Про те, що на землі, яка їй належить, топчуться зайди, а невідомо чий трактор шар за шаром знімає родючу землю, самотня 63-річна пенсіонерка-інвалід Раїса Собуцька довідалася чи не останньою у селі. А коли дізналася, що то на її полі поблизу села Золочівка Демидівського району активісти однієї з партій відкрили ще один пам’ятник українським героям, не переймалася. Надто багато бачила на своєму довгому віку. Одне болить бабі Раїсі — чого ж до неї з тих «трактористів» ніхто так і не зайшов, не запитав, хоча б для годиться, дозволу. Та й цінить бабуся той клапоть землі зовсім недорого — хоча б торбинку цукерок у хату принесли.
Пам’ятний хрест на місці загибелі останнього головного командира УПА-»Північ» Івана Литвинчука — «Дубового» та провідника ОУН «Остапа» урочисто відкрили у січні. На церемонію прибуло чимало відомих осіб: у тому числі колишні нардепи Олег Тягнибок та Василь Червоній, а також голова Демидівської райдержадміністрації Петро Рухер. На мітингу складно говорили про те, що вояки УПА воювали не за заводи й акції, не за долари з мерседесами, а за свою рідну землю і ніколи собі не ставили за мету шукати щастя в чужих землях. Про одне забули сказати — про те, що нагорнули курган, поставили пам’ятник та привели людей саме на чужу землю. На землю баби Раїси. У неї на цю землю є державний акт. Голова Золочівської сільської ради Оксана Малецька підтвердила, що курган нагорнули на полі №5 — а саме там визначено земельний пай Раїсі Собуцькій. А ще пані Оксана запевняє, що про свої наміри збудувати пам’ятник ініціатори і виконавці цієї акції не попередили навіть депутатів сільської ради: — Ні з жодним листом, ні навіть в усній формі до мене особисто з цього приводу ніхто не звертався. Лише на початку осені водила селом пана Денищука, який представився дослідником і прибув разом з депутатом Демидівської райради Михайлом Марчуком — вони все розпитували старих людей, де знаходилася криївка убитих вояків УПА. А вже згодом випадково зустріла у райцентрі пана Марчука — він мені й каже, що будемо, мовляв, сьогодні насипати під Нивою-Золочівською курган. Я його повідомила, що там людська земля — вже розпайована, але доки я добралася маршруткою до Золочівки, на полі баби Раїси вже порядкував трактор. Я пропонувала Михайлу Марчуку для кургану інше місце — лише за 500 метрів убік — там, де розташовані землі запасу сільської ради, або ж поблизу центральної дороги на Луцьк. Однак мене ніхто не послухав. Наполегливість, з якою шанувальники пам’яті героїв УПА лізли у поле саме до Раїси Собуцької, пояснити важко. Можливо, «досліднику» Денищуку саме на тому місці вдалося після тривалих пошуків знайти могили чи хоча б залишки криївки, де загинули «Дубовий» та «Остап»? Навряд чи. Ось що розповіла 72-річна сусідка Раїси Собуцької Надія Іванчук: — Там де нині людські поля, у війну було три «кольонії» (так на чеський манер місцеві старожили називають сільські вулиці. — Авт.). Людей жило багато — що там за вечорниці були, що за співи! Але в 60-х роках, вже як став колгосп, хати в тих «кольоніях» почали зносити, а людей виселяти. Вже багато років там чисте поле і хто його тепер знає, де саме була та криївка. Раїса Собуцька через той клапоть землі під курганом не надто переймається. Хоча радіє тому, що за земельний пай площею майже шість гектарів, який вона здає в оренду, волинські підприємці справно дають кількасот кілограмів зерна та ще по мішку цукру та борошна: — Трохи з тієї землі поміч є. Але як вже зробили той курган — то нехай так і буде. Я нічого ні проти того пам’ятника, ні проти людей, які його поставили, не маю. Але ж могли ті хлопці принести хоча б торбинку цукерок бабі? Я ж навіть якби той курган сипали прямо на городі, то ще й раділа б — хоч би людей більше до мене у двір приходило.
