Оголошення з проханням до людей допомогти грішми на лікування тяжкохворої дитини є чи не у всіх газетах. В супермаркетах стоять скриньки для пожертв на лікування онкохворих дітей, а на вулицях міста періодично з’являються рекламні щити з такими ж проханнями. Громадські організації, які опікуються онкохворими дітьми, таку ситуацію з лікуванням дітей з онкологічними та іншими тяжкими захворюваннями вважають ганебною.
— Протягом двох років я майже щодня відвідую відділення онкогематології обласної дитячої лікарні, спілкуюся з батьками, — розповіла Мар’яна Рева з Рівненського благодійного фонду «Скарбниця Надії», — ліків у відділенні постійно бракує. На кожну хвору дитину залежно від діагнозу треба окремо збирати гроші і купувати ліки, ми розміщуємо інформацію на сайтах та скриньки для благодійних внесків. Деякі препарати, зазначені в протоколах лікування лейкозу, прийнятих в багатьох країнах, в тому чисті й у нас, в Україні, не зареєстровані, тому їх доводиться везти нелегально, тобто контрабандою з Росії, Білорусі, Німеччини, Австрії. Певна річ, що у такий спосіб купують ліки для порятунку дітей не за бюджетні гроші. Деякі ліки у продажу є, але коштують у кілька разів дорожче, ніж в Росії чи Білорусі, тому їх також більш доцільно купувати там. Лікування однієї дитини від онкологічного захворювання крові в середньому обходиться у 250-300 тисяч гривень, а деякі хвороби — у ще більші суми. Іноді на свята в лікарню приїздять чиновники, привозять подарунки і гроші. Приміром, на Святого Миколая відділення отримало від облради 50 тисяч гривень на ліки. Але для такого відділення це малі гроші, їх вистачає хіба на тиждень чи два. Торік лікарня довгий час взагалі не отримувала ліків за державною програмою через те, що міністерство аж у серпні провело тендер на їхнє постачання. Усе бюджетне фінансування покриває витрати на лікування онкохворої дитини хіба на чверть. Батьки, на яких звалилася така біда, не хочуть виносити усі ці проблеми за межі лікарні, аби не викликати гнів на себе і не погіршити цим ситуацію. Ми не віримо в те, що держава не може відшукати в бюджеті гроші на лікування онкохворих дітей. — Кілька років тому у моєї дочки діагностували рак, — розповіла свою історію Оксана Патутіна, мати онкохворої дитини, яка одужує. — У той час не було таких благодійних програм, як тепер, і лікарня нам дала мало. Тож ми самі відшукували гроші на лікування. Скільки — після суми у 250 тисяч я збилася з рахунку. Допомогли й родичі, і громада. Я переконалася, що наші люди мають добре серце і вдячна їм за милосердя і за кожну гривню, адже моя дочка поборола рак. Та є інша проблема: коли дитину поклали в лікарню, їй вводили кров та препарати з крові, а невдовзі з’ясувалося, що дочку заразили гепатитом. Такі випадки у відділенні не рідкість. Під час лікування онкологічної хвороби діти й так ослаблені та вразливі до всього, а таке складне захворювання, як гепатит, гальмує лікування раку. До всього, це додаткові витрати. — Тендер проводить Міністерство охорони здоров’я, ми за це не відповідаємо, — коментує головний лікар Рівненської обласної дитячої лікарні Георгій Думановський. — У 2011-му ліки й справді надходили нерегулярно — наприкінці минулого року та на початку цього. Наскільки хворі забезпечені ліками, залежить від конкретного діагнозу та необхідних для лікування препаратів, десь на 60-65%. Деякими препаратами ми можемо забезпечити всіх, ліки для хіміотерапії купуємо за позабюджетні кошти. Зокрема, з благодійного рахунку, який було відкрито з ініціативи голови РОДА Василя Берташа, торік надійшло близько 300 тисяч гривень. Звичайно, з огляду на вартість всього лікування цієї суми нам не вистачило, адже є діти, яким потрібно 12 разів проходити курс хіміотерапії. Кожні 3-5 років рекомендований перелік препаратів змінюється, з’являються нові, більш ефективні. Та, на жаль, не всі вони й справді зареєстровані в Україні або коштують у нас значно дорожче, ніж в сусідніх країнах. Георгій Думановський не заперечує, що ризик заразитися гепатитом через переливання крові насправді є, і це проблема усіх, кому необхідне переливання. Причина в тому, що станції переливання крові не мають сучасного обладнання для дослідження крові на інфекційні захворювання, які передаються через кров. — Станції переливання крові працюють за діючими інструкціями і цілком законно, — каже п. Думановський, — але той метод, який вони використовують, є неточним. За кордоном, скажімо, у крові донора шукають не антитіла, а сам вірус, достовірність такого дослідження висока, а отже, ризик зараження знижується до мінімуму. У нашій області такі тести проводять окремі медичні заклади, вони дорогі. Законодавчої бази, яка б регламентувала таке дослідження крові для усіх, теж немає, і це є великою проблемою.
