57-річну рівнянку Алісу Мамчур одні люди вважають дивачкою, інші — божевільною. Причина цього — надзвичайна любов жінки до собак: пенсіонерка за власні кошти утримує 33 бродячих пси.
Живуть пси п.Аліси поки що на автостоянці навпроти її дому. Щоранку з радісним виском вони мчать назустріч своїй господині й рятівниці. — Я з дитинства, як і мій батько, любила собак, — розповідає п. Аліса. — Коли ми жили у Казахстані, у нас було аж чотири вівчарки, і я з п’ятирічного віку з собаками гуляла, доглядала за ними, вони мене охоче слухали. Після закінчення у Казахстані економічного університету я за направленням приїхала на роботу в Рівне. Працювала тут на базі «М’ясомолторг». Коли приїхала сюди, почувалася трохи самотньою. А оскільки, як і раніше, любила собак, не раз приносила щенят додому. Пригадую, коли вперше побачила, як у Рівному біля базару відстрілювали бродячих собак, впала в жахливу депресію. Через любов до собак і неможливість миритися з жорстоким ставленням до них п.Аліса почала збирати усіх залишених чотириногих до себе. Інколи щенят доводилося вигрібати зі смітників, куди їх викидали люди. Стикалася жінка й з іншими не менш жахливими проявами людської жорстокості. — Уму (кожен з вихованців п.Аліси має кличку — Авт.) я знайшла біля супермаркету, — розповідає жінка. — Вона в пошуках тепла залізла в торговий зал. Але прибиральниця Уму вигнала і вона забилася під машину, що й призвело до трагедії. По спині собаки проїхали колеса. Я забрала Уму від супермаркету. Думала, що вона не виживе. Заглянула до неї через три дні, а вона дихає. Прийшла ще через кілька днів — собака живий. «Уже криза минула і вона житиме», — пояснив ветеринар, і почався процес виходжування тварини. І поступово Ума оклигала. Зараз тільки на одну ногу кульгає, але ходить. Тільки на автомобілі у неї тепер злість велика. А Білочку я тримаю на прив’язі, бо вона, через те що її жорстоко били, озлоблена на людей. Коли церкву будували, її разом з сестрою брали сторожувати будову. Коли будівництво закінчилося, то собаку вигнали. Потрапила Білочка і під відстріл. Сестру її вбили, а вона встигла під вагончик сховатися. На утримання собак щомісяця п.Аліса витрачає близько 600 гривень. Оскільки пенсії не вистачає, їй допомагає коштами син. Двічі на день п.Аліса варить собакам їсти. Інколи може сама бути голодна, але собаки у неї завжди нагодовані. Таку перевагу на користь своїх утриманців п.Аліса пояснює просто: «Коли собаки голодні, то вони злі». На приготування їжі для тварин жінка витрачає чотири години у день. А ще для її вихованців потрібно щодня наносити 40 літрів води: для пиття і миття посуду. Ще їх потрібно повичісувати, кого й полікувати, зробити щеплення тощо. Тобто клопоту вистачає. Втім, незважаючи на те, що чимало знайомих, дізнавшись про те, що жінка продала коштовності, щоб утримувати собак, і тратить на них усю пенсію, крутять пальцем біля скроні, п. Аліса знайшла й однодумців. Нині їй доглядати собак допомагають двоє дівчат, які все життя мріяли працювати з тваринами, і дев’ятирічна внучка Настя. Так, Інна Таргоній, яку нам вдалося застати біля собак п.Аліси, закінчила Млинівський ветеринарний технікум і вважає своїм покликанням турботу про тварин. Тож охоче допомагає пенсіонерці доглядати за собаками. Відгукнулися на прохання допомогти і власники рівенського кафе «Адоней». Вони стали їхніми покровителями: привезли будки для собак, ошийники, каші й корми для них щотижня доставляють. Є чимало й інших фірм та людей, готових переказувати для такого стихійного притулку кошти. Нині жінка мріє влаштувати у місті справжній притулок для собак. Чотири роки ходіння по кабінетах міської влади дали результат. Якщо раніше п.Аліса тримала собак у дворі, то нині міська влада домовилася з власником автостоянки про тимчасове розташування собачого пристанища на стоянці. А невдовзі і питання про притулок обіцяє вирішитися. — Дай Бог здоров’я міському голові Віктору Чайці, — говорить п. Аліса. — Адже скільки йому не наговорювали на мене, що я божевільна, однак він не відвернувся від моєї ідеї з притулком. Назустріч йшли і секретар міськради Юрій Торгун, депутат облради Леонтій Самчук. Чимало й інших представників влади мене підтримували і нарешті питання має зрушитися з місця. Землю під притулок обіцяють виділити на вулиці Млинівській за митницею. Найближча сесія міськради має вирішити це питання. А всі необхідні дозволи на це я вже зібрала. А коли у місті буде притулок, ми зможемо спокійно дивитися в очі нашим дітям. Адже вони не бачитимуть на вулицях тієї жорстокості, коли собак відстрілюють, знущаються над ними. Я вважаю, що місту потрібно кілька притулків. Добре було б, якби на околицях у кожному з мікрорайонів вони були влаштовані. Тоді б нікому бродячі пси не заважали. Та й мені було б легше. Адже розумію, що з такою кількістю собак заважаю людям, створюю їм незручності. А так на загородженій території вони б собі спокійно існували. Можна було б з часом відкрити тут готель для собак заможних людей. А гроші за перебування у ньому йшли б на утримання притулку.
