Щороку в Рівному помирає близько тисячі невиліковно хворих людей, 40% з них — онкохворі. Частина з них помирає у лікарнях, частина — удома. Тепер на Рівненщині є альтернатива — у Дубні відкрився (?) хоспіс, в якому одночасно можуть перебувати 45 безнадійно хворих. Допомагатимуть доглядати за хворими монахині з тамтешнього монастиря, а також студенти — майбутні медики, які проходитимуть практику з догляду за хворими.
Люди ж мають різні точки зору щодо того, хто і як має перебувати в хоспісах, чи вони потрібні, адже насправді це не інтернатний заклад для самотніх і не притулок для бездомних. — Приблизно 70-80% людей вважають, що кожен має право дожити віку вдома, серед близьких людей, в тому числі й ті, хто помирає від хвороби, — розповідає онкохірург Рівненського обласного онкодиспансеру Сергій Михайловський. — Однак сім’ї бувають різні, хтось не хоче, а хтось не в змозі доглядати до смерті близьку хвору людину. Пацієнти часто це сприймають настільки болісно, що доводиться направляти їх до психіатра. — У Рівному є гостра потреба у хоспісі, — вважає заступник директора Рівненського базового медичного коледжу Валерій Оксюта. — Сільські мешканці живуть в хатах, там більше місця, а в міських квартирах, часто невеличких, доглядати за хворим дуже важко. Іноді рідні змушені ще й кидати навчання чи залишати роботу, щоб мати більше часу. Ми вивчали європейський досвід, ознайомилися, як це працює в інших країнах. В невеличкому польському місті, приблизно такому, як Рівне, працює одна велика лікарня і такий же за величиною хоспіс. Такі заклади мали б бути і в районах. До нас часто звертаються наші колишні випускники за підтвердженням диплома про освіту. Вони працюють в Португалії, Іспанії, Італії — переважно в хоспісах, або доглядають хворих вдома. Для нинішніх студентів коледжу цьогоріч ми ввели додатковий курс, якого раніше не було — хоспісної і паліативної допомоги. Дві хоспісні палати цьогоріч відкрили в обласному протитуберкульозному диспансері при відділенні для хворих зі стійкими до антибіотиків формами туберкульозу. Зважаючи на контингент пацієнтів цього закладу, підхід до питання, доживати в хоспісі чи з родичами, дещо інший. Більше половини хворих у диспансері — люди у віці від 18 до 60 років, які ніде не працюють, мігранти, безпритульні, алкоголіки, наркомани, багато хто з них має запущені форми туберкульозу. Планують облаштувати хоспісну палату і в стаціонарному відділенні обласного центру СНІДу, яке відкриють на вул.Жоліо-Кюрі. Щоправда, поки що є лише проектна документація на відділення. Хворих на СНІД у нашій області, порівняно з іншими, небагато, однак, як каже директор обласного центру СНІДу Олени Гандзюк, потреба в хоспісі для таких хворих також є. Чиновники поки не кажуть, наскільки затребуваним є на сьогодні такий заклад у Рівненській області. В Івано-Франківську, скажімо, працює хоспіс на 35 ліжкомісць, і постійно існує черга.
