдання: у 2015-му забезпечити значно вищу якість призову, ніж торік. Один із ключових критеріїв — належний рівень фахових знань та підготовки військовозобов'язаних, які мобілізуються до лав ЗСУ. Планувалося, що «під рушницю» ставитимуть тільки людей із досвідом, котрі мають ті військово-облікові спеціальності (ВОС), яких потребують армійські підрозділи. Виявилося, щоб мобілізувати до армії 1 тис. людей, потрібно розіслати ледь не 40 тис. (!) повісток. У таких умовах уже не випадає перебирати «матеріалом», свідчать воєнкоми. Доводиться брати тих, хто просто не ховається від РВК та отримує позитивну оцінку на медогляді.
«У зв'язку з недостатньою кількістю навчених резервістів, які при цьому не ухиляються від призову, Генеральний штаб ЗСУ залишив два критерії, за якими він здійснюється: придатність за станом здоров'я й бажання захищати Україну», — визнає т. в. о. військового комісара Київського МВК Валентин Кожуховський. Саме тому нині до армії беруть і тих, хто ніколи не служив і не вчився на військових кафедрах, а для заміщення посад командирів розвідвзводів перевчають фінансистів запасу.
Аврал 2014-го і реалії 2015-го
Було б помилкою говорити, що якість комплектації ЗСУ в межах четвертої черги мобілізації порівняно з 2014-м не зросла. Якісні зрушення є, і їх чимало. Рік тому автор цих рядків прокинувся, здавалося б, у звичайну березневу п'ятницю о шостій годині ранку від дзвінка на стаціонарний телефон. Автовідповідач записав стислий меседж, який працівник Дарницького РВК озвучував, ніби вибачаючись: «На підставі указу президента ви маєте на 9.00 з'явитися до райвійськкомату...». Повістки не було. Медогляду теж. «Перед нами поставили завдання, часові рамки: на вчора, і ми не могли діяти інакше», — виправдовується тепер воєнком. Уже ввечері того самого дня автобус доставив нас у першу окрему гвардійську танкову бригаду в Чернігівській області. Форму видали: берці, камуфляж-»дубок», радянську спідню білизну «бєлуху», як у Бумбараша часів громадянської війни, але спочатку спати доводилося без подушок, ковдр і матраців на голих панцирних ліжках, вкриваючись бушлатом. У декого з рекрутів була відкрита форма туберкульозу, в декого — епілепсія. Людей раптово відірвали від сімей, фірм, підприємств, городів, ферм. Більшість вважала, що це лише десятиденні навчальні збори, і під кінець першого тижня служби в частині трапився справжній п'яний бунт на плацу зі спробою штурму «оружейок». Пригадується, як перелякані районні воєнкоми, котрих командир бригади викликав, щоб пояснили ситуацію, тікали далі ніж бачили. Самого командира захистила свідома розвідрота. Ситуація у військовій частині — і не лише в нашій — залишалася напруженою ще кілька днів, поки командування «для розрядки» не санкціонувало напівлегальні відпустки й «дні відкритих дверей». Бойове злагодження в батальйонах тривало неповні три тижні, після чого нас на некондиційній техніці розкидали по блокпостах. Дехто поїхав просто в зону АТО... Але це було торік. Тепер мобілізація відбувається інакше. Призваних відправляють не у військові частини, а в навчальні центри: у Яворів, Рівне, Десну тощо. Протягом місяця там вони згадують колись набуті навички або здобувають нові військові спеціальності. У зону АТО мобілізовані потраплять не напряму й нескоро. Та й не всі потраплять. В армійських казармах тхне так само неприємно, але камуфляж видають сучасний, берці канадські, амуніцію зовсім іншого ґатунку, ніж рік тому. Те саме і з харчуванням. Завдяки старанням керівництва Міноборони й волонтерів, допомозі західних партнерів.Поразки на інформаційному полі
Як і взагалі в усій цій воєнній кампанії, в історії силового протистояння із сепаратистами й Росією немає комплексного підходу до інформування населення та формування його настроїв. Відповідні структури Міноборони загрузли в безпорадних, солдафонських шаблонах минулого. Цілковите безсилля демонструє і новостворений «Мінстець», і носій аналогічних функцій — Держтелерадіо. ЗМІ ставлять перед собою корпоративні цілі, женуться за дешевими сенсаціями, а деякі, як-от газета «Вести», майже не криючись, подають ідеологічні набої ворогу.
Під час занять з рукопашного бою на Рівненському полігоні
При цьому, насмілюся стверджувати, і ті медіа, які день у день оспівують ратний подвиг українських воїнів і в своїх репортажах тримають щонайвищий градус подій на передовій, роблять країні ведмежу послугу. Так, війна — це трагедія, бої подекуди точаться запеклі, навіть у дні так званого перемир'я гинуть наші солдати, і героїв потрібно вшановувати. Однак у споживача цього нескінченного інформаційного продукту volens-nolens складається враження, що служба в Збройних силах — суцільні «тяготи і лішенія», щоденне пекло і з армії тільки дивом можна повернутися живим. За кадром лишається інформація про те, що не всі мобілізовані беруть участь в АТО. Бойові втрати сягають 0,5-1% загальної кількості військовослужбовців.
Згідно із законом за мобілізованими зберігається попереднє місце роботи і видається середня зарплата по підприємству. А в ЗСУ залежно від посади вони одержують щомісяця від 2100 до 4500 грн., і в період перебування в зоні АТО зазначена сума подвоюється. Тобто якщо людина працювала на «гражданці» й була призвана, вона отримує дві зарплати паралельно. А ще щорічні оздоровчі з нагоди законної відпустки й додаткову матеріальну допомогу. Чи знають про це ті, хто ховається від повісток? Для «вирішення соціально-побутових питань» вояків регулярно відпускають додому в порядку черги до 30% кількості підрозділу одночасно, і це без урахування щорічної 30-денної відпустки. Багатьом місцева влада надає земельні ділянки. Плюс пільги як учасникам АТО й бойових дій. Зрештою, у випадку поранення виплачується компенсація залежно від ступеня втрати працездатності. А родини загиблих отримують 609 тис. грн.
Чи мало важить увесь цей соціальний пакет на додачу до значущості виконання почесного обов'язку захищати Вітчизну? І чиє завдання донести до людей також і цю правду про війну, окрім тієї, вже звичної, страшної? Долучити матеріальну мотивацію до моральної?
Мед, бочка дьогтю і безлад
У нашому суспільстві дивовижним чином поєднуються величезне патріотичне піднесення (хоча, слід визнати, воно потроху йде на спад), потужний волонтерський імпульс на допомогу фронту і масове небажання обороняти країну в складі регулярної армії. Щоб «перебити» кожну брехливу чутку або хибне твердження на кшталт «от коли буде оголошено війну, тоді я й піду», потрібна копітка, системна робота державної машини. Складові тієї роботи дуже прості: професіоналізм і правда. Натомість одна невдала воєнна операція на кшталт іловайської чи дебальцевської важить більше, ніж тисяча бравурних телесюжетів, і зводить нанівець багатомісячні зусилля з поліпшення іміджу ГШ, МО та ЗСУ загалом. А відверта брехня про такі операції посилює несприйняття багаторазово. Цю війну навряд чи вдасться виграти, якщо паралельно з АТО не проводити реформу армії, зокрема, й на мобілізаційному напрямі. Тим часом у Головному управлінні оборонного та мобілізаційного планування Генштабу лише тепер заговорили про призов журналістів не просто стрільцями, а прес-офіцерами при військових підрозділах. А також про потребу створення Єдиного державного реєстру військовозобов'язаних.
Наразі в цій царині панує відвертий безлад: жодного системного електронного обліку, лише картотеки у райвійськкоматах. Відповідальність за порушення закону про військовий обов'язок мінімальна, тож ціла армія військовозобов'язаних не стоїть на обліку в жодному військкоматі (відповідно, не може бути мобілізована), він ведеться лише на деяких підприємствах. І потім люди щиро дивуються, що їм приносять повістки на роботу й вимагають брати у воєнкомів дозвіл на виїзд за кордон чи переїзд в інший регіон.
Реформи й оптимізації потребує сама система військкоматів, де квітне таке сприятливе поле для корупції, а за шумовинням безглуздої паперової звітності, часто висмоктаної з пальця, губиться головне — конкретна робота з призовниками й військовозобов'язаними.
Узяти хоча б такий аспект. Чи потрібні в РВК психологи? Відповідь однозначна: так. Уже посеред четвертої черги мобілізації така посада стала з'являтися у райвоєнкомівських «штатках». Але має минути чимало часу, щоб галочка в рапорті для вищого командування перетворилася на дієву одиницю. Щоб цей психолог був справді професіоналом своєї справи, а не держслужбовцем, який отримав це крісло «по дружбі» внаслідок скорочення інших посад у РВК. Щоб він пропустив через себе кожного оповіщеного про мобілізацію і щоб його фаховий висновок важив не менше, ніж слово членів медкомісії.
Це справді важливо. Адже жодна суперсучасна летальна зброя, поставлена в Україну Заходом, не дасть гідної відсічі імперії зла, якщо цією зброєю буде нікому керувати. І якщо людина при цій зброї не буде адекватною та не усвідомлюватиме своєї місії.
