Поляки недаремно називають цей край "зелено-блакитною країною". По обидва боки добротної "європейської" дороги — первозданні ліси, в яких багато диких тварин, що вільно розгулюють навіть по шляху, та виблиски синьооких озер, які залишились від останнього льодовика. Це Підляшшя. Воєводство, більша частина території якого покрита деревами. Тому-то його ще називають "зеленими легенями" Польщі. Поляки вміють нахвалювати свій край. Зокрема, наш гід Алісія так розповідала про принади Підляшшя, що неодмінно хотілося ще раз сюди приїхати, щоб побачити і пережити знову незабутні враження від споглядання прекрасного.
У Підляшші — найбільші й найвідоміші пущі, найглибші озера, найбільша кількість видів птахів на болотах... Пані Алісія, розповідаючи про воєводство, частенько використовувала з гордістю префікс най-. Втім, у тому, що все й справді таке, на власні очі пересвідчилися журналісти з усієї України, яких запросила у прес-тур Польська туристична організація.
Про особливо трепетне і бережне ставлення поляків до природи розповідав і Микола Прушинський, доктор біологічних наук, родом з Волині, який вже 20 років живе в Польщі та вивчає життя птахів. Пан Микола скаржився, що в Нарвянському парку народовому, де він працює, розплодилися американські норки, які мають немалий приплід і неабиякий апетит. Полюють на пташок і на пташині яйця. Працівники парку їх відловлюють, але в жодному разі не вбивають. Розповідали нам і про бакланів, які з кожним висиджуванням пташенят псують наступне дерево. Але не дай Боже комусь їх вполювати! Ми на власні очі побачили справжнє збереження живого світу, безліч програм, які працюють у Польщі.
У Підляшші екологічне виховання починається з сім'ї. Навіть наш водій попередив, що у п'ятницю на дорогах буде багато автомобілів. Люди родинами виїжджають в ліс, адже цього року багато грибів, на озера та річки — плавати на байдарках, підніматися на повітряних кулях, просто гуляти дендрарієм або сильваріумом. Сімейні мандрівки велосипедами — це не данина моді, а спосіб життя. Для велосипедистів — спеціальні доріжки, а якщо такі не передбачені, то траса вважається застарілою і підлягає негайній реконструкції. Ми спостерігали таку одну та пожартували між собою: як шкода, що дороги не можна використовувати як одяг "секонд хенд". Дивно було дивитись, як знімають гладеньке та не латане, як у нас, покриття.
Тварини та птахи тут людей не бояться, тому одне задоволення спілкуватися з пернатими. Ми побували в європейському лелечому селі, в якому довіра птахів до людей просто дивує. А саме село — це одна садиба, в якій лелеки звили 34 гнізда. Господарі почали доглядати за птахами та допомагати виживати. Потім подивитися на пташині сім'ї почали їздити туристи. Сьогодні тут оселилися ще й арабські скакуни, якими любо милуватися. Коні ніби відчули, що саме зараз потрібно показати себе у всій красі. Вони гарцювали по колу, влаштували нам цілий спектакль без жодних команд своїх господарів.
Ще більше яскравих вражень додав сплав Августовським каналом. Це штучний канал на північному сході Польщі, утворений Августовськими озерами, що з'єднують Віслу через систему її приток — річок Західний Буг, Нарев, Бебжа, Нетта з річкою Чорна Ганьча. У 1979 році Августовський канал було внесено до переліку пам'яток старовини. Тепер канал є величезним туристичним об'єктом регіону Августова, занесеним до списку культурної спадщини ЮНЕСКО.
Нам розповіли, що на каяках у них плавають кицьки й собачки, бабці й дідусі. Ну як після цього можна було зізнатися, що ніколи весла в руках не тримала? Зіграли амбіції. Жилет — на себе, інший — під себе і на посадку. Як виявилось, так само не вмів веслувати і мій партнер по екіпажу. Але ми швидко навчилися працювати в команді і почали навіть обганяти останні байдарки. Увесь канал зигзагоподібний, тому невідомо, який пейзаж відкриється за поворотом. Ми зосереджено гребемо, аби не врізатись в повалені дерева чи з розгону не вскочити в очерет. Один поворот, другий... "Ромо, фотографуй!" — кричу. Перед нами виникає така природна краса, яку словами не описати. По черзі веслуємо і по черзі знімаємо цей, здається, тисячолітній ліс, який відбивається у воді наче в дзеркалі.
За черговим поворотом нас гостинно зустріли дві пари лебедів, не шипіли, а навіть дозволили проплисти зовсім поруч. Мені навіть вдалося підхопити на пам'ять пір'їнку, що впала на воду від помаху лебединого крила. Неймовірна краса, надзвичайні враження!
Але вісім кілометрів для першого разу на байдарці — це забагато. Дуже втомились, та й пальці постирали від незвички та невміння. Мабуть, тому ми так зраділи, коли побачили міст, а на ньому — власника байдарок, який махав нам рукою. Але попереду нас очікував апофеоз наших водних пригод. Коли усі каяки запливли до шлюзу, двері за нами зачинилися і все заповнив шум води, яка від напору аж пінилась. На мить стало страшнувато. Десять каяків опинилися у полоні води, яка піднялася на 12-15 метрів. Відчинилися інші ворота, і нас винесло зі шлюзу на озеро казкової краси, до берега, де нас очікували нові пригоди.
Були ще й інші сильні враження. Але хотілося б, щоб ви самі побачили монастирі або ікони, яких зібрано близько півтисячі в Супрасльському Музеї ікони. Більшість їх вилучила білостоцька митниця у контрабандистів і передала на збереження. Музей вражає створеною атмосферою монастиря давніх часів, зі свічками та церковними піснеспівами.
Хотілося б, щоб ви проїхались Підляським Татарським Шляхом і затримались в Крушинянах, в "Татарській юрті". Господиня Дженнета Богданович отримала багато кулінарних нагород за типово татарські страви. Нас частували ними в "Татарській юрті" так само, як принца Чарльза, спадкоємця британського престолу, під час його візиту в Польщу. Нам пощастило — пані Дженнета не тільки пригощала своїм перекачеником, а й запропонувала майстер-клас з його приготування.
Заздрите? Не варто! Заходите на сайт www.polscha.travel, обираєте маршрут і насолоджуєтесь! Можливо, там побувають і ті, від кого залежить перетворення нашого краю в туристичний. Можливо, й ми зможемо так приймати гостей, адже все, що нас дивувало та вражало, дуже схоже на наше Полісся.
