Жахлива смерть у вогні шістнадцятьох мешканців будинку престарілих у Дубровицькому районі заслуговує на те, щоб не бути забутою. Ця трагедія має бути увічнена заради того, заради чого увічнюють усі інші трагедії — щоб таке більше не повторилося. Влада, якщо вона є справді владою, зобов’язана зробити так, щоб те, що сталося у селі Біле, щодня нагадувало усім про неможливість допустити щось подібне. Загиблих до життя не повернеш, але наявність меморіалу, на який возили б усіх, хто прибуває до Дубровиці, могла б привернути увагу до того, як живуть люди у тих забутих лісах, і, можливо, змінити це життя на краще. Про подробиці трагедії у Білому читайте у матеріалі нашого кореспондента.
Попіл, оплавлені металеві ліжка та закопчена грубка — все, що залишилося від дерев’яного будинку, в якому спали 25 інвалідів та немічних пенсіонерів. У неділю вночі під час пожежі врятувати змогли тільки дев’ятьох, 16 людей вчаділи та згоріли живцем.
Такої пожежі в країні за кількістю жертв ще не було. Що стало її причиною — нещасний випадок чи людська недбалість? Відповідь експерти шукають на згарищі, бо ті, кому пощастило вижити, — не знають, звідки взявся вогонь. А забути події тієї ночі хочуть якнайшвидше.
— У мене досі перед очима Людочка-сирота стоїть, яка згоріла. Вона інвалід дитинства, тільки 53 роки їй було. Не змогли ми до неї пробитися, бо коридор палав, — плаче санітарка Людмила Василевська, вона єдина з персоналу чергувала тієї ночі у будинку. — Хто встиг — вистрибнув у вікно сам. А у нас було семеро лежачих пацієнтів і ще семеро таких, що ледве пересувалися на милицях. Я не могла одна їх всіх винести.
Коли саме все почалося, ніхто точно не пам’ятає. Селяни зауважили, що близько опівночі в Білому зникло світло — ймовірно, спрацював захист ліній електропередач від пожежі. На допомогу погорільцям побігли, щойно з вулиці сильно понесло димом і почав тріскати шифер.
Будинок соццентру загорівся швидко, бо палати для пацієнтів були розташовані у дерев’яній хаті, в якій до війни мешкала сільська родина. Вогонь перекидався з однієї палати в іншу. Зачепило навіть цегляні прибудови кухні та амбулаторії.
Селяни кинулися з сокирами до віддалених палат, яких ще не охопило полум’я. Рубали пластикові вікна, бо шлях до головних дверей перекрив вогонь. А запасний вихід до їдальні був зачинений на ніч.
— Спекотно і страшно було. Ніхто не знав, куди бігти і що робити, — сплескує у долоні пенсіонерка Ольга Бусько, якій пощастило вижити. — Всі кричали, шукали одне одного. Санітарка Люда з останніх сил хватала людей на плечі і тягла до вікон. У пожежі вона сильно попекла собі руки.
Знайти вихід заважав задушливий дим від пластикових вікон та панелей, якими обшили коридор. Токсичний чад полімерів здатен убити людину всього за кілька хвилин.
— Нещасні уже не мали сил, дехто падав на підлогу, — згадує місцевий житель Іван Дем’янець. — Але двох чоловіків я таки витяг на свіже повітря. Якби вікна були не пластикові, а звичайні, легше було б розбити скло, і ми б урятували більше людей.
Однією з перших на допомогу прибігла і завідувачка стаціонару Тетяна Жарчинська. Вона мешкає неподалік соццентру і дорогою викликала пожежників.
— З трьох перших палат не врятували нікого, бо вони загорілися одразу, — розповідає жінка. — Мій чоловік виніс лежачу бабцю з п’ятої палати, а ми з Людою шукали інших. Всього врятувалось десятеро, але один з чоловіків помер біля швидкої допомоги.
Селяни розповідають, ніби одну з підопічних побачили через вікно. Махали жінці, щоб йшла до них. Але та чогось побігла до головного виходу, де її завалило палаючими уламками. Наймолодший 26-річний інвалід Олександр Яценюк устиг вибігти на двір.
|
 |
|
Село Біле та райцентр розділяють 18 км. Пожежники стверджують, що подолали цю відстань швидко, але врятувати людей та будинок не змогли. Сигнал вони отримали тільки о 00.22.
—
Локалізували вогонь близько першої ночі. А остаточно загасити змогли тільки о пів на шосту вранці, — повідомили в обласному управлінні МНС.
— Могли б і швидше їхати, — обурюються в селі, де бути рятувальниками мимоволі довелося простим людям. —
Ми боялися, що вогонь перекинеться і на наші будинки. Гарячий шифер з даху розлітався на кілька метрів. Однак пощастило, що сильного вітру не було.
У неділю вранці згарище все ще надто гаряче і звідти йде дим. Експерти по слідах встановили, звідки почалася пожежа, — це чоловіча палата №1, яка була найближчою до вхідних дверей. У цій кімнаті мешкали четверо чоловіків.
Основна версія — хтось з мешканців палати впустив на своє ліжко запалену цигарку. Заснув той чоловік чи був напідпитку — нині встановити важко. Вогонь перекинувся на підлогу і поповз по стінах на дах. Протипожежної сигналізації у будинку не було.
У селі кажуть, що завідувачка стаціонару Тетяна Жарчинська має суворий характер і порушувати дисципліну не дозволяла. Але ж за всіма не встежиш!
—
Ходячі могли вийти і купити собі цигарки в магазині. Може, й комусь з лежачих товаришів цигарку дали, — обговорюють між собою селяни, які зібралися навколо згарища.
— Для куріння на території є окрема альтанка. Очевидно, що курити в кімнатах не дозволяли. А хтось тайкома закурив та не знав, що такої біди наробить!
—
Серце досі колотиться, весь час плачу. Ніяк не можу заспокоїтися, бо хіба таке забудеш! — зітхає Тетяна Жарчинська, яку разом з врятованими пацієнтами та санітаркою відвезли у райлікарню.
— Донька каже, що ледве мене впізнає — після тієї ночі я ніби постаріла на кілька років. Я ж до наших підопічних уже звикла, щодня їх бачила, дати днів народження усіх пам’ятала.
У неділю по обіді в село з Києва приїхав віце-прем’єр-міністр Сергій Тігіпко, який очолює урядову комісію з розслідування причин трагедії. На згарищі він довго не затримується: окидає оком руїни, слухає звіти пожежників і за кілька хвилин повертається на асфальтову дорогу.
Посадовця беруть в коло обурені селяни.
— Дайте нам лікарню! Життя тут в глибинці нелегке, самі бачите. Доки пожежники приїхали, вся хата згоріла! — вигукують у натовпі.
— Розберіться, чому люди загинули, — хтось же має за це сісти за грати.
Тігіпко заспокоює селян, що винних не жалітиме, і обіцяє, що в сусідньому селі Миляч до вересня зведуть нову амбулаторію.
— Похорон, поминальні обіди та лікування тих, хто вижив, оплачує держава, — розповідає віце-прем’єр. —
На ліквідацію наслідків та будівництво піде приблизно 7 мільйонів гривень з держбюджету. З резервного фонду обласного бюджету родинам загиблих і потерпілим уже виділили по півтори тисячі гривень.
— Ну от, доки живі були ці інваліди, то їх провідували рідко. А тепер у кожного рідня об’явиться, бо компенсації дадуть, — каже місцевий мешканець Григорій Охмак.
У понеділок та вівторок на Рівненщині оголосили жалобу за загиблими у пожежі. У ці дні також ховали тіла, які знайшли на попелищі. Родичі приїхали за ними у морг. Тільки двоє із 16 загиблих були одинокими.
Врятованим інвалідам підшукали тимчасове місце в іншому закладі. Для них придбають одяг, взуття, усе необхідне. На місці згарища новий центр не будуватимуть — відремонтують частину приміщення дільничної лікарні сусіднього села Висоцьк, яке нині не використовується.
Після трагедії у Білому перевірять усі 748 територіальних соціальних центрі в країні — особливо евакуаційні виходи, справність електропроводки та вогнегасників.
— Раніше треба було про це думати! У нас традиційно ворушаться аж тоді, коли люди загинуть, — кажуть селяни.
