Хто на Рудницького?

1525 0

Далеке поліське село Томашгород такого ще не бачило — автоматники спецпідрозділу СБУ «Альфа», які висипали з непримітного мікроавтобуса, розпочали операцію. Знешкоджували кремезні хлопці у масках не якусь войовничо налаштовану терористичну групу. Метою СБУ стало сільськогосподарське приватне підприємство «Абердин», яке до цього славилося в Україні та області вирощуванням м’ясної худоби абердин-ангуської породи. Вочевидь, за оперативними даними, діяльність підприємства почала становити серйозну загрозу вітчизняній безпеці. Для того, щоб перевірити це припущення, у Томашгород прибули фахівці з обласного КРУ. По селу поповзли чутки про золото, автомобілі та зброю, вилучені при обшуку.

Далеке поліське село Томашгород такого ще не бачило — автоматники спецпідрозділу СБУ «Альфа», які висипали з непримітного мікроавтобуса, розпочали операцію. Знешкоджували кремезні хлопці у масках не якусь войовничо налаштовану терористичну групу. Метою СБУ стало сільськогосподарське приватне підприємство «Абердин», яке до цього славилося в Україні та області вирощуванням м’ясної худоби абердин-ангуської породи. Вочевидь, за оперативними даними, діяльність підприємства почала становити серйозну загрозу вітчизняній безпеці. Для того, щоб перевірити це припущення, у Томашгород прибули фахівці з обласного КРУ. По селу поповзли чутки про золото, автомобілі та зброю, вилучені при обшуку. Пікантності ситуації додавала незаперечна причетність до «Абердина» колишнього голови Рокитнівської райдержадміністрації (а раніше — начальника обласного управління сільського господарства) Віктора Рудницького. Саме в пана Віктора, з яким вдалося зустрітися в одному з обласних лікувальних закладів, ми запитали стосовно подій у Томашгороді. — Чим, на вашу думку, викликана така прискіплива увага контролюючих органів до «Абердина»? — Я думаю, що основна мета тиску на підприємство — моя особиста дискредитація. Але будьмо чесними — якщо вам потрібен Рудницький, то ось він я, беріть мене, перевіряйте. Яке ж ваше діло до підприємства? І до цього перевірки були — протягом десяти років. Ніхто не вірив, що в одному з найгірших поліських радгоспів можна щось створити. Що можна купувати вантажівки, нові трактори, що можна 70 працівникам виплачувати високі зарплати. І ось прилітає в село СБУ, спецпідрозділ «Альфа», обшукують будинок, в якому я давно не живу, помешкання головного бухгалтера — шукали документи, які б засвідчили, що я нібито здійснював керівництво підприємством. Потім випливла «справа», що нібито «Абердином» не залужнено 200 гектарів, а 134 тисячі бюджетних коштів, виділених на це залужнення, «випарувались». Насправді все не так. Віддалені землі, які потрібно було залужнити, мали свої особливості, тож для підготовки ґрунту довелося витратити додаткові кошти, а вже засіювали ми власним насінням. — То, можливо, почекаємо, коли насіння проросте і буде видно на тому болоті — чи хтось щось із ним робив, чи ні? — Зрозуміло, що все буде видно. І всіляким інсинуаціям буде покладено край. — А де ж ви заховали новий автомобіль? — Ніде, бо в мене його немає. Уся техніка є власністю підприємства. Але дровітню правоохоронці добросовісно розібрали, хоча й нічого не знайшли. — До речі, про чутки. Кажуть, з вашого будинку винесли цілий арсенал — автомати, карабіни… — На ту мисливську зброю, яку в мене знайшли, є відповідні документи і дозволи — я затятий мисливець. А з приводу автоматів… Як казав один старий вуйко: «От чого немає, синку, того немає». — І все ж яка ваша роль в «Абердині»? І як ви могли, перебуваючи на державній службі, керувати приватною структурою? — Я — засновник підприємства, але керівництва з часу свого переходу на держслужбу не здійснював, тобто забороненої законом діяльності не вів. Навіть прибуток ніколи не забирав собі. Цим, напевне, дуже розчарував наших «кагебістів» — я їх так називаю, бо методи їхньої роботи з радянських часів не змінилися й усвідомлення у них немає, що є така штука, як приватна власність, як бізнес. — Але ви не думали, що ваша державна посада все-таки впливає на результат підприємства, на ті договори, які воно укладає, на рівень державної допомоги… — Відтоді, як я перейшов на державну службу, моє підприємство тільки втратило. Ви не уявляєте, наскільки складно було розпочинати роботу, переконувати людей, чиновників, здійснювати програми, які потім отримали державну підтримку. І коли все розпочиналося, я був ніким — просто директором приватного сільськогосподарського підприємства, якому вдалося показати чудові показники у селекціонуванні худоби. Потім, коли отримав посаду, то «Абердин» тільки натерпівся від мене, як, можливо, й інші підприємці. У цьому каюся. Але що робити? Яким чином можна було б школи будувати, інші соціальні об’єкти? От і доводилося телефонувати, вмовляти. Той дав щебінь, той — вантажівку, так і будували. Але ж будували не для себе, для людей. Подивимося тепер, що зробить нова влада — скільки в районі чого побудує, якими методами. — У вас є з цього приводу сумніви? — Щодо нового керівника району я нічого проти не маю, напевне, це достойна людина. Але ж я добре знаю про те оточення, яке на хвилі революції випливло і не дасть нічого толкового зробити. На жаль, перемагає більшовицька філософія «до основанья, а затєм…». А про свою роботу на посаді голови райдержадміністрації я можу прозвітуватися — мені не соромно людям дивитися у вічі. Прикро інше — ішли на вибори під одними гаслами, говорили про підтримку дрібного бізнесу, про підтримку селян, а виявилося… Це все тягнеться з минулого — у нас десять років у державі не було аграрної політики. — Дивно це чути з вуст чиновника, який свого часу керував сільським господарством області… — Я і тоді про це говорив, можливо, мене не чули. Ми повністю залежали від Києва, тому що в області нічого не зробиш. Потрібні кошти на сільське господарство, і немалі кошти. Вибили ми програму фінансування тваринництва — і що тепер маємо? Практично в кожній сільраді створені пункти штучного запліднення великої рогатої худоби. Кожен селянин міг запліднити свою теличку. Пройде якийсь час і підростуть бички — куди їх здавати, за якими цінами? Держава кидає знову селянина напризволяще, усі урядові програми мають не планомірний, а тимчасовий характер, тому рік у рік ми говоримо про необхідність фінансування і рік у рік того фінансування не вистачає. — Тоді, на вашу думку, що може допомогти поліським районам Рівенщини? Можливо, відродження льонарства? — Усі розмови про льонарство зараз, після того, як десятиліттями цю галузь планомірно нищили — порожні балачки. Сьогодні немає нічого — ні насіння, ні льонопереробних заводів, ні техніки. Хто виростить льон, хто забезпечить селянину збут його продукції? Ось житомиряни вибили державну підтримку, вбухали мільйони в «розвиток льонарства» і що? Той, хто їхав по київській трасі, бачив, як той льон «благополучно» під снігом зимував. Не було чим той льон зібрати, нема як його переробити і немає кому продати. Більш реальним виглядає переведення місцевих спиртзаводів на картоплю. Картопля родить на півночі, з неї виходить якісний спирт, це дозволило би поліським селянам збувати свою продукцію за вигідною ціною і отримувати гроші. Наведення ладу потребує і ситуація з підпільними пилорамами. Правоохоронці й раніше не могли чомусь туди дістатися, а за найскромнішими підрахунками, рокитнівські пилорами за рік розпилюють 300 тисяч кубів краденого лісу. Підпільні лісові мільйонери на спецзамовлення виписують собі меблі з Італії — ось куди треба дивитися нашим правоохоронцям.

Коментарі

Залиште вiдповiдь

Читайте також