У 1970-х — на початку 1980-х років у Рівному було сім кінотеатрів. Кожен мав свій репертуар і свого глядача. Беззаперечним лідером був широкоформатний «Жовтень». Реконструйований і перейменований на «Україну» він дожив до наших часів. Саме в «Жовтні» бодай на екрані пересічний радянський рівнянин міг зазирнути на «ненаше» життя або на кохання «до 16». Усі касові зарубіжні й радянські новинки транслювали саме в «Жовтні». Решта ж рівненських кінотеатрів закінчили свій вік безславно. Давно припинили своє існування «Юність», «Космос», «Аврора» («Ера»), «здався» на милість забудовника легендарний «Партизан», у «Глобусі» (колишньому костелі Святого Антонія) тепер органний зал обласної філармонії. А місце ще одного популярного рівненського кінотеатру, що розміщувався у міському парку імені Тараса Шевченка і мав таке ж ім’я, нині заростає бур’янами.
У кінотеатру імені Тараса Шевченка особлива історія. Він з’явився у місті в перші роки повоєнної відбудови. Звести його вирішили в центральному міському парку, якому ще в 1940-му перші «совєти» присвоїли ім’я Великого Кобзаря. Як відомо, радянська влада велике значення надавала пропаганді радянського способу життя. А мистецтво кіно, як учив її вождь Ульянов-Лєнін, у цьому сенсі було «найважливішим з усіх мистецтв».
Вочевидь, що символічним був і вибір місця — колишній фільварок «Гірка» з садом-парком власників Рівного князів Любомирських. Щоправда, колись розкішний парк війна перетворила на занедбаний майже пустир з величезним, глибоким протитанковим ровом, розкиданими по всій території могилами радянських вояків, вирубаними деревами, «розкуроченим» єдиним фонтаном і поруйнованими будівлями… Місцеві мешканці випасали кіз на території. Автомобілі та вози, скорочуючи шлях, щоб потрапити з вулиці Сталіна (Соборної) на 17 Вересня (Чорновола), курсували навпростець через парк.
Отож міський парк культури і відпочинку був, але індустрія відпочинку в ньому «шкутильгала» на обидві ноги, за що післявоєнні директори парку отримували догану за доганою і звільнялись з посади один за одним.
Постановою Ровенської міської ради від 20.04.1945 року «Про відбудову парку культури та відпочинку імені Тараса Шевченка» передбачено було збудувати в парку літні естрадний (концертний), танцювальний і кіномайданчики. Якщо перших два звели упродовж 1946 року, то з кіно справа стала справжнім довгобудом. Лише в травні 1949-го офіційно було виділено ділянку під побудову літнього кінотеатру. Спочатку це була «площадка, находящаяся на 12 метров южнее танцплощадки, ограниченая с восточной стороны проезжей дорогой, с западной — площадкой перед горбиблиотекой. Всего 50х50, итого 2 500 кв. метров», — ішлося в постанові виконкому. А через місяць майданчик для побудови зменшили на 100 метрів, обмеживши «с восточной стороны — забором парка, с северной — ул. Сталина, ширина по северной стороне 40 м, длина по восточной — 60 м. Всего 2 400 м. кв.».
Кошти на будівництво виділили управлінню кінофікації з бюджету УРСР. Цегляний гараж, який був на майданчику, де мали зводити кінотеатр, знесли, а цеглу віддали на будівництво кінотеатру. Зводити його підрядилася така собі артіль «Будівельник». Терміном здачі призначено 25 грудня 1950 року.
Однак уже в травні 1950-го тодішній директор парку Віктор Ткачук, звітуючи на виконкомі про готовність парку до весняно-літнього сезону, зазначив, що парк не готовий, а графік будівництва кінотеатру зірвано. Будову законсервовано, оскільки артіль «Будівельник» зводить радіобудку (в парку її завжди називали «радіорубкою») біля літньої естради, тому не може «поділитися» робочими руками ще й для побудови кінотеатру. Звісно, усі «медалі» дістались Вікторові Ткачуку — він відбувся доганою.
А кінотеатр в обумовлений термін здано не було. Директор парку також доповідав, що будівельні роботи ведуться з порушенням, зокрема, «для кладки стін застосовують неякісний розчин, пілястри зроблено з порушенням технічних умов». Тому виконком міської ради клопотав перед Радою Міністрів УРСР про включення будівництва кінотеатру в план робіт Ровенського облбудуправління. А новою датою здачі призначено 25 лютого 1951 року. Однак рівняни не дочекалися нового кінотеатру і цього разу. Тож директор парку отримав чергову догану.
Потому «кінодовгобуд» у Рівному тримали на контролі чиновники Ради Міністрів УРСР, бо ж гроші виділили з республіканського бюджету. Тільки вхід з вулиці Сталіна (тепер Соборна) місто мало облаштувати власним коштом, оскільки до республіканського кошторису ці роботи рівненські чиновники внести не здогадались. Тому коли спохватились і звернулись до міністерства, там розвели руками… Чергове урочисте «перерізання стрічки» було призначено на перше липня 1951 року. Проте лише 22 листопада 1951 року акт прийому літнього кінотеатру на 500 місць було затверджено. Одразу ж кінотеатру в парку було присвоєно ім’я Тараса Шевченка.
Однак використовували кінотеатр лише в теплу пору року. Влада вирішила перебудувати парківський літній кінотеатр для цілорічної експлуатації. Для цього в грудні 1955-го директору парку Вікторові Ткачуку було дозволено облаштувати в приміщенні кінотеатру парове опалення за кошти від господарської діяльності парку. Однак нічого путнього з того не вийшло. Непристосована для цілорічної експлуатації будівля руйнувалась і вже потребувала капітального ремонту — через неповних чотири роки експлуатації!
Лише 25 квітня 1959-го рішенням виконкому Ровенської облради «Про виділення коштів на реконструкцію кінотеатру ім. Шевченка» нарешті багатостраждальному кінотеатрові в парку було виділено 200 тисяч карбованців — «на переведення кінотеатру на цілорічну роботу та пристосування його для нормального обслуговування відвідувачів». На ці ж кошти приміщення мали добудувати. Реконструйований кінотеатр зустрів відвідувачів першого серпня 1959 року. На цьому епопея побудови кінотеатру в парку нарешті завершилась.
Дорослі рівняни отримали повноцінний кінозал, а в правому крилі колишнього літнього кінотеатру облаштували маленьку залу для дитячого кіно — «Малятко». Зала вміщувала до 50 глядачів. Але саме там рівненські малюки 1960-х могли вперше побачити кольорові діснеївські мультики. У ті часи на день було 2-3 сеанси, у вихідні й святкові, залежно від кількості проданих квитків, могло бути більше. Коштувало таке дитяче задоволення всього 5 копійок. Доросле кіно в будні обходилося рівнянам у 25 копійок, на вечірні сеанси та у вихідні — 30-40.
Для післявоєнної міської індустрії розваг ще один повноцінний кінотеатр був суттєвим доповненням. Але навіть за тодішніми мірками кіно в парку було не надто комфортно дивитися. Наприклад, суперпопулярний в місті в післявоєнні роки «Партизан» мав балкон. А видовжена глядацька зала кінотеатру імені Шевченка не лише не мала балкона, а й підвищень для задніх рядів крісел. Тому і чутно, і видно було погано. Проте з осучасненням парківського кінотеатру чомусь не поспішали.
Уже в середині 1960-х, коли в місті з’явилися нові кінотеатри, особливо широкоформатний «Жовтень», кінотеатр імені Шевченка почав втрачати популярність. Там зазвичай ішли радянські фільми і повтори після прем’єрних показів у «Жовтні» касових фільмів. Відвідування кінотеатру невпинно падало, не допомогла й чергова реконструкція.
На початку 1990-х кінотеатром імені Шевченка знову зацікавились. Утім, не так кінотеатром, як землею під ним. Затим дуже оперативно будівлю було визнано аварійною. У такому статусі вона простояла ще два роки. А працівників парку тим часом «обробляли» привабливими обіцянками. Між владою, адміністрацією об’єднання парків та бізнесовими структурами тривали переговори про реконструкцію приміщення під молодіжний центр з можливістю виділення там приміщень для дирекції об’єднання парків, яка тулилася (як і нині) в одній з прибудов колишнього князівського палацику на «Гірці». А тим часом будівля кінотеатру невпинно руйнувалась. У місті подейкували, що, мовляв, так і було задумано… Демонтували її у 1994-му.
У 2004 році міська рада Рівного своїм рішенням (№838 від 29.04.2004 за підписом міського голови Віктора Чайки) віддала цю земельну ділянку в оренду строком на 49 років ТзОВ «Легіон» — «для будівництва та обслуговування Центру дозвілля». Хто, коли і на якій підставі вивів цю ділянку із земель парку (в рішенні міської ради вона фігурувала вже як земля житлової і громадської забудови) — невідомо. Адже землі парку належать до природно-заповідного фонду, оскільки Рівненський парк імені Шевченка має статус пам’ятки садово-паркового мистецтва ХІХ — початку ХХ століття державного значення, і міська влада не мала повноважень змінювати його межі.
У серпні 2006-го ділянка на підставі договору купівлі-продажу перейшла на такий же строк в оренду ДП «Інтергал-Буд» ТзОВ «Фірма «Інтергал» (рішення міської ради Рівного від 01.08. 2006. №164) — «для завершення будівництва та обслуговування центру дозвілля». Причому, міські депутати вочевидь, «не розгледіли», що ніхто й не розпочинав того будівництва, не кажучи вже про «обслуговування»… Натомість через місце, де колись був кінотеатр, пролягла, так би мовити, неофіційна дорога-заїзд до ресторану «Ліон».
Нині вже рік 2022-й. Уже підростають діти тих рівнян, які самі ніколи й не бачили ані «Малятка», ані кінотеатру імені Шевченка. А колись мальовничий вхід до парку все так же «прикрашає» металевий паркан і вкатана автомобілями дорога, перекрита шлагбаумом…
Світлана КАЛЬКО.
