У загальному рейтингу гендерної рівності Україна посідає 61 місце у світі. У рейтингу залучення жінок у політику — 117-е. Відновлювати гендерну справедливість нашій країні допомагає Євросоюз. Україні справді є чому повчитися в ЄС — досвіду рівноправності там більше півстоліття.
Мріючи здобути модну нині спеціальність «юрист», Ольга Семашко вже уявляла себе у власному кабінеті, з величезною чергою клієнтів під дверима й дуже високою зарплатнею. Однак після закінчення вузу довелося шукати хоч якусь роботу. Скрізь, куди вона відправляла резюме, їй відповідали: у вас немає досвіду, до того ж, молода дівчина — це декрет, от якби ви були чоловіком... Через кілька місяців Ольга вийшла заміж за молодого перспективного іноземця, і питання працевлаштування в Україні зникло саме собою. Ганна Гуцул, голова громадської організації «Фемен», вважає, що Ользі дуже пощастило: — Ви навіть не уявляєте, скільки дівчат з вищою освітою й студенток ідуть торгувати своїм тілом, — розповідає вона, — тільки тому, що жінці в нашому суспільстві набагато важче знайти добре оплачувану роботу, ніж чоловікові. Та й, чого гріха таїти, слабка стать в Україні часто не знає своїх прав і не вміє їх відстоювати. В Україні заробітна плата у жінок нижча, ніж у чоловіків, у середньому на 30%. У слабкої статі менше можливостей для кар’єрного зростання, підтвердження цьому — дуже мала кількість жінок на керівних постах. — Зрушення в кращу сторону вже є, й істотні, — вважає координатор спільного проекту ЄС-ООН «Програма однакових можливостей і прав жінок в Україні» Лариса Кобелянська. — Завдяки нашому проекту, перший етап якого стартував у 2003 році, у вересні 2005-го Верховна Рада прийняла закон «Про забезпечення однакових прав і можливостей жінок і чоловіків», а наприкінці 2006-го уряд затвердив відповідну державну програму на 4 роки. У січні 2009 року стартував черговий етап проекту, що буде тривати три роки. ЄС і ООН планують виділити 9,5 млн. доларів, більшу частину — 8,5 мільйона — профінансує Євросоюз. Завдання цього етапу більш широке: дотримання прав кожної людини, в тому числі чоловіків і дітей. Другий напрям — боротьба з насильством. У грудні 2009 року експерти програми озвучили результати соцдослідження про поширення насильства в українських родинах (вони, до речі, стали основою для створення Гендерного портрета України). У найближчі два роки експерти проекту планують проаналізувати механізм запобігання домашньому насильству й надати уряду рекомендації, як з ним краще боротися. Особливу роль у цьому процесі відводять дільничним інспекторам. Для них, а також для студентів міліцейських вузів, обіцяють видати спеціальний посібник і випустити навчальний фільм. Третій напрям програми — освіта без гендерної упередженості, адже, на думку експертів, найбільша проблема на шляху до реальної рівності статей — наявність у суспільстві певних стереотипів. Найближчим часом у трьох закладах України — Маріупольському гуманітарному, Київському економічному і Прикарпатському національному університетах — з’являться гендерні освітні центри, на кожен з яких виділено по 7 тис. євро. Вони мають розробити методики для виховання в молоді правильного розуміння гендерного партнерства і сприятимуть подоланню негативних стереотипів і сексизму.
