Декілька днів тому, коли агітаційна кампанія була в повному розпалі, однією з найважливіших тем теленовин був автопробіг «Поїзд дружби» та різні ситуації, з ним пов’язані. Багато представників інтелігенції та автомобілістів об’єдналися, щоб символічним автопробігом спробувати не допустити поділу України. Єдиними рок-музикантами в пробігу були рівняни «Ot Vinta». Враженнями ділиться лідер одного з найактивніших учасників пробігу Юрій Журавель:
— Ідею автопробігу висунув «Молодіжний центр духовного відродження», багато хто її підтримав. Нас запросили канал «1+1» та продюсер колись відомої сестрички Віки, яку брати в тур побоялися через її радикалізм. Близько 50 авто та бусів, серед яких були журналісти «плюсів», «5-го каналу» та агенції «Франц прес». З назви зрозуміло, що головним завданням акції було агітувати не за конкретного кандидата, а за єдність держави, хоча помаранчевий колір простежувався в одязі майже всіх учасників пробігу. Хоча ще в Києві нас попередили, щоб ми поховали всю символіку — їдемо все-таки на схід, а це все одно, що нацистам у формі приїхати в Ізраїль. Зрозуміло, що трохи люди боялися. До того ж, організація всієї акції залишала бажати кращого — вже в Одесі в організаторів закінчились фінанси, але тут на допомогу прийшла місцева творча інтелігенція, водії, котрі давали власні гроші. Щодо організації, то тут довелося долучатися й нам, ледь не щоранку коментуючи ситуацію в ефірі телеканалу «Ера». Власне, про пробіг мало хто чув, поки в Одесі нас не заблокував натовп бабусь, дідусів та «пацанів» з бітами й інформація не пішла по новинах. Але коли ми дісталися міста, то були здивовані величезною кількістю людей, які зібралися на концерт. Не хотіли нас пускати і в Крим — в Армянську дорогу теж перегородили маніфестанти. А далі було цікавіше — перед Донецьком нас зустріли представники місцевої адміністрації, загони «Беркута» та декілька впливових осіб, які пообіцяли гарантувати безпеку, якщо ми проїдемо містом на швидкості 80 км за годину без зупинок. Вирішили Донецьк об’їхати, потрапивши на об’їзній трасі під «обстріл» пляшками та наїжджаючи часом на «їжаків». У Харкові нас зустрів господар супермаркету «Фаргет», котрий протягом двох днів годував 150 чоловік-«пробіжців». У цьому ж місті ми змогли символічно об’єднати людей — коли заграли «Рок-н-рол для черепах», попросили глядачів не стояти, а рухатись у ланцюжку, як це роблять на наших виступах. І тут «помаранчеві», що стояли з одного боку разом із «синьо-білими» утворили великий дружний ланцюг. На це було дійсно приємно дивитись. Класні концерти відбулися в Запоріжжі, Херсоні, не вдалося пограти в Полтаві. Завершувався тур великим концертом у Києві 25 грудня — тут ми грали з сестричкою Вікою (Віка Врадій), поп-групою «Немо» та відомими «Гринджолами». В столиці ми побачили, що люди вже втомилися від революції. Мене запитує дехто: заробити вдалося? Я й підрахував, що все це щастя нам обійшлося в мінус двісті гривень — ми не лише не отримували нічого, але й власні гроші витрачали. Крім того, ми втратили в часі — через автопробіг призупинився запис альбому.
