Мені довелося відчути на собі ввесь «захист» прав і свобод з боку правоохоронних органів. Протягом 2006-2007 років злодії двічі викрадали майно, проникаючи у мою радивилівську квартиру. Способи, якими були скоєні обидва злочини, були ідентичними. Причому, двері і замки на них були хорошої якості, а отже, і злодії, мабуть, були не «аматори». У вересні минулого року при моїй безпосередній участі двох злочинців зупинили працівники ДПС, проте злодії, вчинивши опір працівникам міліції і залишивши в їхніх руках свої документи, втекли. Після того працівники ДПС сусідньої Львівської області блокували дороги, але й тоді злочинці, пошкодивши свій автомобіль, втекли, залишивши в ньому свої два пістолети, нунчаки, знаряддя скоєння злочину, мобільні телефони, а також викрадені речі з квартири. Арештувати злодіїв після цього, думаю, було неважко.
Я вважав, що злочинці отримають суворий, але справедливий вирок, який заслужили. Але вирок Радивилівського райсуду мене здивував і обурив. Виявляється, суд встановив лише одну особу, яка скоювала квартирні крадіжки— інша, як вказано у вироку, залишилась невстановленою. Суд знайшов у діях злочинця пом’якшуючу обставину — щире каяття. «Щиро каючись», злодій не видав свого подільника, з яким обкрадав квартири. Між тим знайомі юристи кажуть, що мотивованих пом’якшуючих обставин повинно бути не менше двох. Хоча суддям— видніше... Я не знаю, чим зараз займаються і на що живуть квартирні злодії. Раніше вони не працювали, мають посередню характеристику з місця проживання. Але вирок суду для одного з них надзвичайно сприятливий для вчинення подальших «подвигів» — суд засудив злодія до 3-х років позбавлення волі з випробуванням протягом іспитового строку один рік, інший квартирний злодій взагалі не встановлений, тому, мабуть, можна чекати подальшого розвитку подій... Суд чомусь не взяв до уваги як обтяжуючі обставини у діях злочинців — опір міліціонерам при затриманні; виявлену зброю в їхньому автомобілі; наркотичні речовини, виявлені у квартирі злодіїв. Всі перераховані обставини — це нові статті в Кримінальному кодексі! Та очі у Феміди району зав’язані. Можна було б зрозуміти, але не виправдати дивний лібералізм судді В.Кохна — його вироки часто дивують радивилівців. Та й сам Радивилівський суд «славиться» то розмитненням автомобілів, то ухвалою, яка зупиняє рішення з’їзду БЮТ, то вироком у п’ять років за аналогічну крадіжку без обтяжуючих обставин, але вже без іспитового строку.... Всі ще зі школи знають, що на сторожі законів, прав і свобод громадян повинен стояти прокурор — це конституційна норма. Що ж у нашому випадку робить молодий за віком, але не за званням прокурор Радивилівського району Р.Дейнека? Можливо, він вносить протест на надто ліберальний, а отже, незаконний вирок? Нічого подібного! Відбулася повна «консолідація» думок судді, прокурора та адвоката підсудного. Дивний збіг, чи не так? Прокурор навіть заперечив мою заяву на продовження строку апеляційного оскарження вироку. Можливо, боїться, що суд апеляційної інстанції об’єктивно розгляне мою скаргу? На ці запитання я не можу дати відповіді ні собі, ні моїм виборцям, ні працівникам міліції, з якими брав участь у погоні за злодіями, ні водію мікроавтобуса, який перекривав дорогу злочинцям. Тому в мене як громадянина постає запитання; хто ж все-таки повинен захищати законослухняних громадян України від злочинців? Суд, прокуратура чи, можливо, самі громадяни? Адже правоохоронці, яких, до речі, ці законослухняні громадяни і утримують за рахунок своїх податків, не можуть чи не хочуть виконувати належним чином свої службові обов’язки. Можливо, зовсім не законослухняні громадяни їх утримують?
