Загалом на обман прийнято ображатися. Неприємно, коли тобі щось твердо пообіцяли, а воно не збулося. Точніше, збулося навпаки. Таких обіцяльників зазвичай зневажають і, щонайменше, не сприймають всерйоз. Але це тоді, коли обіцянка нейтральна чи негативна. Коли ж обіцяне є бажаним і очікуваним, все виглядає навпаки. Обмануті, замість того, щоб образитися і відвернутися від обіцяльника, чиє передбачення не збулось, навпаки, тягнуться до нього знову і знову майже напевне знаючи, що той знову обдурить. Чому так? Звідки це у нас? Від наших пращурів, серед яких споконвіку успішно промишляли передбачувачі майбутнього, що належали до національних меншин. І не те щоб наша прапрабабуся була така вже дурна, аби вірити у вигадки гадальщиків. Їй просто хотілося почути добрі новини хоча би від кого-небудь. А добрих новин, як у нас ведеться, майже не було. Не брехати ж один одному в очі! Інша річ — гадалка, що забрела невідомо звідки і так красиво розповідає про щастя, яке настане щойно ти з нею розрахуєшся. Тепер вам зрозуміло, чому мільйони українців вже п’ятий рік вдячно дослухаються до представників нацменшин, які обіцяють нам переможне закінчення війни якщо не завтра, то післязавтра? Чи то і собі пообіцяти, щоб мене більше читали? Але я так не зможу — брехати теж треба вміти. Особливо, коли передбачаєш щось хороше, щось таке, чого усім хочеться.
Носії добрих новин
Поділитися цією статтею
