За усіма цими показниками ми зовні не поступаємось, а навіть вже перевершуємо наших сусідів із Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії, де все скромніше. А те, що є у Парижі, Лондоні чи Берліні, є і в Рівному, лише дешевше. У чому тоді різниця? У тому, що в Україні взагалі й у місті Рівному зокрема панує суцільне зубожіння. Саме у цьому переконуєшся, почитавши новини та послухавши опозиційних політиків. І не лише опозиційних. Ви знаєте, я таке вже бачив років сорок тому, коли усі ми як один були «будівниками комунізму». Насправді ніякого комунізму ніхто з нас не будував, усі без винятку розуміли, що ніякого комунізму не було і не буде, але такі тоді були правила життя. Жили ми щораз гірше, а по телевізору та в газетах казали, що навпаки. Казали, що ми живемо все краще і рухаємось до комунізму. Тепер все те саме, але навпаки – живемо ми все краще, а говоримо, що навпаки. Що у країні суцільне зубожіння і незабаром ми усі помремо з голоду, якщо не оберемо президентом якого-небудь Рабиновича. І тут проблема не в тому, щоб розуміти усю цю гру, а в тому, щоб збагнути, навіщо це нам треба? Ну чому українці, які їдуть за кордон, не скаржаться там на погане життя, не просять платити їм субсидії, скорочувати пенсійний вік, безплатно возити у транспорті й таке інше? Чому вони там просто працюють, причому не гірше за місцевих? Чому там вони заробляють собі на життя хто скільки зможе і ні на що не скаржаться? Відповідь зрозуміла – ні в Італії, ні у Німеччині, ні у Португалії, ні у Польщі ні деінде немає нашого зубожіння. Там нічого не буває задурно або майже нічого. А у нас як? Новобудови ростуть як гриби, до крамниць не встигають завозити товари, і при цьому всьому ми всі як один бідні й не задоволені владою. І разом із тою владою граємося у зубожіння, обдурюючи невідомо кого. Я час від часу дивлюсь на старі фото, зроблені у шістдесяті-сімдесяті роки минулого століття. І бачу, що народ тоді був набагато худіший, ніж тепер. Товсту шию, характерну для пересічного відвідувача базару в Рівному, тоді мав один із ста, а тепер – кожен другий! То може, все правильно? Може, це і є наш унікальний шлях – будувати зубожіння, одночасно набираючи вагу від надмірного споживання харчів і «тяжкої праці»? Тоді не зупиняймося! Як казали колись – вперед до перемоги комунізму, перепрошую, зубожіння! Залишилось лише обрати тих, під чиїм керівництвом ми це будемо робити. Охочих чимало, і всі без винятку будуватимуть зубожіння разом із нами!
Микола НЕСЕНЮК.
