Костянтинівка: місто-меморіал на руїнах з бельгійським минулим

1244 0

Ми у соцмережах:

Тут збереглися ще старі радянські гасла

Коли в’їжджаєш у Костянтинівку Донецької області, одразу відчуваєш подих війни — вона зовсім поряд. У самому місті, яке раніше було великим промисловим центром, — розбиті дороги, багато зруйнованих будівель та місць, зарослих бур’янами в людський зріст. Тут гнітить сіра радянська архітектура і дивують збережені комуністичні ідеологічні написи. Відчуття суцільного занепаду, видно, позначається й на людях.

Костянтинівку розбудовували бельгійці

Історія Костянтинівки сконцентрована навколо промисловості, яка стала поштовхом до її розбудови. Колись тут була лише залізнична станція та невелике селище навколо неї. Проте бельгійські промисловці побачили в ньому потенціал і заснували тут аж п’ять заводів з виготовлення скла.

— На підприємствах, відкритих бельгійцями, виготовляли скло, пляшки, дзеркала. Діяло залізопрокатне виробництво. У регіон вигідно було інвестувати, бо прибуток від продажу продукції скляної промисловості міг бути у два-три рази вищий, ніж у Бельгії. Крім того, поряд були джерела сировини — вугілля, солі, піску, глини, — розповідає костянтинівський історик Андрій Новосельський.

Про бельгійську спадщину Костянтинівки тепер нагадують тільки кам’яні бельгійські будиночки, розкидані по місту. Проте не знаючи історії міста, їх цілком можна сприйняти за зразок радянської архітектури.

У місті багато зруйнованих будівель, але не війною

У серці міста — мертва зона

За радянської влади кількість заводів поступово зросла до 26. Практично всі вони працювали в складі великого концерну «Спецтехскло», який займав велетенську територію. Саме тут виготовили «рубінові» зірки для російського Кремля. А також дивовижної краси скляний фонтан, який навіть виставляли у 1939 році від Радянського Союзу на Всесвітній виставці у Нью-Йорку. Дорогою назад фонтан «загубився». Але саме він став символом Костянтинівки — його зображують і на гербі міста.

Територія «Спецтехскла» — це центральна частина міста, хоча насправді тепер тут просто пустир, розділений навпіл річкою Кривий Торець. Про колишні потужності нагадують тільки величезні занедбані ангари, закинуті цехи, майже розвалені адміністративні будівлі з викарбуваними на карнизах гаслами на кшталт «Наша мета — комунізм». По цих розвалинах тепер лазять переважно діти, а також поодинокі туристи. На території досі знаходять різнокольорові скляні уламки — оце і є той найкращий сувенір, який можна привезти з Костянтинівки. Частину заводів та приміщень приватизували. До сих пір працює тільки один — «Кварсит».

— Завод «Хімік», який ще донедавна працював, викупила приватна фірма, — розповідає місцевий житель Павло. — Виготовляв добрива для полів і хімічну сірку на експорт та на внутрішній ринок. Я працював там у фінансовому відділі. За мого часу було приблизно 320 працівників. Та завод збанкрутував, цехи зараз порожні. Я перейшов працювати на завод «Кварсит». Виготовляємо обтічники для ракет на замовлення вітчизняного оборонпрому. Але замовлень небагато. На «Кварситі» зараз працює лише 120 осіб.

Костянтинівка і війна

Коли бачиш зруйновані дороги та розвалені будівлі, складається враження, що по місту били з важкої артилерії й танків. І, здавалося б, це достовірна версія, адже за 68 кілометрів від міста — Донецьк, самопроголошена столиця так званої «Донецької Народної Республіки».

— Нас не бомбили, — розповів місцевий активіст Сергій Мірошниченко. — Була комендантська година, забирали людей в «горсовєт», де була база терористів. І більше нічого. Потім місто звільнив «Донбас». Військові частини зараз розміщені за межами міста. Навколо — приблизно 26 тисяч військовиків.

Проте присутність збройних сил у місті відчувається: то колона забезпечення проїде містом, то автомобіль з військовослужбовцями. Іноді біля чебуречної чи кафе можна зустріти гурт військовиків, які вийшли в місто перекусити. На вулиці можна побачити не одну парочку закоханих, де хлопець вдягнутий в камуфляж ЗСУ. Кажуть, якщо в зоні бойових дій сильно бомблять, то до Костянтинівки доходить відгомін артилерійських ударів.

Насправді й самі місцеві жителі визнають, що сучасна війна на Сході не має жодного стосунку до руйнування в місті. Кажуть, що процес занепаду розпочався ще в дев’яностих. І таке спостерігається не лише в Костянтинівці, а й в інших містах Донбасу.

Для молоді — кінотеатр і парк

У Костянтинівці молоді небагато. Більшість їде у Київ чи Харків — там є робота, хоч якась перспектива та розваги.

Хоча в Костянтинівці з розвагами насправді не так уже й погано. Наприклад, увечері можна піти на безкоштовний фільм до кінотеатру «Спутник» — це єдиний з 11 кінотеатрів у місті, що працює.

Інна Ягмурова, гендиректор КП «Об’єднання парків і кінотеатрів» Костянтинівської міської ради:

— Кінотеатр протягом останніх десяти років не працював, надто мало було глядачів. Недавно ми, група ентузіастів, виграли проект Міжнародної організації міграції. За рахунок наданого нею фінансування відремонтували кінозали, подовжили сцену біля екрана, щоб з'явилася можливість проводити концерти, обладнали систему вентиляції. Кінотеатр діючий, фільми показуємо безкоштовно. Переважно — комедії. Запрошуємо не тільки містян, а й жителів навколишніх сіл, військовиків.

На другому поверсі кінотеатру збирається молодь для спілкування та реалізації спільних ідей. Наприклад, часта тут гостя учениця старших класів Софія Пилипенко. Завдяки ініціативі цієї школярки з допомогою місцевих жителів та волонтерів у місті було відновлено паркову зону. До речі, у місцевому парку «Ювілейний» можна покататися на каруселях, колесі огляду та знайти цікаві локації для фото. Наприклад, викладене з величезних червоних літер слово «Любовь».

Про вцілілого Леніна та бабусю-«хохлушку»

Є ще один кінотеатр, куди варто піти на екскурсію — він названий на честь Леніна та цінний своїм радянським минулим. Тут можна побачити вцілілу від декомунізації фреску вождя комунізму, спуститися у бомбосховище. А неподалік розташувався колишній гуртожиток для працівників заводу — велична будівля, архітектура якої нагадує афінський храм, тільки в радянському баченні: при вході стоять масивні білі колони та скульптури спортсменів, на карнизах — вигадливе ліплення.

Поряд на руїнах торгує своїм посудом місцева пенсіонерка Надія Головченко. На диво, жінка розмовляє доброю українською, адже все населення в місті — російськомовне.

— Я — хохолка, українською розумію, — розповіла жінка. — Сама я з Харківської області. У Костянтинівці жила моя сестра, я в 1954 році приїхала до неї, тут і залишилась. Вийшла заміж, розлучилася потім з чоловіком. Сина народила, який після армії виїхав до Росії. Раніше до війни приїздив по два рази на місяць. Але тепер не пускають, то все сама мушу тягти. От думаю собі: помру я, поки йому повідомлять… Торгую он посудом, який мені подарували в молодості, він мені тепер не потрібний. Пенсія в мене маленька, а ціни високі. Ніякої гуманітарної допомоги не привозять, бо війни ж у Костянтинівці немає.

Ціни нижчі, ніж у Рівному

Що неприємно дивує у місті, так це багато сміття на вулицях, а також відсутність каналізаційних люків — усі покрали ще в 90-х. А ось ціни можуть приємно здивувати. Вартість основних харчових продуктів така ж, як і в Рівному, а подекуди й нижча. Наприклад, кілограм курячого філе коштує 70 гривень (у Рівному — не менше 80). Можливо, секрет у тому, що купівельна спроможність місцевих жителів невисока.

— Я таксую і заробляю в місяць 5-7 тисяч гривень, — розповів місцевий таксист. — На життя вистачає. Але сім’ю бачу щодня, а не раз у місяць, як ті, хто працює в столиці.

До речі, таксування в Костянтинівці — прибуткова справа. Бо маршрутки, проїзд у яких коштує 5 гривень, їздять лише до сьомої вечора. При цьому комендантської години в місті немає. До слова, гарячу та холодну воду також подають по годинах — з шостої до десятої ранку та з шостої до десятої вечора.

І тут судяться за церкву

У місті нерідко трапляються вивіски українською мовою. Наприклад, мережа магазинів косметики «Файна пані» або магазинчик «Куркуль» на ринку. До української мови тут ставляться незлобливо.

Україномовна православна церква Київського патріархату, щоправда, тільки одна.

— Наша Свято-Стрітен­ська церква була побудована у 2011 році й належала Московському патріархату, — розповів настоятель протоієрей Костянтин. —Після звільнення північної частини Донбасу люди побачили, чим займалися священики цього патріархату, ці склади зброї, благословення бойовиків. Громада храму одноголосно вирішила, що церква буде належати до Української православної церкви Київського патріархату. Досі тривають суди за наш храм, священики Московського патріархату не полишають надії повернути його.

Єдина в Костянтинівці церква УПЦ КП

У Європі є свої «костянтинівки»

У Деніела Трілінга, який приїхав з Лондона до Костянтинівки проводити навчальний тренінг учасників Школи журналістської етики, про місто склалася своя думка:

— Місто не справило на мене депресивного враження. Очевидно, що тут стався економічний занепад і багато фабрик закрилося. І багато красивих місць, наприклад, тих же кінотеатрів, було покинуто й зруйновано. Та все одно тут багато життя. Місто добре сплановане, в ньому багато дерев і парків. Люди все одно хочуть жити тут.

Та проблема, з якою зіткнулася Костянтинівка, — проблема й для багатьох міст Європи: держави відійшли від промислового виробництва, і влада не змогла запропонувати альтернативи. У Британії теж є такі населені пункти. Влада має давати людям інструменти і способи самостійно вирішувати, як жити. Це частково стосується грошей, але також ідеться про можливості бути почутими.

Дарина Гузенкова.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також