Іноді навіть незначні зовнішні симптоми проблем з травленням, які ми «списуємо» на неправильну їжу, можуть виявитися ознакою серйозного захворювання стравоходу. Хвороби стравоходу раніше часто не діагностували та належним чином не лікували. Але з початком широкого застосування ендоскопічної техніки діагностика патологій стала більш якісною, підвищилася увага до захворювань стравоходу, серед яких найбільш поширеним є гастроезофагіальна рефлюксна хвороба.
Іноді навіть незначні зовнішні симптоми проблем з травленням, які ми «списуємо» на неправильну їжу, можуть виявитися ознакою серйозного захворювання стравоходу. Хвороби стравоходу раніше часто не діагностували та належним чином не лікували. Але з початком широкого застосування ендоскопічної техніки діагностика патологій стала більш якісною, підвищилася увага до захворювань стравоходу, серед яких найбільш поширеним є гастроезофагіальна рефлюксна хвороба. Це одне із найбільш розповсюджених захворювань травного тракту, в основі якого лежить недостатність нижнього стравохідного сфінктера та патологічна дія шлункової кислоти на дистальний відділ стравоходу. Ця недуга зустрічається у 30-40% дорослих, спостерігається чітка тенденція до збільшення захворюваності у всіх країнах світу. Хронічний рецидивний перебіг, суттєвий вплив на якість життя пацієнтів і складність лікування ГЕРХ виділяють її серед інших видів гастроентерологічної патології. У 25-50% випадків при ГЕРХ необхідно приймати кислотознижуючі препарати протягом всього життя. За сучасною класифікацією, розрізняють три клінічних варіанти захворювання: неерозивна рефлюксна хвороба, ерозивна, ускладнена. В основі розвитку ерозивної ГЕРХ, яка зустрічається в середньому в 35-40% випадків, схильна до прогресування і ускладнень, лежить довготривала дія кислоти на дистальний відділ стравоходу. Основними факторами розвитку хвороби є як патологічна дія кислоти, так і підвищена чутливість слизової стравоходу на дію кислоти (так званий гіперсенситивний стравохід), а також некислотні стимулятори (довготривале скорочення стравоходу, емоційний фактор). Розрізнити ерозивну і неерозивну рефлюксну хворобу тільки на основі симптомів практично неможливо. Однак між цими формами існують клінічні відмінності. Зазвичай НЕРХ не прогресує, хоч вираженість печії при ній не менша, ніж при ерозивній ГЕРХ. Встановлено, що НЕРХ частіше зустрічається в молодому віці, у жінок і серед осіб з меншою вагою тіла (приблизно 20%), ніж при ерозивній ГЕРХ (приблизно 52%). При НЕРХ частіше зустрічаються такі прояви, як ларингіт, охриплість, кардіалгії, задишка, астма, хронічний кашель, пошкодження зубної емалі. Для встановлення правильного діагнозу та необхідного лікування обов’язково проводиться спеціальне діагностичне обстеження, особливо при наявності таких симптомів, як втрата ваги, анемія, кровотеча, довготривала печія. Основне його завдання — це уточнення добової дози кислотознижуючих препаратів і терміну лікування.
