Голова Рівенського міського товариства інвалідів з порушеннями опорно-рухового апарату Петро Буткевич, який пересувається на інвалідному візку, так і не зміг, у буквальному значенні цього слова, потрапити до кабінету однієї столоначальниці. Завадили йому високі сходи і ще — черствість чиновника. Отож про хамське ставлення працівників міського БТІ до проблем інваліда Петро Буткевич тепер знає не з розповідей.
— Нам потрібно було виготовити свідоцтво власності на приміщення на вул. Чорновола, 40, у якому розташовується офіс нашої організації, — каже пан Петро. — Оскільки працівник, який у нас вирішує такі питання, захворів, а секретар організації теж пересувається на візку, я вирішив зайнятися цим сам. Зателефонував спочатку у БТІ, щоб дізнатися, як це зробити. Мені відповіли, що консультацій по телефону не надають, потрібно прийти особисто. Я пояснив, що пересуваюся на візку, але мені все одно відмовили. Я попросив до телефону начальника БТІ, однак виявилося, що він у відпустці, тому мене направили до Тетяни Чернишової, яка начебто займає посаду головного інженера. Я пояснив ситуацію, але вона сказала: «Приходьте до нас із дорученням». Я взяв із собою майстра і поїхав у БТІ. Оскільки піднятися туди у візку не міг (у нас же пандусами держустанови не обладнані), відправив його з документами. Майстер, пояснивши ситуацію, попросив працівників БТІ спуститися до мене на вулицю, однак вони відмовилися це зробити. Я сказав йому, щоб залишив документи секретарю, але оскільки вона так їх нікому й не передала, через деякий час ми змушені були їх з БТІ забрати. Обурившись таким ставленням, я поскаржився депутату міськради, начальнику управління соцзахисту Вірі Мельник. Вона зателефонувала в БТІ, однак і їй відмовили у вирішенні нашого питання. Віра Мельник порадила звернутися до міського голови Віктора Чайки. Тож я був вимушений написати на його ім’я скаргу. Прикро, що у нас не можна вирішити ці питання по-людськи. Адже якщо я, голова організації, не можу нічого добитися, то як бути іншому інваліду, який не займає ніяких посад? Причому, таке ставлення до інвалідів не рідкість. Приміром, колись у ЖКП нам потрібно було вирішити якесь питання. Мені теж довелося просити вийти працівника ЖКП на вулицю. То молода дівчина, яка вийшла, дуже обурювалася, мовляв, чому це вона має з другого поверху до мене бігти. Виходить, що вона не може вийти, а інвалід у візку має без пандуса добратися на другий поверх. Адже умов для пересування візочників у місті не створено ніяких. Можна не сумніватися у тому, що цілеспрямований Петро Буткевич доб’ється свого. Він вже неодноразово доводив, що людина може здолати будь-які труднощі — і тоді, коли займався гімнастикою, хоча ніхто не вірив, що після травми він зможе вижити, і тоді, коли самостійно робив креслення для інвалідного візка, і тоді, коли започатковував у місті проект «Інва-таксі», яке успішно діє і сьогодні. Бо завжди, окрім скептиків, пан Петро зустрічав і людей, які йому допомагали. Прикро тільки, що цих людей так мало у владних кабінетах. До речі, згідно з міською програмою, обладнати вже цього року пристосуваннями для інвалідів (пандусами, бильцями, підіймачами, розширеними дверними прорізами тощо) передбачалося будівлі міськвиконкому, управління житлово-комунального господарства, управління містобудування та архітектури, відділу з надання субсидій, територіального центру обслуговування пенсіонерів та малозабезпечених громадян, усіх ЖКП та міської лікарні. Витратити на це планували 42 тисячі гривень, з яких найбільше — 10 тисяч — на міську лікарню. Про те, як реалізується ця програма, можуть наші керівники і не звітуватися. Не турбуйтеся, шановні, і так все добре видно, особливо — з інвалідного візка.
Коментарі Віра Мельник, депутат Рівенської міськради, начальник міського управління соцзахисту населення: — Коли Петро Буткевич звернувся до мене, я відразу ж зателефонувала в БТІ. Представившись депутатом міськради, попросила пояснити, чому трапилася така ситуація. Втім, заступник начальника БТІ Тетяна Чернишова мені заявила: «А чому я повинна виходити до людини на вулицю? Я — в державній установі й не повинна ні до кого виходити». Обурена такою відповіддю, я поскаржилася міському голові Віктору Чайці та секретарю міськради Юрію Торгуну. Адже це, мабуть, перший у нашому місті випадок такого нелюдського ставлення до інваліда. В усіх установах, обладнані вони кнопками для виклику чи не обладнані, раз звертається людина неходяча — завжди до неї виходять. Тетяна Чернишова, в.о. начальника міського БТІ: — До мене ніхто не звертався з цього приводу. Людина спілкувалася з секретарем. І звідки я знаю, що вона хотіла? У нас у день по 100 людей проходить. А чого я маю до когось виходити — не розумію. Я нікуди й ні до кого не виходжу. Адже наша установа державна і замовлення приймаються згідно з законодавством. По телефону консультацій ми не надаємо. Потрібно прийти особисто на прийом з документами. Якщо людина — інвалід, вона мала направити до нас свого представника з дорученням, завіреним нотаріально. Мені особисто ніхто документів від названого громадянина не приносив. Якщо якийсь його представник приходив у БТІ, то він мав зачекати у черзі й потім зайти до мене в кабінет. Але він не захотів цього робити. Взагалі, названий громадянин не є власником приміщення їхньої організації, а оскільки воно перебуває у комунальній власності, йому потрібно звертатися в управління комунальною власністю, а не до нас. Чому я не могла пояснити це по телефону? Тому що ми по телефону консультацій не надаємо.
