І це все про них — білих, розумних, пухнастих...

2309 0

Ми у соцмережах:

І це все про них — білих, розумних, пухнастих...

Щур — справжній інь-ян світу тварин. У той час як навали чорних і сірих щурів — рознощиків інфекційних захворювань — забрали мільйони людських життів, їхні білі побратими, котрі стали об’єктами спостережень учених, врятували народу не менше. І якщо дослідження академіка Павлова у галузі вищої нервової діяльності увічнено у вигляді пам’ятника собаці, то вчені нашого століття мають поставити пам’ятник щурові — першій тварині, одомашненій із суто науковою метою. Адже сьогодні гризуни — найчисленніші мешканці лабораторій, і багатьма безцінними відкриттями фармакологи, біохіміки, онкологи, психологи, генетики завдячують саме їм. В Інституті фармакології і токсикології АМН України знаходиться єдиний в Україні віварій, сертифікований за системою GLP (належної лабораторної практики). Тут усерйоз подумують встановити скульптурний образ щурика — на території нового великого віварію, який передбачається відкрити наступного року.

Швидко тільки щури плодяться Сьогодні щури і миші — основні мешканці дослідних лабораторій. Ці маленькі «тест-системи» зручні тим, що є відносно недорогими і добре вивченими. У віварії Інституту фармакології і токсикології вирощують власних щурів — переважно конвенціональних. Для цього тваринок утримують у «гаремах» — один самець на п’ять самиць. Щуренята народжуються голенькими, сліпими, із закритими слуховими отворами. Батьки не беруть участі в їхньому вихованні, а от матері можуть скооперуватися і вигодовувати потомство разом — такі собі щурячі «ясла». Щуренята стають самостійними у три-чотири тижні. Статевої зрілості досягають у три-чотири місяці. Одна пара щурів за рік виплоджує близько 40 дитинчат. Система GLP, що дає вченим різних країн змогу отримувати й обмінюватися максимально достовірними результатами дослідів, вимагає жорсткої стандартизації у всьому. Це стосується і умов утримування піддослідних тварин, і умов проведення експериментів. У клітках мають підтримуватися певні температура, вологість, чергування світлого й темного часу доби, кількість патогенної мікрофлори тощо. Хоча домашні щури є, можна сказати, всеїдними, у лабораторії годувати їх чим заманеться не можна — порушиться чистота експерименту. Поскаржитися на погане харчування піддослідні щурики ніяк не можуть — вони вживають збалансований комбікорм, збагачений вітамінами та мінералами. На Заході випускають спеціальний корм для кожного виду тварин, зокрема й для щурів. Вітчизняні комбікорми розраховані поки на всіх дрібних гризунів відразу. Щодоби кожен щур споживає 2527 г їжі та випиває 3035 мл води. Звірят намагаються не лякати, не завдавати їм зайвого болю. Змалечку їх годують з руки, пестять, розмовляють із ними. Товариські й допитливі альбіносики охоче йдуть до рук експериментаторів. — У принципі, вони звикають до людей і дозволяють проводити над собою маніпуляції, — розповідає Валентина Коваленко з Інституту фармакології і токсикології. — Це дуже важливо, адже експеримент може тривати і три, і шість місяців, і весь цей час щур має довіряти експериментаторові. Недавно приходили до нас із телебачення. Чужі люди, техніка, гамір... Намагалися зняти, як ми вводимо щурику ліки із допомогою зонда. Один дубль, третій, п’ятий... А потім уже жоден щур не давався в руки. Розхвилювалися і звірі, і люди... Адже ці тварини дуже чутливі. Якщо один щур відчуває занепокоєння, страх, біль, це миттєво передається іншим. Тому, щоб не спотворити результатів експерименту, не можна проводити болючі процедури на одній тварині у присутності інших. Щури в нас утримуються в одному приміщенні, а експерименти проводяться в іншому. У природі 95% щурів не доживають до півтора року. Масово гине молодняк, поранених, слабких, старих нерідко пожирають родичі. Хижаки — хвостаті й пернаті — чигають і в полях, і в будівлях, та й людина постійно вигадує нові способи винищення гризунів. Тривалість життя домашньої тваринки набагато більша — за правильного догляду може сягати навіть 68 років. Лабораторний щур живе від двох до чотирьох років — усе залежить від того, в яких експериментах йому доведеться брати участь. Принципи біоетики вимагають, щоб у дослідах брало участь якнайменше тварин. Для цього, плануючи експеримент, наприклад, із вивчення певної речовини, важливо зібрати максимум інформації про подібні дослідження — аби не ризикувати життям піддослідних звірят заради того, що вже й так відомо. Роботу із тваринами намагаються планувати так, щоб поєднати кілька різних видів досліджень. Наприклад, разом із хронічною токсичністю можна вивчати і фармакокінетику, і місцевий подразнюючий вплив, деякі показники імунотоксичності. Спеціальна комісія з біоетики, що існує в Інституті фармакології і токсикології з 2001 року, ухвалює рішення щодо допустимості кожного експерименту. Зокрема, вона розглядає, наскільки болючими можуть бути про­цедури, чи передбачені знеболювальні засоби і яким буде метод евтаназії, якщо тварина мучитиметься. — У деяких інститутах відмовилися від експериментів на кішках і собаках, вирішивши, що це негуманно. А на щурах, виходить, гуманно? — Експериментують на різних видах тварин. Це необхідно, щоб визначити міжвидові розбіжності в реакції на препарат, — відповідає Валентина Коваленко. — Чим більше розбіжностей, тим небезпечнішою є речовина для людини, тим складніше прогнозувати її побічні ефекти. Без собак неможливо вивчити фармакокінетику готової лікарської форми, наприклад таблеток. Нині, особливо на Заході, всіляко пропагують альтернативи використанню тварин — культури клітин, бактерії, мікроорганізми. Але, на жаль, регламентуючі органи ні в нас, в Україні, ні в Європі, ні в США не приймають матеріалів досліджень, здійснених тільки в системі in vitro. Такі дослідження можуть проводитися на етапі скринінгу — попереднього вивчення, але для реєстрації будь-якої нової хімічної речовини або ліків потрібна перевірка на тваринах. У Європі не тестують на тваринах старих, перевірених засобів, а ліки й нові засоби — обов’язково.

Схожі — і несхожі Геноми щура і людини менш подібні, ніж геноми людини і миші. Проте деякі особливості щурів разюче нагадують наші. Так, якщо щурика, особливо молоденького, полоскотати, ультразвукова аудіограма зафіксує вищання, схоже на людський сміх. Щури бачать сни про погоні та блукання — уві сні в них активно працюють ті ж самі нейрони, що й у разі, коли наяву тваринки намагаються знайти вихід з лабіринту. Вони полюбляють компанію, усюди пхають свого носика і мліють від приємних доторків. Щура можна навчити вловлювати зв’язок між певним звуком і слабеньким електричним розрядом, і якщо звук пролунав, а розряду не було, звірятко робить глибокий видих, неначе зітхає з полегшенням. Залежно від виховання та умов життя у щурів може формуватися різний характер. Вони бувають метушливими і спокійними, ласкавими й задерикуватими. Цікаво, що серед щурів трапляються... оптимісти й песимісти. Як показало одне дослідження, гризуни, в яких життя з дитинства було легким, схильні «вірити у краще»; водночас ті, що зростали у нестабільних умовах, не чекають від долі милості. І ті, й інші пов’язують один звук із позитивною подією («зараз дадуть їсти»), а інший — із негативною («їсти не дадуть»). Але почувши незрозумілий звук, «оптимісти» рушають до його джерела, сподіваючись знайти корм, а «песимісти» «бурчать» і ховаються, вирішивши, що нічого доброго їм не перепаде. Та є в щурів і свої, унікальні, особливості, даровані їм природою. Обмін речовин у них у шість разів швидший, ніж у людини. Навколишній світ вони бачать зовсім не так, як ми, — переважно в сірому кольорі, оскільки сприймають блакитнувато-зелену частину спектра. Червоний колір для них — цілковита темрява. Щури чують звуки частотою до 40 кГц (людина — до 20 кГц), добре реагують на шерехи, але чистих тонів не розрізняють. На мордочці у цих гризунів — особливі органи дотику, довгі волосинки-вібриси, що вловлюють коливання повітря і сприймають доторки до предметів. Щури можуть селитися й успішно розмножуватися як у холодильниках із постійною низькою, так і в котельнях із високою температурою. Легко витримують дуже високий рівень радіації — до 300 рентгенів за годину, причому здатні відчувати рентгенівські промені, вловлюючи запах озону. Природа наділила цих тварин дуже сильним імунітетом, завдяки чому в них надзвичайно швидко загоюються рани. Викликати в щурів гнійну інфекцію, подразнення шкіри практично неможливо. Тому для імунологічних досліджень переважно використовують мишей, морських свинок і кроликів. Щури найактивніші вночі й у сутінках, але, оселяючись поруч із людиною, можуть змінювати добовий ритм. Ведуть як самотній, так і груповий, а в природі — і колоніальний спосіб життя. У порівнянні з мишами, щури більш агресивні й розумні. В їхніх групах панує патріархат. У складній ієрархії є свої «начальники» та «підлеглі».

«Щурячий менталітет» і смертельні спокуси Щодо щурів людина нерідко виступає справжнім Сатаною. Диких прирікає на муки отрутами й пастками, а довірливих лабораторних щуриків усіляко спокушає. Приміром, привчає до алкоголю. Або «підсаджує» на наркотики. Звичайно, робиться це не заради жорстокої забави, а щоб дослідити механізми утворення алкогольної та наркотичної залежності, визначити групи ризику і знайти способи лікування. — Тільки 30% щурів, яким вводять морфій, стають наркозалежними, — розповідає завідувач відділу нейрофармакології Інституту фармакології і токсикології професор Леонід Громов. — Очевидно, існують преморбідні конституціональні особливості організму, які можуть спричинити розвиток наркоманії як хвороби. Згідно з моєю теорією, наркотичне сп’яніння може бути пов’язане з переживанням задоволення оргазмічного характеру. У сексології давно відомо, що оргазм за своєю суттю є нейрогуморальним рефлексом, центральною гуморальною ланкою якого є статеві гормони. Експериментально підвищуючи або знижуючи кількість гормонів і відтворюючи методики розвитку наркозалежності, можна простежити різницю в розвитку наркозалежності у тварин зі зниженим і підвищеним гормональним статусом. Виявилося, що особини, в яких тестостерон перевищує вікову норму, більше ризикують стати наркозалежними. — До речі, виходить, що щури займаються сексом не лише заради продовження роду, а й заради задоволення? — Досі ми вважали, і я був упевнений у цьому, що статевий акт у тварин пов’язаний лише з інстинктом продовження роду. Але тоді чому в тварин, зокрема щурів, поширені девіантні форми статевої поведінки — гомосексуалізм, трансвестизм, мастурбація? — Повернімося до наркоманії та алкоголізму. Відомо, що щури вкрай обережно ставляться до отруйних речовин. Якщо їжа викликає в них підозру, з’їдають зовсім трошки. Найменше нездужання — і більше вони до цієї їжі не доторкнуться. Чи означає це, що шкідливі речовини щурам вводять силоміць? — Якщо речовину потрібно ввести не внутрішньовенно, а перорально, це роблять із допомогою зонда, якомога обережніше, — пояснює Валентина Коваленко. — Але не виключається й підмішування речовини в корм або воду. Нині ми досліджуємо вплив певних лікарських засобів, їхні токсичні властивості на тлі експериментального алкоголізму. Виявляється, серед тварин, як і серед людей, є особини схильні або не схильні до вживання етилового спирту. Як ми це визначаємо? Ставимо тварині дві поїлки: одну з водою, іншу — з десятивідсотковим розчином спирту. Зазвичай щури відмовляються вживати на день більш як 23 грами етилового спирту на кілограм своєї ваги (саме таку дозу їхній організм здатний за добу перетворити на воду та вуглекислий газ). Та є й любителі «перехилити чарочку». Ми відбираємо їх в окрему популяцію і проводимо досліди. Що ж показують дослідження? Легше й швидше починає пити молодняк. Самці п’ють більше й охочіше, ніж самки, і частіше напиваються. Емоційніші щури вживають більше алкоголю, ніж спокійні особини. Симптоми похмілля у щурів дуже нагадують людські. Очікуючи прийому спиртного, щури-»алконавти» стають дуже збудженими, і якщо довгоочікувана «чарочка» запізнюється, можуть виявити обурення, накинувшись на найближчого сусіда. А ще під впливом алкоголю розмивається соціальний статус тварин, і «хто був ніким, той стане всім». Наприклад, в одному з експериментів пари тваринок кидали в басейн із єдиним сухим майданчиком, на якому міг поміститися лише один. Тверезий «підлеглий» у таких випадках поступався місцем «начальникові», а п’яний, якому «море по коліно», витісняв домінуючого щура із сухого острівця. …Утім, треба визнати, що не всі експерименти вкорочують щурам життя. Так, академік Володимир Нікітін, займаючись проблемами старіння організму, посадив хвостатих підопічних на низькокалорійну збалансовану дієту — і в такий спосіб подовжив строк їхнього існування на цілих 40%. Піддослідні щурики американського зоолога Клеві також жили в шість разів довше за своїх побратимів. Щоправда, лише ті, які регулярно... вживали спиртне. Звісно, в обмежених дозах. Ці тварини практично не хворіли на серцево-судинні захворювання. Щурів широко використовують для вивчення поведінки, здатності навчатися, запам’ятовувати та інших питань психології. Тож пам’ятник собі ці експериментальні тварини цілком заслужили.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також