З-понад 500 фермерських родин, які проживають у нашій області, родина Поліщуків із села Посягва Гощанського району — найбагатодітніша. Утім, не виключено, що рекорд за кількістю дітей серед фермерів 37-річні Олег і Роза побили й у всій Україні. Адже виховують аж одинадцять дітлахів. І це при тому, що багатодітні посягвинці практично власними силами обробляють 150 гектарів землі й утримують 80 голів худоби і свиней.
Щоб привернути увагу майбутньої дружини, пішов її… перевіряти Зі своєю дружиною й однодумицею Олег Поліщук познайомився у 23-річному віці. Роза тоді працювала на фермі в селі Сергіївка лаборантом. Але на якийсь час її призначили виконувати обов’язки завідувача ферми. Олег помітив дівчину біля ферми, коли їхав разом із братом здавати зерно. Брат розповідав у той момент саме про проблеми у своїй родині, а Олег, кивнувши у бік Рози, поставив її братові в приклад, мовляв, піклуватися добре про жінку потрібно, як ось про цю чоловік піклується, тоді і не буде проблем. Брат, подивившись на ту, котру йому поставили за приклад, заперечив: «Яка ж вона жінка? Вона — ще дівка!». Намотавши цю інформацію на вус, Олег вже не слухав, що говорить брат, а негайно поспішив до симпатичної в.о. завфермою. Привід для знайомства був знайдений миттєво. Оскільки Олег у той час обіймав посаду інженера з техніки безпеки, саме безпеку праці він вирішив перевірити на фермі. Роза спочатку і не запідозрила, що перевірка — звичайне залицяння. А ось коли Олег попросив у неї касети, які дівчина слухала на магнітофоні у своїй лабораторії, пообіцявши їх привезти ввечері додому, тоді й закралися сумніви в правдивості слів молодого інженера. Утім, хлопець Розі сподобався своєю сміливістю. Тому вона не відмовила йому в спілкуванні. Олегові батьки, щоправда, не відразу розділили симпатію сина, адже Роза була з родини віруючих-п’ятидесятників. Трохи недовірливо сприйняли представника іншої віри і батьки Рози, утім, хлопець пообіцяв прийняти віру свієї дружини. І вже через три місяці після знайомства вони святкували весілля.
Діти — найнадійніші помічники Нині в родині Поліщуків дев’ятеро дівчаток та двоє хлопчиків. Їхня мама Роза говорить, що дуже рада, що в неї стільки донечок-помічниць. — Якби в нас були лише хлопчики, не знаю, як би з ними справлялася, — пояснює вона. Найстаршій їхній доньці Юлії 13 років, наймолодшому Павлику тільки вісім місяців. Основна турбота про дітей лежить, звичайно, на мамі. Саме їй доводиться варити в день на всіх 15-літрову каструлю борщу, купувати, мінімум два буханці хліба. Утім, діти змалечку привчаються до допомоги батькам. Молодші мамі допомагають у хатній роботі, старші — батькові, на якому лежить вся основна робота в полі й на фермі. До речі, діти, як говорить їхній батько, навіть надійніші помічники, ніж дорослі наймані робітники. — Коли діти пасли худобу, то жодного разу вона ні в чужий город не зайшла, ні не з’їла нічого зайвого, — розповідає Олег, — а ось через чужих пастухів доводилося не раз і дорізати худобу. А одного разу навіть мої дівчата, Аня і Катруся ( 11 і 9 років — Прим. автора) цілу добу самостійно пасли бичків. Я тоді поїхав у Рівне і не встиг повернутися, думав, дівчат хтось підмінить, а Роза вирішила, що я поїду з міста прямо до них, і нікого на зміну не відправила. Але нічого, дівчата справилися самостійно з чередою.
Стати фермером змусило життя Олег Поліщук за фахом агроном. Після закінчення з відзнакою Мирогощанского сільськогосподарського технікуму він працював у колгоспі. Але коли колгоспи почали розпадатися, перестали платити зарплату, довелося шукати інші шляхи виживання. Саме тоді і прийшла ідея узяти в оренду землю. На початку їхньої діяльності, у 1997 році, був гарний врожай і, здавши його, Поліщуки купили першу сільськогосподарську техніку — старенький трактор. Поступово назбирали грошей і на новий. А два роки тому вони оформили своє господарство як фермерське, щоб «нараховувався виробничий стаж і щоб одержувати допомогу на дітей», і назвали його «Малий оазис». Працювати фермерам доводиться, особливо під час жнив, іноді по п’ятнадцять годин на добу. І, по ідеї, так важко трудячись, Поліщуки повинні б бути дуже забезпеченою родиною, але поки особливими статками вони похвастати не можуть. Адже працею на землі у нашій країні багато не заробиш. Адже і техніка дорога, і пальне недешеве, і мінеральні добрива подорожчали. — Мені багато хто говорить: «Навіщо тобі це фермерство? Їдь до Німеччини. Заробиш там грошей, і голова не буде боліти», — розповідає Олег. — Але як я Розу залишу одну з дітьми? Можна було б, звичайно, десь у Рівному шукати роботу, але я не муляр, не штукатур, а агроном. І моє покликання — робота на землі. Тому моє місце тут.
Єдина надія на Президента Торік господарство Поліщуків було визнано кращим в Україні, і в подарунок посягвинські фермери одержали міні-трактор. А цього року вже вручили окрему нагороду — орден Княгині Ольги — фермеру Розі, адже чи жарт, устигати з фермерством з таким «дитсадком». Але, незважаючи на всі труднощі, Поліщуки не збираються відмовлятися від свого господарства. Олег навіть мріє про створення племінного репродуктора, в якому б вирощувалися племінні бички вагою до півтори тонни. Але поки це лише мрії. — Щоб підняти сільське господарство в нашій країні, потрібно давати фермерам безпроцентні кредити, — вважає він. — А для відновлення тваринництва взагалі потрібно гроші виділяти, не вимагаючи повернення. Залишається сподіватися на нову владу. Фермери підтримували Віктора Ющенка, і на майдан Незалежності поставляли продукти, і їдальню за свій рахунок для мешканців наметів організували. Тому хочеться сподіватися, що і Віктор Ющенко нас підтримає.
