Чи буде у Білому меморіал?

Жахлива смерть у вогні шістнадцятьох мешканців будинку престарілих у Дубровицькому районі заслуговує на те, щоб не бути забутою. Ця трагедія має бути увічнена заради того, заради чого увічнюють усі інші трагедії — щоб таке більше не повторилося. Влада, якщо вона є справді владою, зобов’язана зробити так, щоб те, що сталося у селі Біле, щодня нагадувало усім про неможливість допустити щось подібне. Загиблих до життя не повернеш, але наявність меморіалу, на який возили б усіх, хто прибуває до Дубровиці, могла б привернути увагу до того, як живуть люди у тих забутих лісах, і, можливо, змінити це життя на краще. Про подробиці трагедії у Білому читайте у матеріалі нашого кореспондента.

Попіл, оплавлені металеві ліжка та закопчена грубка — все, що залишилося від дерев’яного будинку, в якому спали 25 інвалідів та немічних пенсіонерів. У неділю вночі під час пожежі врятувати змогли тільки дев’ятьох, 16 людей вчаділи та згоріли живцем. Такої пожежі в країні за кількістю жертв ще не було. Що стало її причиною — нещасний випадок чи людська недбалість? Відповідь експерти шукають на згарищі, бо ті, кому пощастило вижити, — не знають, звідки взявся вогонь. А забути події тієї ночі хочуть якнайшвидше. — У мене досі перед очима Людочка-сирота стоїть, яка згоріла. Вона інвалід дитинства, тільки 53 роки їй було. Не змогли ми до неї пробитися, бо коридор палав, — плаче санітарка Людмила Василевська, вона єдина з персоналу чергувала тієї ночі у будинку. — Хто встиг — вистрибнув у вікно сам. А у нас було семеро лежачих пацієнтів і ще семеро таких, що ледве пересувалися на милицях. Я не могла одна їх всіх винести. Коли саме все почалося, ніхто точно не пам’ятає. Селяни зауважили, що близько опівночі в Білому зникло світло — ймовірно, спрацював захист ліній електропередач від пожежі. На допомогу погорільцям побігли, щойно з вулиці сильно понесло димом і почав тріскати шифер. Будинок соццентру загорівся швидко, бо палати для пацієнтів були розташовані у дерев’яній хаті, в якій до війни мешкала сільська родина. Вогонь перекидався з однієї палати в іншу. Зачепило навіть цегляні прибудови кухні та амбулаторії. Селяни кинулися з сокирами до віддалених палат, яких ще не охопило полум’я. Рубали пластикові вікна, бо шлях до головних дверей перекрив вогонь. А запасний вихід до їдальні був зачинений на ніч. — Спекотно і страшно було. Ніхто не знав, куди бігти і що робити, — сплескує у долоні пенсіонерка Ольга Бусько, якій пощастило вижити. — Всі кричали, шукали одне одного. Санітарка Люда з останніх сил хватала людей на плечі і тягла до вікон. У пожежі вона сильно попекла собі руки. Знайти вихід заважав задушливий дим від пластикових вікон та панелей, якими обшили коридор. Токсичний чад полімерів здатен убити людину всього за кілька хвилин. — Нещасні уже не мали сил, дехто падав на підлогу, — згадує місцевий житель Іван Дем’янець. — Але двох чоловіків я таки витяг на свіже повітря. Якби вікна були не пластикові, а звичайні, легше було б розбити скло, і ми б урятували більше людей. Однією з перших на допомогу прибігла і завідувачка стаціонару Тетяна Жарчинська. Вона мешкає неподалік соццентру і дорогою викликала пожежників. — З трьох перших палат не врятували нікого, бо вони загорілися одразу, — розповідає жінка. — Мій чоловік виніс лежачу бабцю з п’ятої палати, а ми з Людою шукали інших. Всього врятувалось десятеро, але один з чоловіків помер біля швидкої допомоги. Селяни розповідають, ніби одну з підопічних побачили через вікно. Махали жінці, щоб йшла до них. Але та чогось побігла до головного виходу, де її завалило палаючими уламками. Наймолодший 26-річний інвалід Олександр Яценюк устиг вибігти на двір.

Село Біле та райцентр розділяють 18 км. Пожежники стверджують, що подолали цю відстань швидко, але врятувати людей та будинок не змогли. Сигнал вони отримали тільки о 00.22. — Локалізували вогонь близько першої ночі. А остаточно загасити змогли тільки о пів на шосту вранці, — повідомили в обласному управлінні МНС. — Могли б і швидше їхати, — обурюються в селі, де бути рятувальниками мимоволі довелося простим людям. — Ми боялися, що вогонь перекинеться і на наші будинки. Гарячий шифер з даху розлітався на кілька метрів. Однак пощастило, що сильного вітру не було. У неділю вранці згарище все ще надто гаряче і звідти йде дим. Експерти по слідах встановили, звідки почалася пожежа, — це чоловіча палата №1, яка була найближчою до вхідних дверей. У цій кімнаті мешкали четверо чоловіків. Основна версія — хтось з мешканців палати впустив на своє ліжко запалену цигарку. Заснув той чоловік чи був напідпитку — нині встановити важко. Вогонь перекинувся на підлогу і поповз по стінах на дах. Протипожежної сигналізації у будинку не було. У селі кажуть, що завідувачка стаціонару Тетяна Жарчинська має суворий характер і порушувати дисципліну не дозволяла. Але ж за всіма не встежиш! — Ходячі могли вийти і купити собі цигарки в магазині. Може, й комусь з лежачих товаришів цигарку дали, — обговорюють між собою селяни, які зібралися навколо згарища. — Для куріння на території є окрема альтанка. Очевидно, що курити в кімнатах не дозволяли. А хтось тайкома закурив та не знав, що такої біди наробить! — Серце досі колотиться, весь час плачу. Ніяк не можу заспокоїтися, бо хіба таке забудеш! — зітхає Тетяна Жарчинська, яку разом з врятованими пацієнтами та санітаркою відвезли у райлікарню. — Донька каже, що ледве мене впізнає — після тієї ночі я ніби постаріла на кілька років. Я ж до наших підопічних уже звикла, щодня їх бачила, дати днів народження усіх пам’ятала. У неділю по обіді в село з Києва приїхав віце-пре­м’єр-міністр Сергій Тігіпко, який очолює урядову комісію з розслідування причин трагедії. На згарищі він довго не затримується: окидає оком руїни, слухає звіти пожежників і за кілька хвилин повертається на асфальтову дорогу. Посадовця беруть в коло обурені селяни. — Дайте нам лікарню! Життя тут в глибинці нелегке, самі бачите. Доки пожежники приїхали, вся хата згоріла! — вигукують у натовпі. — Розберіться, чому люди загинули, — хтось же має за це сісти за грати. Тігіпко заспокоює селян, що винних не жалітиме, і обіцяє, що в сусідньому селі Миляч до вересня зведуть нову амбулаторію. — Похорон, поминальні обіди та лікування тих, хто вижив, оплачує держава, — розповідає віце-прем’єр. — На ліквідацію наслідків та будівництво піде приблизно 7 мільйонів гривень з держбюджету. З резервного фонду обласного бюджету родинам загиблих і потерпілим уже виділили по півтори тисячі гривень. — Ну от, доки живі були ці інваліди, то їх провідували рідко. А тепер у кожного рідня об’явиться, бо компенсації дадуть, — каже місцевий мешканець Григорій Охмак. У понеділок та вівторок на Рівненщині оголосили жалобу за загиблими у пожежі. У ці дні також ховали тіла, які знайшли на попелищі. Родичі приїхали за ними у морг. Тільки двоє із 16 загиблих були одинокими. Врятованим інвалідам підшукали тимчасове місце в іншому закладі. Для них придбають одяг, взуття, усе необхідне. На місці згарища новий центр не будуватимуть — відремонтують частину приміщення дільничної лікарні сусіднього села Висоцьк, яке нині не використовується. Після трагедії у Білому перевірять усі 748 територіальних соціальних центрі в країні — особливо евакуаційні виходи, справність електропроводки та вогнегасників. — Раніше треба було про це думати! У нас традиційно ворушаться аж тоді, коли люди загинуть, — кажуть селяни.