Питання житлово-комунального господарства тоді привертають увагу, коли виникають проблеми, які людина чи то по роботі, чи то в приватних справах хоче вирішити. Тоді-то і починається розуміння того, що «не все так просто».
Працюючи у бізнесі, ще до обрання міським головою у 2002 році, я мало стикався з комунальниками з двох причин: по-перше, я вчасно платив за квитанціями (так-так, не за фактично надані послуги, а за тим, що було написано у квитанціях); по-друге, всі комунальні проблеми — ремонт водоканалізаційної мережі, заміна лампочок і ремонт під’їздів тощо вирішував самотужки. Ставши міським головою і прийнявши всі комунальні підприємства з великими боргами, ставлення до цих проблем я змінив. Впродовж останніх п’яти років кожен з українських урядів декларував реформування галузі. Але, на жаль, за гарними словами не стояли конкретні справи. Я не хочу сказати, що нічого не робилося взагалі. Була прийнята «Загальнодержавна програма реформування житлово-комунального господарства на 2004-2010 роки», проводились семінари, навчання, лекції. Але конкретно... Першу «свиню» комунальній галузі підсунули, коли дозволили реструктуризацію боргу за комунальні платежі терміном на п’ять років. Спочатку я зрадів, адже думав, що і наші борги за енергоносії та по податках реструктуризують. Та вийшло не так. Уряд, «позичивши у Сірка очі», задекларував крок назустріч людям. Справді, пересічний мешканець виграв, отримавши відстрочку в оплаті, але знову ж таки — це виграв той самий недисциплінований мешканець, той, хто не платив за послуги. Що ж отримали комунальники? А нічого! Друге. Оплата за послуги житлово-комунального господарства за рахунок знецінених заощаджень. Ця постанова викликала «параліч» у галузі. Люди перестали платити зовсім, адже хотіли розраховуватись за рахунок заощаджень. Постає питання, чим завинили перед державою ті, хто вчасно платив за послуги, хто відмовляв собі у всьому, не йшов на конфлікт з владою? Реструктуризувати їм було нічого, і заощадження залишились недоторканні. Ось вам друга «свиня». Ще одне. Податок на додану вартість. Цей податок не дає спокою всім комунальникам. Адже через нього значно зростає вартість послуг. І справді, якщо людина робить ремонт квартири, то платить тільки за матеріали. Підприємству ж потрібно відразу віддати п’яту частину коштів, тобто ПДВ, потім сплатити ще безліч податків, виплатити заробітну плату, а на ті кошти, що залишились, надавати послуги. На державному рівні так просто ці питання не вирішити, вони складні. От ми і знайшли прогалину в законодавстві, перевівши комунальні підприємства на спрощену систему оподаткування. Сплатив десять відсотків від фактичних надходжень — і голова не болить. Згодом законотворці схаменулись і окремо зобов’язали платити внески до Пенсійного фонду, але це не кінець. Не знаю, кому така схема заважала, але згідно з листом від 10.07.2006 року №668/15-18 Острозької державної податкової інспекції, Указом Президента України від 03.07.1998 р. №727/98 «Про спрощену систему оподаткування...» підприємства комунальної власності зобов’язали перейти на загальну систему оподаткування, а це знову ПДВ, земельний податок, комунальний тощо, а найголовніше — це подорожчання послуг. От вам і третя «свиня». Підсумовуючи вищенаведене, я б хотів частково виступити на захист галузі житлово-комунального господарства. Проблем сьогодні багато. Якість надання послуг не відповідає вимогам, послуги надаються не в повному обсязі, але якщо у всьому звинуватити тільки комунальні господарства і створити умови, які призведуть до їхнього банкрутства, то програють всі. На сьогодні, особливо в невеликих населених пунктах, ця сфера діяльності неприбуткова, і навряд чи знайдеться багато бажаючих взяти на себе цю ношу, а якщо знайдеться, то не за ці кошти. Тарас ПУСТОВІТ, міський голова м.Острог.
