Нелегали бояться карабінерів, але повертатися додому мало хто збирається. Доглядальниці можуть отримувати до 1200 євро на місяць, різноробочим можна влаштуватися за 12 євро за годину.
За даними посольства України в Італії, легально на Апеннінах проживає понад 125 тисяч українців. Порахувати навіть приблизну кількість нелегалів ніхто не береться. Кажуть — не менше 400 тисяч, щоправда, в останні три роки намітилася тенденція спаду незаконної міграції. Приїжджають різними способами: хто за туристичною візою, залишаючись після її закінчення нелегально, хто заміж. Хтось приїжджає вчитися, сподіваючись зустріти принца або принцесу на білому коні (або, в крайньому разі, роботодавця) і залишитися тут назавжди. Людині цілеспрямованій і добре освіченій краще їхати на північ (Мілан, Турин, Генуя). Там більше роботодавців, вищі зарплати, та й можливостей кар’єрного зростання достатньо. По центру Італії, зокрема Риму, сильно вдарила криза — роботу втрачають і самі італійці, що вже казати про чужинця. Шукати ж щастя на півдні Італії — справа не з легких: ця частина країни найбільш бідна і корумпована. Саме тут проживає найбільша частина нелегальних мігрантів — влаштуватися на низькооплачувану роботу, не маючи документів, на півдні простіше. Та й менталітет жителів півдня українці вважають ближчим до свого: люди тут веселіші й доброзичливіші, ніж в інших частинах країни. Багато українців, які живуть в Італії, відзначають, що з представників всіх європейських націй саме італійці найбільш щирі і приємні у спілкуванні. Середньостатистичний італієць не любить скаржитися на життя і складати далекосяжні плани — він просто приймає все, як є. Проте якщо італійський співрозмовник ще й потенційний роботодавець, то починають відкриватися і темні сторони його натури. Наших співвітчизників часто не сприймають всерйоз — мовляв, що з них взяти, тільки за пенсіонерами і можуть доглядати, ну, або «працювати дружинами». Потенційного роботодавця складно переконати, що описані в резюме освіта і досвід роботи — справжні. «Зараз я двічі подумаю, перш ніж розміщувати своє резюме з фото в Інтернеті, — розповідає 25-річна Олена, яка живе в Римі. — Здається, ніхто з тих, хто мені телефонував, не читав інформацію про мої навички. Ніхто не помітив знання мов, хорошої освіти, прекрасного досвіду роботи. У кращому разі пропонували місце прибиральниці в ресторані. У гіршому — запрошували на вечерю при свічках».
Нелегалів прирівнюють до злочинців Сенат італійського парламенту схвалив урядовий законопроект про забезпечення громадської безпеки, відповідно до якого, зокрема, нелегальним іммігрантам і тим, хто їх покриває, загрожує тюремне ув’язнення. Кожному спійманому нелегалу доведеться викласти від 5 до 10 тисяч євро штрафу. Людей, які незаконно прибули до Італії, будуть поміщати в центрах ідентифікації та висилки не на два місяці, як раніше, а шість. Італійцям, які надали житло нелегалам, нині загрожує до трьох років в’язниці. Закон вводить додатковий збір від 80 до 200 євро за отримання дозволу на тимчасове перебування в Італії. Але це закон. Насправді з нелегалами в Італії особливо не борються. Бувало як — якщо когось і зловлять, то видадуть папір, що він зобов’язаний покинути країну протягом найближчих тижнів, і відпустять. «Держава не поспішає витрачати гроші на депортацію, — пояснює Ярослав Мошкола, прес-аташе посольства України в Італії. — Щоб це сталося, потрібно або кілька разів проігнорувати наказ покинути країну, або вчинити злочин».
Криза лякає, але про повернення додому не думають Соціологічний центр при Християнській організації українців в Італії провів опитування серед українських жителів Риму з метою дізнатися, як криза позначилася на наших співвітчизниках в Італії. Його відчули на собі 74% українських італійців: комусь скоротили платню, хтось втратив роботу. Проте лише п’ята частина опитаних заявила, що у світлі останніх подій подумує про повернення на батьківщину. Загальний настрій численної української комуни в Італії мінливий. Хто взагалі не помічає настання кризи, а хто шукає будь-яку роботу будь-де. Наприклад, у своєрідній «філії України» на околиці Риму. Вранці кожної неділі невелика площа тут перетворюється на «український базар» — десятки вантажівок привозять продукти, пресу і посилки з України. Тут же є і своєрідний «ринок праці»: зневірені співвітчизники стають в ряд і годинами чекають удачі з однотипними табличками в руках: «Шукаю роботу». ”Три роки тому я приїхала до Риму, щоб зібрати трохи грошей, — розповідає 29-річна Оксана, — потім вдало вийшла заміж, отримала необхідні документи, вивчила мову... і змушена була рік сидіти без роботи. Багато роботодавців, дізнавшись, що я з України, або відразу відмовляли, або пропонували поговорити про роботу «ввечері за келихом вина». На щастя, потім я знайшла місце менеджера готелю в центрі міста — і обов’язки, і зарплата мене цілком влаштовують». Ще одна українка, 28-річна Анастасія, приїхала до Італії рік тому. Познайомилася з ровесником, вийшла заміж і народила дитину, а тепер із чоловіком збираються відкрити невелике слов’янське кафе в центрі Ріміні: «Криза кризою, а люди як їли, так і їдять», — ділиться оптимізмом Настя. Вона ж розповідає, що її приємно здивувало в новій країні: «Безплатна медицина тут, на відміну від нашої, краща і» безплатніша», — каже вона. — Я народжувала в державній клініці, де з мене не взяли ні цента ні за самі пологи, ні за ліки, ні за більш ніж пристойну їжу, ні за памперси». До речі, право на безкоштовне медичне обслуговування тут має кожен іноземець з чинним тимчасовим дозволом на проживання. Над українцями-нелегалами нависла загроза зустрітися із посиленими італійськими законами. Але ні боротьба з нелегалами, ні страх втратити роботу під час кризи не бентежить їх. Здаватися поліції точно ніхто не піде. Доводиться пристосовуватися. 54-річна Олена, яка доглядає за мирним дідком в Палермо, каже, що просто зобов’язана працювати в Італії ще як мінімум два роки: дочка хворіє, грошей на лікування, працюючи в Україні, не назбирати. «На щастя, сім’я, на яку я працюю, увійшла у становище — взяла мене на роботу, знаючи, що я перебуваю в Італії нелегально, — говорить вона. — Але жити складно. Страшно проходити повз карабінерів. Боюся навіть розмовляти в публічних місцях: раптом хтось почує акцент і зрозуміє, що я з України?».
Місцеві сюрпризи працевлаштування 46-річна Марина приїхала до Мекки українських нелегалів — Неаполь — два роки тому за грецькою туристичною візою (її виявилося простіше відкрити). Ще перед виїздом вона заручилася підтримкою однієї з українських агенцій з міжнародного працевлаштування, філія якої була у Неаполі. Заплативши визначену суму за послуги, вона стала щасливою власницею візи на два тижні і обіцянки працевлаштування прибиральницею на віллі. Наступні чотири тижні виявилися не найлегшими в житті Марини. «Цілий місяць у мене не було вихідних, щодня доводилося працювати з 7.00 до 22.00, — розповідає вона. — Коли я закінчувала прибирання будинку, що входило в мої прямі обов’язки, синьйор знаходив мені інші справи — приготувати обід, відвезти дочку до садка і забрати її звідти, закупити продуктів». Зрештою, «синьйор» повідомив фірму про те, що Марина як працівник його не влаштовує, тому він її звільняє і платити за минулий місяць не збирається. «Мені довелося піти і шукати іншу роботу, — зітхає Марина, — а що я могла зробити? До того моменту я вже перебувала в Італії нелегально». Ще одна наша співвітчизниця, 33-річна Світлана, в 2007 році теж приїхала до Неаполя, але вже без допомоги посередника. Попередньо вивчивши мову, вона самостійно зв’язалася з неаполітанською організацією, яка пообіцяла їй допомогу у працевлаштуванні. Сама відкрила туристичну візу, купила квиток і приїхала в це південне місто. У Неаполі Світлану чекало розчарування. У квартирку, де, крім Світлани, проживали ще п’ять співвітчизниць, прийшов італійський «агент» — відбирати претендентів на працевлаштування. Візитер вишикував українців в шеренгу в коридорі. «Я відчула себе товаром, так огидно стало», — згадує Світлана. Їй запропонували місце помічниці по господарству в будинку місцевої заможної родини, тільки з умовою, що ніякого ознайомлення не буде — відразу до справи. ”Мене привезли в гігантський будинок, де проживала родина з трьох осіб, — розповідає Світлана, — пил всюди, білизна брудна валяється, скрізь павутина і посуд з засохлими залишками їжі ... п’ятирічна дитина в памперсі... Загалом, жах!». При такій роботі окремої кімнати, схоже, не передбачалося: на запитання про те, де вона буде жити, господиня квартири відповіла, зам’явшись: «Ліжко ми ще не купили ... а ось кімната ця: там, де сушать і прасують білизну». За це «задоволення» Світлані були готові платити 600 євро на місяць. До речі, розмір оплати, залежно від того, чи говорить претендент по-італійськи, тут варіюється: не розуміє мови країни — будуть видавати 500 євро на місяць, розуміє — на сотню більше.
Легальний хід: шлюб і навчання Є кілька способів легально виїхати до Італії: а) за туристичною візою, б) на запрошення фірми-роботодавця, агентства з працевлаштування; в) вступити в університет або на курси; г) укласти шлюб з громадянином Євросоюзу. Після закінчення терміну турвізи, якщо не вживати рішучих дій, залишається два шляхи: або ставати нелегалом, або їхати додому. Фірми-роботодавці, як з’ясувалося, грішать невиконанням зобов’язань. Можна спробувати щастя в освіті. Навчання в Італії можливе, але непросте — по-перше, потрібно говорити по-італійськи, а по-друге — багато платити. Офіційно тут існує безкоштовна освіта, але це тільки на словах: насправді доведеться викладати від 500 до 1000 євро на рік — так званий податок на навчання. Правда, якщо дохід сім’ї невеликий, можна претендувати на стипендію, яка покриває ці витрати, для цього потрібно заздалегідь зібрати і завірити довідки про доходи та майно (або його відсутність). Студентська віза дозволяє учням працювати тільки на півставки (що не заважає роботодавцям оформляти студентів саме таким чином, а фактично задіяти їх на повний робочий день). Саме так влаштувалася киянка Оксана — приділяючи навчанню все менше часу, вона працює секретарем в римській адвокатській конторі й отримує 1000 євро на місяць. Можна також приїхати до Італії на кілька місяців вчити італійську мову. Вартість навчання — від 700 євро в місяць з проживанням у гуртожитку. Українські компанії пропонують допомогу в організації поїздки, щоправда, це обійдеться дорожче — охочих займатися в мовних школах Італії відправляють за 1220 євро на місяць. Є ще варіант — шлюб з італійцем чи італійкою. Поріднитися з громадянином Італії поки що досить легко, але бажаючим потрібно поквапитися — ось-ось набуде чинності новий закон про одруження з іноземцями. Згідно з ним, жителі країн, які не входять в ЄС, повинні будуть пред’явити справжню візу або дозвіл на проживання. Поки ж можна укласти шлюб і з простроченою візою, якщо дозвіл на шлюб вдалося отримати до її закінчення. Якщо не знаєте італійської мови, краще прикинутися німим: бували випадки, коли чиновники відмовлялися визнавати шлюб дійсним, дізнавшись, що наречена/наречений не володіє офіційною мовою країни.
Як живуть Винайняти невелику квартиру від 700 євро в Римі Літр бензину 1,25 євро Хліб (1 кг) 2 євро Сир (1 кг) 10 євро Ковбаса салямі (1 кг) 20 євро Горілка (1 л) 7,50 євро Яблука (1 кг) 1,60 євро Молоко (1 л) 1-1,65 євро Пиво в барі (0,5 л) в середньому 5 євро Вино в супермаркеті (1 л) від 2 євро Проїзний на місяць на весь транспорт 30 євро Вхід в нічний клуб 5-30 євро Музей від 5 євро
Як заробляють Офіціанти від 5 євро за годину Прибиральниці, різноробочі від 6 до 12 євро за годину Оператори call-центрів 400-600 євро (За 5 годин роботи в день) Доглядальниці 600-1200 євро за місяць Менеджери турагенцій 800-1000 євро (за повний робочий день) Будівельники від 25 євро в день Збирання врожаю від 25 євро в день
