Звичайно афери з квартирами розкриваються після укладення договорів про купівлю-продаж нерухомості. Шахраї встигають декілька разів перепродати житло, і хтось неодмінно виявляється жертвою — чи то обмануті люди, що залишилися без даху над головою, чи то сім’я, яка не знала, що купила «смалену» квартиру і програла судовий процес. Історія, що сталася із 43-річним киянином, свого роду унікальна: завдяки оперативному втручанню працівників столичного Управління з боротьби з організованою злочинністю незаконну угоду вдалося припинити в кульмінаційний момент. Людині врятували не тільки квартиру, але дуже можливо, що й життя. Принаймні одного разу він вже був на волосину від смерті.
«Справу треба довести до кінця» Як розповів начальник відділу УБОЗ із боротьби з організованими групами та їхніми лідерами Дмитро Яковлєв, інформація про угоду, що готується, надійшла від брокера. Жінка зайнялася продажем двокімнатної квартири на Русанівці (мікрорайон Києва) на прохання знайомої і не на жарт злякалася, коли зрозуміла, що приятельку її добряче підставили. Чоловік, якого Наталі представили як господаря житла, погано орієнтувався в обстановці, поводився невпевнено, так що вона відразу зрозуміла, що він не той, за кого себе видає. Недовіру в Наталі викликали і люди, які ввесь час крутилися поруч. Коли ж вона вирішила відмовитися від запропонованої роботи, зрозуміла, що потрапила в пастку. «Ти в ділі, — заявили їй представники продавця. — Угоду контролюють серйозні люди. Ми знаємо, де ти живеш і що в тебе є маленька дитина». Шукаючи захисту, жінка звернулася до знайомих, які були знайомі з кримінальними колами, але вийшло ще гірше: «дах» із «дахом» знайшли спільну мову. Наталі пообіцяли, що чіпати її не будуть, але твердо заявили: «Почате треба довести до кінця!». Неважко уявити, які сумніви і страхи розривали нещасну, поки вона не прийняла правильне рішення. — Насамперед ми зацікавилися жінкою, яка запропонувала Наталі зайнятися організацією угоди, — розповідає Ігор К. (прізвище не називаємо з оперативних міркувань). — Це була уродженка Кавказу, яка мала в Києві невеличкий торговий бізнес, але займалася більше операціями з нерухомістю дуже сумнівного характеру. Однією з угод, яку курирувала Віра, колись навіть зацікавилася міліція, оскільки дочка хазяїна проданої квартири заявила, що батько зник безвісти. Але коли почали з’ясовувати обставини, аферисти самі розшукали чоловіка серед бомжів, відмили і пред’явили сусідам: мовляв, людина жива, здорова, підписала папери в здоровому розумі. Квартира була перепродана, діло заглохло. Але Віру взяли на замітку. Викликав інтерес і її співмешканець — рецидивіст, який колись належав до одного з ОЗУ. Так почав розмотуватися заплутаний клубок, у який, як потім з’ясувалося, були втягнені два угруповання — київське й одеське. На той час ми багато чого знали про господаря квартири, але про те, що з ним сталося, дізналися в останній, вирішальний день.
«Випий бульйончику — легше стане» Василь Ігнатов (імена змінені) володів двома дипломами, світлою головою і «золотими» руками. Цінний спеціаліст у КПІ, він одним з перших у столиці взявся за підприємництво, відкрив кооператив зі зв’язку. Фірма давала хороший прибуток, дім був повною чашею, але все обрушилося, коли тяжка хвороба звалила батька-чорнобильця, а за ним і матір. У цей важкий для Василя період від нього пішла дружина. — Напевно, я сам у цьому винен, — говорить він, — занадто багато уваги приділяв батькам, які потребували постійного догляду. Через це закинув і фірму. Всі заощадження — а це не багато не мало 28 тисяч доларів — пішли на лікування. Батько помер у 2001 році, мама — через чотири роки. Після цього я впав у ступор. Василь запевняє, що не став алкоголіком, і ми постараємося йому повірити, хоча за багатьма ознаками зрозуміло, що він потихеньку опускався на дно. Друзі, яким допомагав у свій час і яких вважав компаньйонами, відвернулися. Дорогі речі одна за одною «спливали» з квартири, наростали комунальні борги. Трохи виручали квартиранти, з яких Ігнатов брав небагато. Офіціантка Оксана, яка відіграла в його долі фатальну роль, приносила 250 гривень на місяць, їжу і пиво. Поживши трохи, панянка привела в дім до Василя колишнього чоловіка, той запросив друга Руслана, а друг привів дружину Раїсу. Оксана кудись поділася, подружжя напросилося до Василя жити. — Вони видалися мені людьми пристойними, з дитиною. Запропонували зробити косметичний ремонт, сказавши, що витрачену суму відмінусують потім з тих грошей, що мають намір мені сплачувати. Ці ж люди допомогли відновити паспорт. Я просто був вражений тим, як швидко це вийшло. Занесли в паспортний стіл необхідні папери і через 15 хвилин винесли готовий документ. Це, мабуть, останній «ясний» момент, який я пам’ятаю. Здається, ми потім пішли в гості, щоб відзначити «подію», за цим послідував провал. Не знаю, був це сон чи дійсність, але я бачив дуло пістолета, чув, що від мене вимагають підписати якісь папери. Потім здавалося, що я пливу на човні... Отямився в якійсь брудній кімнатці серед незнайомих людей. Поскаржився, що мені погано, і відчув, як до губ піднесли склянку: «Випий бульйончику — легше стане». І знову забуття...
«Конкуруючі фірми» Повіривши «добрим людям», Василь навіть не здогадувався, які інтриги плетуться за його спиною. Колишній чоловік Оксани також був вихідцем з кавказького регіону і спілкувався з тією самою Вірою-торговкою. Добре знаючи, чим вона займається, запропонував вдалий «об’єкт». Руслан з Раїсою, як неважко здогадатися, також були посвячені в тему, але потім вирішили провернути справу через «своїх». Подружжя належало до строкатого племені, яке іменують циганами (за Раїсою навіть закріпилася слава відомої ворожки і не виключено, що свою майстерність застосувала до Василя), і мала в Одесі родинні зв’язки в угрупованні, яке також займалося квартирними шахрайствами. Коли історія з викраденням Василя і його документів стала надбанням киян, чоловік Віри з товаришами миттю зібрався на розборки з «конкуруючою фірмою». До таких речей йому, кримінальнику з 20-річним стажем на зоні, було не звикати, але в цьому випадку стався облом. Одеські виставили на «стрілку» свої потужні сили, і зрештою обидві сторони дійшли згоди поділити гроші навпіл. Ролі розподілялися таким чином: кияни знаходять брокера і контролюють технічний бік питання, одесити возять у Київ документи Василя і підшукують людину, яка зіграє його роль на угоді. Таким став Дмитро, інвалід дитинства. Він розумів, у що вплутався, але обіцяні 1000 доларів на лікування перемогли совість. А в цей час викрадений, якого годували «бульйончиком» з отрутою, вів фактично рослинне існування. Від безкінечного лежання тіло страшенно набрякло, відмовили ноги, м’язи спини. Як він опинився на вулиці — виповз чи був викинутий як потенційний небіжчик, Василь не знає. Тільки пам’ятає, що: — Отямився в міліцейському УАЗику. Голова в тумані, тіло не слухається. Попросив підкинути до Києва, а міліціонери в сміх: «Який Київ! Тут до Молдавії 15 кілометрів!». Якби не вони, я б, напевно, так і помер на вулиці. У Піщанській райлікарні, куди доставили Василя, він отямився і з подивом дізнався, що знаходиться на околиці Вінницької області й до Одеської тут рукою подати. У лікарні пробув шість днів. Лікували «бомжа» без фанатизму, але все ж якось поставили на ноги. «Вісімка» у лікарні була відключена за несплату. Ігнатову ледве вдалося випросити в сусіда по палаті мобілку, щоб відправити SMS людині, яку він продовжував вважати товаришем. У відповідь прийшло безпристрасне: «Приїхати не можу. Немає грошей». 23 серпня за Василем прийшла чорнява жінка, сказала лікарям, що це її брат, і повела із собою. — Я опинився в тому самому будинку, де мене годували «бульйончиком». Розумів, що треба втікати, але як і куди? Ані сил, ані грошей, ані одягу людського. Але з цього часу я пив тільки воду і тільки з того бака, з якого брали самі господарі. Вони пильно стежили за мною, а коли йшли — замикали на замок. І ввесь час обіцяли: приїде Раїса, все буде в порядку. Будинок, у якому я знаходився, стояв на околиці Піщанки, де було циганське поселення.
Хепі-енд — Квартиру Василя оцінили в 70 тисяч доларів, — розповідає Ігор. — Помістили в газету оголошення, на яке відгукнувся брокер з агентства з продажу нерухомості «Благовест». Дочекавшись, коли буде застава, ми ввійшли в контакт з керівництвом фірми і побачили розуміння. На укладення угоди прийшли представник київського угруповання і підставний Ігнатов. Відразу ж вони були затримані. Потім ми встановили особи і затримали інших головних організаторів афери. Кримінальну справу розслідує слідчий відділ Голосіївського райуправління міліції. Під арештом перебуває чоловік Віри, який пробув на свободі всього рік, Руслан і Дмитро-інвалід (як потім стало відомо, ані з ним, ані з одеськими циганами кияни не збиралися ділитися «здобиччю»). Ще один фігурант перебуває на підписці, декілька в розшуку. Віра, як і Раїса, проходять свідками в справі — фактично їм нічого пред’явити, оскільки головною роботою займалися чоловіки. А з Василем сталася така історія. — Місцезнаходження викраденого ми встановили в той же день, коли відбулося перше затримання, — розповідає Ігор. — Практично в той же самий час в УБОЗ зателефонував анонім, який повідомив, що Ігнатов прибуде в Київ на автовокзал: зустрічайте. І це виявилося правдою. — 28 серпня господарі будинку сказали, щоб я помився, поголився. Видали чужий одяг — не новий, але акуратний, сказали, що відправляють додому. Я подумав: «Невже ховати везуть, раз у чисте вдягають?!». Але коли побачив, що в авто, яке під’їхало, є діти, трохи заспокоївся. Незнайомий циган довіз мене до Умані, де посадив на рейсовий автобус. Я очікував, що побачу Раїсу, а замість неї прийшли працівники міліції. З метою безпеки Ігнатов тиждень прожив у приміщенні УБОЗу, подякувавши своїм рятівникам тим, що полагодив старі комп’ютери. Слава Богу, в цій халепі йому вдалося зберегти ясну голову і золоті руки. Пити він повністю покинув. В особі людини, якій раніше надав послугу, але яку не вважав близькою знайомою, зненацька знайшов друга. Разом вони збираються відроджувати бізнес. Хепі-енд чистої води! ...Ось тільки, лягаючи спати, Василь кладе біля ліжка сокиру. І не може забути смак «бульйончику», який мало не звів його в могилу.
