Він понад п’ять років розшукував злодіїв, повертав людям вкрадене та знав, що справедливість — це щоденна праця. А коли прийшла велика війна, 42-річний оперуповноважений узяв до рук зброю.
Капітан поліції на псевдо «Тереха» став до лав стрілецького батальйону поліції Рівненщини. Пройшов Донеччину, втратив побратимів, ледь не загинув сам — але не зламався.
Оперативник за покликом
До повномасштабного вторгнення життя «Терехи» вимірювалося заявами, протоколами та розкритими справами. Понад п’ять років він прослужив у карному розшуку Рівненщини, спеціалізуючись на майнових злочинах. Колеги називали його аналітиком, який вміє бачити те, що приховано.
«Я — оперативник. Ця служба багатогранна. Сьогодні я аналітик, який збирає факти по крупинках, завтра — психолог, який має знайти підхід до людини, підтримати і вивести на правду», — розповідає капітан поліції.
Він умів говорити з тими, хто уникав розмови, і знаходити докази там, де, здавалося, їх не було. Але вранці 24 лютого 2022 року все змінилося.
«Це війна. І я не можу залишатись осторонь»
Коли російські війська перетнули кордон, оперативник не вагався. Він прийшов до стрілецького батальйону поліції — туди, де потрібні були не лише навики стрільби, а й холодний розрахунок, вміння аналізувати ситуацію та приймати рішення за лічені секунди.
Найважче було вдома. Дружина та діти з тривогою сприйняли його вибір.
«Це війна. І я не можу залишатись осторонь», — пояснював тоді рідним «Тереха».
Жінка й діти плакали. Але відпустили. Бо знали — інакше він не зможе.
Від кордонів Рівненщини — до Донеччини
Перший рік служби у батальйоні «Тереха» був командиром взводу. Разом із побратимами він охороняв кордони рідної області, не давав диверсійно-розвідувальним групам пройти на територію. Але війна кликала далі.
Згодом — відрядження на найгарячіший напрямок. Донеччина. Торецьк. Земля, яка палала під ногами.
13 серпня 2025 року: мить між життям і смертю
Той день «Тереха» не забуде ніколи. Бойове завдання на Торецькому напрямку. Раптовий приліт. Снаряд влучив прямо в бліндаж.
«Усе навколо палало. Мене привалило ґрунтом. Я не міг дихати, не міг поворухнутися. Думав — все», — згадує поліцейський.
Його життя врятували побратими. Вони відкопали «Тереху» з-під завалів, витягли з пекла. Травми виявилися жахливими: перелом руки, розрив внутрішніх органів, опіки.
Усі речі згоріли вщент. У лікарні, щойно прийшовши до тями, він попросив телефон. Один дзвінок — найважливіший.
«Я живий», — сказав дружині.
Того ж дня загинув його побратим — Сергій Мовчун. А згодом — ще один, Андрій Мацях.
«На фронті тяжко — і фізично, і морально. Але найтяжче — втрачати. Найбільший біль – це біль втрати», — ділиться «Тереха».
Про Андрія він згадує з особливою теплотою: «Він завжди підтримував інших, залишався на позитиві й щиро вірив у перемогу. Таких треба пам’ятати».
Оперативні навички на війні: як це працює
Капітан поліції зауважує: те, чого він навчився в карному розшуку, стало в пригоді й на фронті. Здобувати інформацію, аналізувати, швидко оцінювати обстановку, відрізняти головне від другорядного — без цього на війні нікуди.
«Колектив у нас сильний. Хлопці — надійні. Там без взаємопідтримки ніяк», — з теплотою відгукується про побратимів «Тереха».
Після лікування — одне бажання: повернутися
Сьогодні він проходить лікування. Попереду — довга реабілітація. Але думки «Терехи» вже не в лікарняній палаті.
«Хочу одного — повернутися до служби оперативника», — каже він.
Бо розслідувати злочини, допомагати людям і стояти на захисті закону — це те, заради чого він став поліцейським. І війна не змінила цього. Лише додала болю, втрат і розуміння того, заради чого варто жити далі.






