Журналіст агентства Washington ProFile розмовляв з відомим російським соціологом Олександром Зінов’євим з приводу стану засобів масової інформації (ЗМІ) у країнах СНД.
— Чим є сьогодні засоби масової інформації? — Засоби масової інформації — це Ватикани сучасного світу. Сьогодні преса займається тим, що ще сторіччя тому робили священики і Церква. Телебачення, газети, радіо, інформаційні агентства грають першу скрипку в ментальній ідеологічній сфері. Хтось називає ЗМІ «четвертою владою». Але це набагато більше, це третя влада. Міць нинішніх мас-медіа перевершує всі можливості, якими будь-коли володіла та або інша релігійна організація. Скільки часу сьогодні людина проводить на день перед телевізором? До шести годин! Сучасний світ без засобів масової інформації немислимий. І головні функції цієї системи впливу на мізки такі — преса формує менталітет людини, стандартизує його, поширює ідеологічні установки, дає систему соціальних координат, постачає інтелектуальною їжею. — Це можна сказати про всі ЗМІ? Можливо, є відмінності між західними мас-медіа і країн СНД? — Різниця незначна. Преса в СНД є вторинною стосовно західної. Наприклад у Росії журналісти наслідують, переймають якісь прийоми, у чомусь перевершують, у чомусь поступаються західним журналістам. Але, що можна точно сказати, негативні сторони російських мас-медіа в порівнянні з Заходом посилені. У західних ЗМІ склалася визначена культура, встановилися негласні норми. Більш витончена техніка виконання матеріалів, більш стримано поводяться журналісти. У Росії переборщують, не знають меж, немає стримуючих факторів. Третина передач, які можна сьогодні спостерігати на російських телеканалах, на телебаченні Заходу ніколи б не з’явилися. Точніше так: сумнівні програми з’являються і там, але вони малодоступні, масовий глядач їх не бачить. — Наскільки успішно російська преса виконує функції стандартизації людського менталітету? — Досить непогано. Тим більше що стандартизація, як правило, у будь-якому суспільстві проводиться швидко. Якщо пригадати радянський досвід, то через декілька років після революції 1917 року майже всі старі традиції і звички були замінені на нові. Інша справа, що західна людина сформувалася давно, її менталітет, переконання якщо й починають коливатися, то незначно. У Росії ці межі поки ще невизначені. Чи будуть вони такими ж суворими і впорядкованими, як на Заході? Не думаю, у нас інший менталітет. Хоча й у цих умовах російська преса створює визначені стереотипи, без яких не обійтися сучасному суспільству. — Як ви оцінюєте провінційну пресу в Росії? — Всі ці газети перебувають на приблизно однаковому низькому художньому й інтелектуальному рівні. І справа не у відсутності коштів. Навіть якщо провінційну пресу завалити грошима, стане тільки гірше. Я скажу парадоксальну річ: саме низьке фінансування дозволяє пресі мати порівняно високий інтелектуальний рівень, оскільки в такому випадку участь у виробництві газет беруть талановиті люди, подвижники професії. Проте як тільки журналістська праця стане комерційно привабливою і вигідною, у ЗМІ валом попре пробивна «сірість». Хоча зовнішньо вона буде виглядати, можливо, навіть більш привабливо, ніж талант. — Вас задовольняє інформаційна складова російської преси? — Для соціолога російська преса в силу її «розхитаності» є цінним джерелом інформації. Західні ЗМІ хитріше маскують соціальні процеси. А тут все на очах. Посидиш вечір перед телевізором — і готова тема для дослідження. Але це позиція вченого. Для більшості російських громадян набір інформації, що поставляється російською пресою, цілком достатній. Все, що потрібно для роздумів і розваг, споживач має. — Часто можна чути розмови про необхідність створення в країнах СНД громадського телебачення або введення своєрідної цензури. Що стоїть за цим? — Такі настрої офіційно заохочуються. Низька культура політичних дискусій, нападки в ЗМІ на визначених політиків викликають у населення протест. Лунають також обурені голоси проти показу на телебаченні фільмів, які розбещують молодь, але така продукція користується попитом в усьому світі. — Якого засобу масової інформації сьогодні не вистачає Росії? — У багатьох країнах існують газети впливу, які займаються виробленням загальнонаціональних ідей, а також зовнішньополітичною пропагандою інтересів своїх країн — німецька Frankfurter Allgemeine Zeitung, італійська Corriere Della Sera, французька Le Monde, американська The Washington Post, британська The Times. Це видання, які заслуговують найвищої довіри і найвищої оцінки. І в країнах СНД було б бажано, щоб з’явилися «головні газети», які представляли б країну. Щоб статті, які б у них з’являлися, вважалися авторитетними вже за фактом опублікування саме в цьому виданні. До публікацій The Washington Post можна ставиться по-різному — погоджуватися з їхньою точкою зору або не погоджуватися. Проте не брати до уваги, що вони пишуть, неможливо. Всі знають, що за цим стоїть точка зору, рівна за силою позиції Державного департаменту США. Газета впливу не обов’язково повинна бути «кремлівською» або «президентською». Проте бажано, щоб вона формулювала те, що називалося б «державним офіціозом». У такому виданні не повинно бути кросвордів, оголошень, фейлетонів або якихось подібних матеріалів, необхідні якісна аналітика і прогнозування. І це можливо. В СНД дуже багато людей з високим інтелектуальним рівнем, які чудово розбираються в різних проблемах. Багато з них прекрасно володіють ручкою. Завданням цих професіоналів, об’єднаних у єдину редакцію, повинно стати формування здатності її читачів думати грамотно і на визначеному рівні. — Для створення такої газети необхідно залучати якихось зовнішніх експертів, можливо, вчених, чи досить її робити силами самих журналістів? — Якщо створювати подібне видання «з нуля» або трансформувати в газету впливу якусь існуючу, все одно доведеться обходитися спочатку наявними силами. Повинен з’явитися лідер, від особистості якого буде все залежати. Він залучить п’ять-шість провідних журналістів. Далі набирається середня ланка і технічний персонал. Але найбільша проблема — як знайти лідера. Адже це людина, яка поєднує протилежні функції: з одного боку, вона зобов’язана мати максимальну незалежність, з іншого боку, входити при цьому в політичну еліту країни. Я б сказав, що рівень головного редактора газети впливу повинен дорівнювати статусу спікера парламенту або прем’єр-міністра. Провідні політики, бізнесмени і громадські діячі в такому випадку будуть вважати за честь бути згаданими в газеті хоча б одним рядком. Але це згадування — якісне і заслужене, а не тому що зараз Путіна чи Ющенка згадують з приводу і без нього, куди він поїхав і що сказав. Питання про таку газету дуже важливе: по суті, це питання про престиж країни в цілому. Скажімо, у США в головного редактора визначеної газети або телеканалу більше шансів потрапити в елітне угруповання, ніж у мільярдера. Трохи меншим впливом володіють редактори подібних засобів масової інформації. Кожен з них є особистістю, яка приводить у рух якийсь великий механізм у масштабах всієї країни.
