”Фестиваль «Тарас Бульба» організовується не для заробляння грошей, а заради конкурсу між молодими українськими рок-гуртами», — наголошує виконавчий директор знаного у музичних колах дубенського проекту Микола Арсенюк. На його думку, яку він висловив у інтерв’ю «Deutsche Welle», для багатьох молодих музикантів фестиваль слугує початком мистецької кар’єри. Черговий етап цього «трампліна» стартує 17 липня в незмінному з 2002 року місці — центральному майдані Дубна.
— Цей фестиваль є цікавим передусім для молодих музикантів, вони отримують таким чином дорогоцінний досвід. Журі оцінює манеру виконання, вміння показати себе публіці, вміння з нею спілкуватись. За це даються певні бали, — наголошує Микола Арсенюк. Виконавчим директором фестивалю Арсенюк став після його відродження. 1995 року «Тараса Бульбу» закрили через відсутність грошей. Однак згодом його засновники Віталій Міщук та Олександр Пахалюк, які володіють авторським правом на фестиваль, почали його відроджувати. Микола Арсенюк на той час працював у Дубні головним редактором місцевої газети «Кур’єр подій»: — Можна сказати, що оргкомітет розміщався в мене в редакції. Перед тим у мене був у Дубні свій гурт «Без голови». Фестиваль був близький мені за духом. Нині допомагають фестивалю «люди з 90-х років» — все той же голова журі Юрій Шаріфов, все ті ж члени Сергій Шишкін, Серго Чантурія, Дмитро Добрий-Вечір. Останній взагалі заявлений як хед-лайнер — точніше, разом із своїм гуртом «Вій». Цей факт навряд чи позитивно позначиться на масовості гала-концерту, як це було у випадку, коли головними гостями фесту були Шон Карр чи Олег Скрипка, на виступи яких збиралося чи не пів-Дубна. Гроші, зекономлені на VIP-гостях, очевидно, підуть на оригінальний приз переможцю — комплект звукопідсилюючої апаратури «Sven», що не може не радувати молодих і не балуваних дорогою технікою рокерів. Цього року заявити про себе та позмагатися за апаратуру зможуть 22 команди, з яких жодної — рівненської. Власне, потреба організовувати саме конкурс останнім часом є предметом дискусій серед старших музикантів. — З цього приводу я ледь не посварився з Олегом Скрипкою, — згадує Арсенюк. — Ми почали сперечатися. Він казав: я проти конкурсів, це «совдепія». А я кажу: Олегу, ти ж відбираєш гурти на «Рок-січ» — це теж конкурс. Музика — це не спорт, і важко судити, хто кращий, а хто гірший. Але конкурсом ми спонукаємо молодих грати якісно, правильно поводитися на сцені. І хоча у лідера «ВВ» однодумців багато, скасування конкурсу зменшило б цікавість до проекту — інтрига, хто ж цього разу здатен здивувати жорстке журі, приваблює музичних критиків та просто меломанів. Хоча основний глядач фесту — неформальна молодь кількох сусідніх областей, яка не особливо стежить за своєю поведінкою, а намагається «відірватися», а тому конкурсні перипетії їх мало цікавлять. ”Тарас Бульба» був створений в 90-х — на хвилі зародження українського року, а на момент свого відродження, у 2002 році, вже мав добре ім’я та статус. Тому змагатися на ньому серед «важких» музикантів престижно. Ще престижніше — перемогти. Для івано-франківської «Карни», львівських «Ніагари» та «Анни», київського оркестру «Янки Козир», котрі у різні роки здобували гран-прі «Бульби», цей титул був знаковим — про них дізнавалися у глобальній українській рок-тусовці. Хоча керівництво фестивалю наголошує: перемога може бути лише трампліном, далі все залежить від самого виконавця. При всій своїй відомості «Тарас Бульба» — малобюджетний фестиваль. Рік у рік точаться розмови про його скасування наступного року, і щоразу все тримається на неймовірних потугах дубенського міського бюджету та невеликих спонсорських внесках. Через це на музикантів та гостей фесту завжди чекають спартанські умови — студентські напіввідремонтовані гуртожитки, скромне харчування. Хоча ані публіка, ані учасники не скаржаться — вони приїжджають у Дубно заради потужної рок-атмосфери.
