— Позов до ЗАТ «РЛЗ» подав його дрібний акціонер — Барвінківський машинобудівний завод (ЗАТ «БМЗ») з Харківщини. Представляв «БМЗ» у суді Андрій Максимишин, «співробітник ВАТ «Лізингова компанія «Украгромашінвест», причетної до незаконного продажу державної власності закордонним структурам. Варто зауважити, що Канський і Максимишин знайомі не перший рік, і цей позов — черговий приклад їхніх спільних дій з «рейдерського» захоплення «РЛЗ». Оскільки, якщо акції стануть недійсними, їхні власники позбудуться можливості брати участь в управлінні підприємством. А отже, і збори акціонерів, які звільнили п. Канського у вересні цього року, також можуть бути визнані недійсними.
Свою думку я підтверджую абсурдністю самого позову. Власник незначної кількості акцій зажадав скасувати рішення про випуск акцій, прийняте зборами акціонерів ще в 2003 році, на підставі того, що його на збори не запросили, тобто буцімто порушили права акціонера, а також тому, що «зменшився відсоток статутного фонду РЛЗ, що належить позивачу». Представник «РЛЗ» (за дорученням, яке підписав В.Канський) і суддя В.Коломис відразу з вимогою погодились. При цьому їх чомусь не збентежив важливий факт — «БМЗ» став акціонером ливарного заводу лише через два роки після згаданих зборів акціонерів. Ще однією з «родзинок» процесу стала ситуація, що акціонери, які можуть позбутися своїх акцій, навіть не змогли взяти участь у розгляді справи. Відтак про можливу особисту «зацікавленість» судді Коломис акціонери вже поінформували контролюючі органи.
Пригадується, окремі працівники колись жартували, що девіз їхнього директора: «Завод — це я». І це був комплімент, коли Валерій Канський фанатично піднімав виробництво, часто нарівні з робітниками працював у цехах, чим, власне, і заслужив повагу і довіру акціонерів. Тому в жовтні працівники заводу ще не вірили, що їхнього директора підозрюють у фінансових махінаціях, і підтримали його на загальних зборах. А тим часом керівник вирішив, що може одноосібно розпоряджатися підприємством. Цього разу в боротьбі за крісло не «помітивши», що провокує завод на вимушену виплату 9,5 мільйона гривень. А це фактично означає банкрутство заводу. Його працівники поповнять число безробітних, область недоотримає сотні тисяч гривень податкових платежів, а інвестори навряд чи захочуть вкладати гроші у підприємство області, де законність будь-яких господарських рішень може визначатися «на око». Тож чи готовий Валерій Кирилович зараз знову виступити перед працівниками і пояснити, чому через його амбіції вони ризикують більше не мати змоги годувати свої сім’ї?
І наостанок цікава інформація для колективу «РЛЗ». Раз по раз запевняючи, що не має наміру залишати Рівенський ливарний завод, Валерій Канський ще на початку вересня вже офіційно проживав… у місті Добропілля на Донеччині. Там, за місцем свого нового проживання, він також затіяв низку судових процесів, суть яких — все те ж намагання повернути собі посаду.
