Днями Коломойський знову повернувся у інформаційний простір. Не збираюся його цитувати чи обговорювати ним сказане. Мене зацікавили зовнішні атрибути. Після двох років у СІЗО згаданий персонаж виглядає так, ніби живе комфортніше за більшість із нас з вами. Власне, чому ніби? А головне – він говорить так, ніби він не у тюрмі в очікуванні суду, а на свободі. Говорить ворожою мовою. Робить це демонстративно – у тому, що Коломойський має добру освіту і вміє грамотно розмовляти українською, сумнівів немає. Але він цього не робить – він говорить «хазяйською» мовою. Тою, якою говорили між собою ті, хто після проголошення незалежності отримав нагоду розкрадати Україну без участі, або майже без участі справжніх, на їхню думку, хазяїв.
Всю цю українізацію вони десятиліттями сприймали як декорацію «для дурачков». А вони не «дурачки», а серйозні пацани! Приблизно так вони всі думали. Але з початком великої війни щось змінилося. «Хазяйською» пацани тепер говорять лише поміж собою, намагаючись уникнути «прослушки».
Все це не стосується Ігоря Коломойського. Судячи з усього, він досі вважає, що це все гра, і рано чи пізно все повернеться назад. Туди де життям країни розпоряджались «пацани па панятіям». І тому у нема чого говорити державною мовою, обираючи мову ворога. Та чи ворога?
Не знаю. Коломойський і справді людина загадкова і часом непередбачувана. Одне, як на мене, очевидно – судячи з усього, він щиро впевнений, що до «каси» життєвого «супермаркету», про яку він так яскраво колись розповідав, йому ще далеко. Можливо, шістдесят років нині – не вік. Але щось підказує, що збагнувши, що «каса» таки не так вже й далеко, він одразу ж забалакає!
