Як втопився, то дістали, поховали — розкопали

Ніяк не упокояться рештки потопельника, якого влітку знайшли у ставку біля села Підлужжя Дубенського району. Спочатку слідчі назвали знайдене тіло вбивцею Ірини Дмитрук, закрили справу і поховали небіжчика. Тепер за рішенням суду тіло знову відкопають, оскільки є сумніви, чи справді воно належить убивці.

Спочатку нагадаємо про вбивство, про яке ми влітку докладно писали. 26 травня невідомий чоловік увірвався зранку до придорожнього кафе "Джерело", убив сокирою працівницю кафе Ірину Дмитрук та поранив тою ж сокирою її колегу Марію Стаднійчук. За досить непереконливою версією слідства убивцю із сокирою налякав водій однієї з вантажівок, що стояли біля кафе, і він втік, люб'язно залишивши у кафе усі свої документи. Потім утопився у ставку, що знаходився із протилежного боку від напрямку своєї втечі, а через два тижні сплив на поверхню ставка, дозволивши слідчим швиденько закрити справу. Ще тоді усі деталі розслідування виглядали щонайменше підозріло. Та хто нині буде перевіряти слідчих, у яких і роботи багато, і досвіду мало, і зарплата маленька? Принциповість і послідовність проявила мати убитої, яка не вірить у те, що знайдений у ставку труп належить людині, яка позбавила життя її доньку. Не виключено, що вона може здогадуватися, хто є справжнім убивцею. Але для цього слід спочатку довести, що утопленик не є тим, чиї документи залишились у кафе. Можливість того, що документи могли і не належати вбивці, слідчі навіть не розглядали. Казали ж вам, що зайняті дуже, досвіду мало, зарплата низька... Ольга Глушан, мама загиблої Ірини: — Мене мучить совість, що вбивця досі може ходити на волі. Доньку мені ніхто не поверне, але я хочу справедливості. Якби слідчі все робили по совісті, претензій до них ніяких не було б. Я приїхала на місце трагедії, коли ще тіло дочки було там. Ось уже півроку минуло, а плачу щодня. Вона ж у мене єдина була. Після вбивства тоді минуло небагато часу, я просила міліціонерів кинутися на пошуки, вбивця не міг далеко зайти. Вони нічого не зробили. Собака вивів їх до залізничної колії, що навпроти кафе — так розповідали журналістам міліціонери. Аж раптом через два тижні кажуть, що вбивця у ставку втопився, який в протилежному місці. Викликає підозру те, що слідчі не показали знайдене тіло далекобійнику, який врятував кухаря, і пораненій жінці, що бачили убивцю. Я спілкувалася із далекобійником. Йому слідчі не телефонували взагалі. А він каже, що запам'ятав вбивцю дуже добре. Не порівняли також відбитки пальців утопленика із тими, які залишив вбивця. Одяг також на утопленику відрізнявся від того, який був на убивці. Далекобійник запам'ятав, що на хлопцеві були камуфляжні штани, берці і широкий шкіряний пояc. А знайдений у ставку був у джинсах і кросівках. Тіло швидко розкладалося. У дубенському морзі ще й холодильник зламався, то працівники зайти всередину не могли — черв'яки у трупі завелися. Тож вирішили хоронити швидко. Спершу хотіли у Підлужжі. Я запротестувала. Мій зять із внуком неподалік цвинтаря живуть. Це ж як їм все життя на могилу вбивці дивитися? То утопленика поховали у Дубні — без відспівування, навіть хреста не поставили. Для нас це вбивця, але ж для когось Костяненко — внук, син, брат. Чого родичі не забрали тіло? У день похорону дзвонив батько до правоохоронців. Сказав, що він би забрав сина, але не вірить, що це він. Я добилася тільки недавно, аби мене визнали потерпілою у цій справі. Опісля слідчий мене викликав, сказав, що вбивця — знайдений у ставку чоловік, і попросив підписатися під протоколом. Я відмовилася. Слідчий (а їх було кілька протягом розгляду справи) викликав свідків — молодих дівчат, аби вони підписалися. Я запротестувала і пішла. Після цього слідчий зі мною навіть не говорить, секретарку посилає, коли я приходжу. Я тепер місця собі не знаходжу. А раптом вбивця десь на волі і ще когось вб'є? Микола Глотов, адвокат: — Слідчий сказав, що з трупа не можна було взяти відбитків пальців, бо тіло набрякло. Але це мав би сказати експерт, а не слідчий, а ніхто експертизи не проводив. Не показали навіть фото тіла свідкам, що також порушення. Як виявилося, батько вбивці — не біологічний, знайшли якусь бабусю і написали, що вона, ймовірно, могла бути йому рідною. У червні ми написали клопотання, аби долучили все-таки експертизу відбитків пальців і залучили свідків. Рішення про відмову прийняли тоді ж, але відповідь мама загиблої отримала аж у жовтні. Вочевидь, це зробили, аби швидше закрити справу, поховати тіло і щоб ми не встигли подати оскарження. Потім справа була ще довгий час у прокуратурі, і тільки у листопаді ми змогли подати до суду. 19 листопада суд виніс рішення відновити слідство і відібрати зразки для експертиз. Не знаю, як вони це робитимуть. Слідчі повинні були виконати свою роботу. Я розумію, що так працює система: коли працівників мало, а керівництва багато, це змушує справи закривати якнайшвидше — для статистичної звітності. Це не єдиний випадок у моїй практиці, коли доводиться боротися з неякісним розслідуванням. Іван Лішневець, перший заступник начальника УМВС України в Рівненській області, начальник слідчого управління: — Я слідкував за цією справою. Показувати свідкам тіло зі ставка не було сенсу — воно було спотворене. Експерти відібрали зразок кістки з тіла, знайденого у ставку, та направили на аналіз ДНК. Взяли зразок ДНК бабусі підозрюваного по лінії матері, оскільки мати хлопця померла. Аналіз показав, що на 99,9% вбитий та жінка мають спільний генетичний код. Але рішення суду виконуватимемо. Які вказівки нам надішлють — те й робитимемо. Нарікань на слідчих багато. Більшість — що неналежно розслідують справи або що не так швидко притягують винних до відповідальності. Але на це є багато об'єктивних причин. В області працює 154 слідчих, і 90 відсотків із них мають стажу лише до трьох років. А ще варто враховувати, яке навантаження на кожного слідчого. У міському відділі міліції Рівного, наприклад, працює 48 слідчих. На кожного зараз — по 200 справ. Через зміни у законодавстві, зокрема, пенсійному, багато працівників звільнилось у 2012 році. Адже якщо раніше на пенсію могли виходити навіть у 32 роки за стажем, то тепер всі пільги зняли, і вийшло, що правоохоронець має пропрацювати не менше 20 років. Тож всі, хто міг, вийшли на пенсію. Нині вони працюють у приватних структурах. Наприклад, у 1997 році разом зі мною після університету в міське управління прийшло 200 людей. Залишилося дотепер у міліції лише двоє. Дехто не витримує напруги, когось не влаштовує матеріальне забезпечення, бо ж середня зарплата молодих слідчих — 2-2,2 тис. грн. Інші звільняються через сімейні причини. Робота в нашому управлінні — ненормована, доводиться працювати і по ночах, і вечорами, а за це навіть не доплачують. tag:вбивство джерело