— Ідея створення Апеляційного господарського суду в Рівному виникла давно, однак реалізована лише зараз, — розповів голова Рівненського апеляційного господарського суду Юрій Демянчук. — Нині Апеляційний господарський суд та Господарський суд Рівненської області працюють в сусідніх приміщеннях. Раніше для апеляційного оскарження рішень місцевого господарського суду сторони змушені були звертатися до Львівського апеляційного господарського суду, а це втрати і часу, і грошей. Що викликало чимало нарікань, особливо представників середнього та малого бізнесу, а також митниці, прокуратури, виконавчої служби тощо. Хочу зауважити, що Рівненський апеляційний господарський суд став одним з найбільших за територіальною юрисдикцією за кількістю областей, що входять до апеляційного округу, до нього увійшло аж п’ять областей: Рівненська, Волинська, Вінницька, Житомирська та Хмельницька.
Господарський, колишній Арбітражний суд Рівненської області, діє у Рівному уже 20 років. До Господарського суду звертаються підприємства, установи, організації та підприємці. Саме для вирішення конфліктів між господарюючими суб’єктами і створено господарські суди. Ця система в нашій країні формувалася тривалий час, паралельно із системою загальних судів. І, на мою думку, чи не найкраще виконує покладені на неї функції.
— Не втрачають актуальності суперечки щодо того, наскільки незалежним має бути суддя. Чим на практиці є ця незалежність?
— Якщо говорити про принцип, то незалежність — засіб зробити правосуддя справедливим. Якщо в людини на посаді є прагнення справедливості, тоді ми маємо істинного суддю. На жаль, інколи створюється ситуація, коли масова свідомість формується так, ніби саме суди та судді винні в усіх негараздах суспільства. Якщо взяти закиди судам щодо рейдерства, то це явище імпортоване в суди ззовні, і пов’язане воно з недоліками законодавства. В усьому намагаються звинуватити суди, аби приховати справжні наміри: зробити судову систему залежною і підконтрольною.
— Чи має право суддя керуватися своїм почуттям справедливості під час розгляду спору?
— Зрозуміло, що настрій — це окуляри, крізь які суддя бачить проблему. Але сила судді — в його совісті. Недаремно французький філософ Мішель де Монтель говорив, що суддя, котрий ухвалив обвинуваченому вирок у пориві гніву, сам заслуговує на смертний вирок.
— Професія, яку ви обрали — це мрія чи збіг обставин?
— Я бачив себе юристом, без сторонньої допомоги вступив до Харківського юридичного інституту і закінчив його. Так склалося. Я вважаю, що вибору у мене фактично не було, хоча мої батьки жодного відношення до юриспруденції у своїй професії не мали.
— А ви порадите своїм донькам одягти суддівську мантію?
— Старша донька присвятила себе юриспруденції, і мені це приємно. Молодша поки навчається в школі. На мою думку, «родинна спеціалізація» зближує, у нас є теми для спілкування і дискусії, спільні інтереси. Але поради — річ дуже тонка і відповідальна, тому я намагаюся своїм дітям їх не роздавати. Колегам же з нагоди річниці господарських судів таки пораджу: приймати кожне рішення так, ніби сам суддя в цій ситуації постає перед судом. Такі рішення завжди правильні.
