За оцінками ООН, Україна посідає третє місце у світі за темпами скорочення населення. Смертність внаслідок онкозахворювань у нас жахлива. Якщо в 1995 році з життя пішли 101,8 тис. осіб, то в 2000-му уже 156,6 тис. І 45% випадків від їх загальної кількості — рак легень, з них до 10 тисяч — у результаті опромінення радоном у житлових помешканнях. Періодом «дозрівання» захворювання вважається 20 років. Тобто дитина, яка мешкає в такій квартирі, помре на порозі зрілості. Проблема? Величезна національна біда. Інституту гігієни і медичної екології імені А. Н. Марзєєва Академії медичних наук України, який днями відзначає 75-річчя, усю свою великотрудну біографію, по суті, доводилося прокладати шлях між двома полюсами — невиправного гігієнічного нехтування широких прошарків населення і хронічної глухоти високопоставлених вельмож, від яких залежала доля цієї дуже небанальної галузі. Тут же знаходиться і наше споконвічне — доки грім не гримне, мужик не перехреститься. Так і живемо.
На плечах титана Гармонійна рима долі: нинішній директор інституту, член-кореспондент АМН України Андрій Сердюк розпочинав свій шлях у медицині на тій самій посаді й у тому ж самому містечку, що й Олександр Микитович Марзєєв — лікарем Верхньодніпровської санітарно-епідеміологічної станції. Андрію Михайловичу випала честь бути четвертим за всю його історію керівником цього інституту — після А. Н. Марзєєва, Д. Н. Калюжного і М. М. Шандали. Марзєєвці — невичерпні першопрохідники і хронічні однолюби, ця спадкоємність наукової «породи» у колективі якимось чином закріплена і розвинута. Тут майже не буває випадкових людей, а ті, хто трудиться в його лабораторіях, працюють із разючими для нашого часу ентузіазмом і самовідданістю. Надзвичайно широкий науковий кругозір і фронт дослідницьких інтересів спеціалістів інституту. У цьому мега-закладі — 18 підрозділів. Їхні програми і розробки «закривають» найгостріші проблеми гігієни повітря, грунтів і води, електромагнітних коливань, чинників, які викликають ракові захворювання, гігієни житлових і громадських споруд, транспорту і шуму, дітей і підлітків, радіаційної гігієни і гігієнічного моніторингу. Скажу відразу — за цими благовидними академічними назвами найчастіше знаходяться явища, які буквально волають про втручання. Але про це трохи пізніше. Вся історія цього інституту, по суті, є історією пробудження в нашому суспільстві гігієнічної самосвідомості, все більшого розуміння того, як страшно і згубно може відповісти природа на наше неграмотне і часто грубе вторгнення в її свята святих — енергетичні запаси, які ми, часом з безтурботністю дикунів, перетворюємо на скриньку Пандори. І другий клас запитань, який постійно перебуває в полі зору закладу — цивілізаційні стандарти нашого гуртожитку, визначення умов і норм, що зберігають здоров’я людей при різних впливах зовнішнього середовища. Адже гігієна, що не кажи, у перекладі з грецької — наука про цілюще. 75 років для такої всеохватної науки — величезний термін, і він дійсно вмістив колосальну кількість значимих для країни подій. Війни і повальні епідемії, індустріалізація і новітнє містобудування, атомна енергетика і техногенний прогрес — подібні явища струшували самі основи життя людей, і для того, щоб гармонізувати їх наново, Український державний інститут комунальної гігієни — втілена мрія Олександра Марзєєва — щоразу йшов у бій за здоров’я, добробут і людські умови праці і відпочинку своїх співгромадян. Протягом усієї своєї славнозвісної історії.
ЖИВІ І МЕРТВІ Людині все одно, чим її опромінюють: ризик визначається тільки розміром дози. Отож на сьогодні головний чинник, що формує дозу, в нас уже не Чорнобиль. До 80% цієї гидоти багато з нас одержують «вдома». Яким чином? Почати треба з того, що третина нашої країни розташована на так званому Українському кристалічному щиті з підвищеним вмістом урану і радію, продуктом розпаду яких є радон. Цей радіоактивний газ, будучи джерелом природного походження, у результаті діяльності людини — виробництва будівельних матеріалів, переробки мінеральної сировини і видобутку корисних копалин, а також внаслідок визначених архітектурно-планувальних рішень наших будинків (радон накопичується в замкнутих приміщеннях) і навіть неправильного режиму вентиляції житлових і громадських помешкань — стає вкрай небезпечним. А тепер — увага! Для населення України «внесок» цього газу в річну дозу становить понад 80%, вона сьогодні в п’ять разів більша від типової дози опромінення в ситуації Чорнобильської аварії. «Доступність» радону пояснюється і тим, що він аномально насичує воду артезіанських свердловин. Довершують картину загроза розробки уранових і залізних руд, які порушили підстильні геологічні структури, що призвело до підвищеної концентрації радону в повітрі будівель. Максимальне значення рівнів радону, як правило, спостерігається на перших поверхах. Але, наприклад, у Кривому Розі вони зафіксовані аж до п’ятого, куди радон надходить вентиляційними каналами із підвальних приміщень. А переопромінення радоном викликає рак легень. Спеціалісти Інституту гігієни і медичної екології, про який ми говоримо, вже близько трьох років штурмують бастіони чиновників, щоб звернути увагу на неприпустимість бездіяльності. У РНБО гігієністів розуміють, а ось у Кабміні — не завжди. А в нас тим часом 19% сільського житлового фонду непридатні для життя за радоновими нормативами. Нещодавно марзєєвці виявили «спалах» раку легень у Рокитнянському районі. Виміряли. Дози радону досягали позамежних рівнів! І це «незбагненне розуму» становище зберігається. А заходи потрібно вживати — невідкладні. І в інституті їх знають. Хочу, до речі, відразу відповісти любителям пофілософствувати про відсутність коштів. Тупа й аморальна логіка! Наводжу дані міжнародних методик обрахування протирадонових заходів. Підсумкові цифри. Сумарний збиток країни від радону в повітрі помешкань — до 300 мільйонів доларів на рік. Якщо виконати всю програму профілактики, яку може запропонувати інститут, то за 10 років держава заощадить близько одного мільярда доларів. Про врятовані людські життя — можливо, наші з вами — я вже не кажу. А подібних програм у марзєєвців — не менше десятка. Пекучих, «смертоносних», та й просто перезрілих. Сьогодні в базі інституту — 30 тисяч усіляких вимірів, показників і даних. Закордонні колеги заздрять: «Ви сидите на золотому дні». Марзєєвці гірко жартують: «Що на дні, так це точно». А далі говорять цілком серйозно: якщо ставлення до проблем, про які вони заявляють, не зміниться — нація не виживе. І наводять безліч моторошних прикладів, коли можна було допомогти людям, а вони цієї допомоги не дочекалися. Так, тільки в Київській області елементарний генетичний моніторинг щорічно допомагав би запобігати народженню кількох десятків дітей з вродженими вадами. По країні це — тисячі. А вони народжуються. Куди їх дівають? Або «зворотна» можливість. На підставі найпростіших заходів інституту в тій же Київській області за п’ять років у людей із протипоказаннями народилося 1 500 здорових бажаних дітей. У світі це називається генетичною епідеміологією. І тільки ми — як країна — разом з Албанією поза процесом. Марзєєвці — у ньому. Вони заперечують детермінованість: є чинник — є хвороба. Спочатку є тільки можливість хвороби. А значить, можна її перемагати. Керівники лабораторій в інституті — доктори наук. Цей «поріг» ввів Андрій Сердюк. Зате і знання в них про свій предмет — справжні. І гостроту проблем завлаби відчувають найгостріше. І кожний виходить з нею на національну програму. Тому що запущено. Кажуть: взяти б ретельно хоча б декілька проблем. І вирішити. Перша серед обов’язкових — питна вода. Адже бедлам повний. До 50% усієї фасованої води — фальсифікат. А водопровідну знезаражуємо хлором. А це удар по печінці, шлунково-кишковому тракту, дорога до високої онкології. Ніде у світі вже не хлорують, є маса інших способів — коагулянти, добавки, озонування. Дорого? Що покласти на терези... Харчові продукти. Всі ці біодобавки, сама якість продуктів, дика торгівля — вирішується ж просто, якщо захотіти. Медичні препарати, косметика, усіляка хімія. Взагалі у світі синтезовано 18 мільйонів хімічних речовин і сполук. Застосовується — 5 000. Гігієнічно регламентовано — не більше 500. Все інше за мутагенною активністю не оцінювалося ніяк. А до 85% пухлин у людини обумовлено чинниками зовнішнього впливу. А ще — забруднення повітря, канцерогенний фон, шкідливі викиди, стічні води, «автомобільний смітник Європи...». Невже це і є наше місце в ЄС?
САМОТНІЙ ГОЛОС ГІГІЄНІСТА Коли вибухнув Чорнобиль, доктор медичних наук Андрій Сердюк працював у ЦК КП України. Через декілька днів після вибуху його викликав до себе Володимир Щербицький і запитав, що таке бер. Сердюк відповів, що це еквівалент рентгена, а припустимим вважається сумарне опромінення не більш п’яти бер. «Ви відповідаєте за свої слова?» — с видимим тиском запитав перший секретар, якому кремлівські «радіологи» вселяли думку, що і 50 бер — терпима норма. Андрій Михайлович впевнено підтвердив сказане. У результаті Щербицький ще раз зателефонував у Москву, і в ЦК КПРС милостиво дозволили знизити поріг відселення людей із районів, що прилягають до ЧАЕС, до 10 бер. А Сердюк за свої слова відповідав завжди. Тим більше що компетентності в цих питаннях йому було не позичати. Характерний приклад. Коли в 1966 році молодий лікар із неблизького Придніпров’я був запрошений в аспірантуру Інституту загальної і комунальної гігієни, його директору, найбільшому вченому і сподвижнику Марзєєва Денису Калюжному, знадобилися три зустрічі з керівником здобувача і самого аспіранта, щоб програма майбутньої дисертації була нарешті затверджена. Гігієнічні аспекти охорони здоров’я людини в зв’язку зі зростанням електромагнітних випромінювань уявлялися тоді занадто відстороненими, та й просто ігнорувалися, хоча проблема, що називається, вже стукала в двері. Фізичний курйоз. Коли в Биковні починала працювати потужна РЛС, у найближчих будинках серед ночі загорялися виключені лампочки. Селище ілюмінувало доти, доки не встановили причину «дива» і не підняли промінь станції вище житлових приміщень. А про наукове підгрунтя цього напряму свідчить навіть той факт, що коли Косигін і Форд у свій час підписали угоду про співпрацю між СРСР і США, то американці самі вибрали марзєєвців як своїх партнерів і 17 років спільно рухали проблематику електромагнітної гігієни. На момент чорнобильського вибуху а Києві була єдина в СРСР наукова профільна лабораторія. Андрій Михайлович протягом півроку двічі на день доповідав Щербицькому обстановку в зоні. У мене в руках довідка на ранок 2 травня 1986 року. Гриф — «Секретно». І в ній чітко сказано: «На 09.00 01.05.1986 р. у місті Києві радіоактивний фон досягав 1 500 мікрорентген на годину, на 17.00 — до 2 200. Госпіталізовано 779 осіб, у тому числі 128 дітей, хворих на променеву хворобу — 100 осіб. Питна вода — на порядок-два вище від норми, молоко з окремих районів — те ж саме. Підпис — Андрій Сердюк». Значить, правду знали. І пізніше, коли відпрацьовували методики оцінок впливу радіації на середовище. «Наші хлопчики, — говорить завлаб Тетяна Павленко, — у ті дні з ножицями в руках плазували в зоні навколішках, зрізаючи квадрати трави і дерну». А вже в 1991 році, коли виникла необхідність так званого калібрування дозиметричних приладів, інший завлаб, Іван Павлович Лось, випив розчин із цезієм, щоб стати живим фантомом для досліджень. Тому йому видалили «щитовидку», робили інші операції, нещодавно — вже на серці. Ту «масу» вони, до слова, випили втрьох — із співробітниками лабораторії Рєпіним і Ліхтарьовим. Як думаєте, вони — Герої України? Але як би там не було — людський і науковий потенціал цього інституту — національне надбання. Три роки тому його спеціалісти взяли участь у тестовому дослідженні. У пробах, присланих «наосліп», треба було визначити саму речовину та її радіоактивність. Аналіз інституту став переможцем у системі МАГАТЕ. А Національний план дій у сфері гігієни навколишнього середовища, народжений у його стінах, був визнаний у Лондоні найкращим у Європі, розробники концепції одержали подяку ВООЗ. Зараз його доповнюють розділом гігієни дитинства. Але чи дадуть плану належний хід? Адже на багато болючих питань дня чиновники заплющують очі. І навіть колеги. Сердюк обурюється: «Ну як у XXI сторіччі соціально-гігієнічний моніторинг можна вважати медичним узбіччям? Це ж форпост!». Я слухав завлабів-марзєєвців шість годин із замилуванням. І якщо забути на секунду сам жах того, про що вони говорили, то їхній найвищий професіоналізм доставляв справжню насолоду. Як вони аналізують проблеми, в які занурені: розумно, схвильовано, відразу на «чистовик», і сумнівів не виникає — тема, про яку вони говорять, осмислена ними до дрібниць, у всіх проекціях і зв’язках. А скільки при цьому гумору і блиску! Їхня сила — у рідкісному умінні знаходити ефективні рішення на стику безлічі міжгалузевих дисциплін, а здатність системно препарувати найсерйознішу загрозу вбік її локалізації і подальшого згортання просто рятівна. Вони все знають і прекрасно розуміють, що треба робити. Світлі голови. І якби на те їхня воля, країна сьогодні і близько б не підійшла до того порога, який неприховано образливий для їхньої лікарської гідності. Андрій Михайлович соратниками відкрито пишається. І не приховуючи торжества, розповідає про те, як йому вдалося повернути в материнське лоно лабораторію радіаційної гігієни. Всім складом. Це її спеціалісти досліджували рівні концентрації радію-226 і стронцію-90 у навколишньому середовищі й організмі людини за 28 років до аварії на ЧАЕС. Але істинна цінність тих спостережень стала зрозуміла лише в дні трагедії. Про мікроклімат у колективі говорить багато чого. У тому числі і стиль спілкування. У марзєєвців він живий, інтелігентний, без формалізму. Поважний, але без тіні чиношанування: тут люди знають собі ціну. Сердюк сяє: «Наука — вона тут! І рівних цим спеціалістам — немає». Вчені дами і чоловіки відповідають «ватажку» взаємністю, Стократ має рацію трибун профілактичної медицини Олександр Марзєєв: «Майбутнє належить гігієні». І її вірним лицарям, вченим-гігієністам, додамо вдячно всі ми.
