Кохання і Луцьк

Традиційний виклад історії — з описами битв, датами правління королів і переділом територій — для багатьох нудота ще зі шкільної парти. Набагато цікавіше — історія людей, їхніх доль і стосунків, а надто кохання. Це почуття здатне руйнувати гори та зводити замки. І часто саме воно лежало в основі ключових історичних подій.

Ці чотири історії кохання — неповторні сторінки літопису Луцька. Зайве нагадування про найсильніше почуття, якому підвладні люди в усі часи…

Кохання Любарта

У XIV столітті правителі Галицько-Волинського князівства та Великого князівства Литовського вирішили породичати династії Романовичів та Гедиміновичів. Литовський князь Любарт одружився із волинською княжною Агрипіною, донькою князя Андрія ІІ Юрійовича. Старий князь давно плекав мрії про цей шлюб. Було вирішено, що Любарт після весілля отримає луцький наділ, де й поселиться з молодою дружиною. Весілля відбулося 1331 року. Любарт дістав титул князя Луцького. Молодята поселилися у Луцькому замку — на той час дерев'яному. Князеві твердиня видалася не надто надійною, він вирішив звести цегляний замок. Замок простояв уже добрих 650 літ. А от у шлюбі Любарту не пощастило. Через деякий час після одруження Агрипіна померла, не залишивши князеві дітей.

Бідна Саша

Історію нещасної 15-річної Олександри зберегли архівні фонди з 1823 року. Саша мешкала в селі Лучиці й любила вчащати до міста на гулянки. Шинки, розваги, міське життя — чого ще хочеться у 15 років? Дівчина познайомилася з 22-річним Захарієм Ситчуком, кухарем луцького монастиря домініканів (теперішнє приміщення духовної семінарії на вулиці Драгоманова). Олександра й Захар мали "первоначально плотское сношеніе въ комор?" — йдеться у матеріалах справи. Любощі тривали три місяці, аж поки Саша завагітніла… Народивши дитя, нещасна дівчина не вигадала нічого кращого, як… викинути немовля в Стир. Коли про це дізнався поміщик, на якого працювала дівчина, він звелів накинути на неї кайдани і доправити в Луцьку гродську тюрму — у Стирову вежу замку Любарта. Чим завершилася справа, невідомо. Імовірно, нещасна сиділа ще якийсь час у тюрмі. В Російській імперії аборти були заборонені й каралися ув'язненням терміном на кілька років.

Принцеса Сіаму

Біля луцького Свято-Троїцького собору є могила голови окружного суду Івана Десницького, який помер 1888 року. Але не так відомий в історії Луцька сам суддя, як його донька Катерина. Після смерті батька дівчина поїхала вчитися до Києва, відтак до Петербурга. У 1905 році на одному з балів Катерина познайомилася з гусаром — той запросив її на танець. Кавалером виявився син сіамського короля Рами V на ім'я Чакрабон. Він запросив дівчину на перше побачення. Згодом вони одружилися. Хоча рідня принца, буддисти, аж ніяк не вітала його одруження з православною іноземкою. Однак вони таємно обвінчалися в православній церкві. Принцесі дали ім'я Пхітсанулок. Народився син. Хоча щастя молодята так і не мали: "громадська думка" Сіаму не визнала лучанку своєю. Через кільканадцять років Чакрабон знайшов собі нову кохану, а Катерина переїхала до Китаю, лишивши сина — спадкоємця трону — з Чакрабоном.

Троянди і солдатський розрахунок

Наприкінці ХІХ століття, коли у Луцьку не бракувало військових частин, вище командування вирішило перенести полігон і стрільбище на нове місце. Чи то старе було замалим, чи незручним — не так важливо. На облаштування нового полігону купці й міщани навіть зібрали гроші, однак каменем спотикання став вибір земельної ділянки. Вибирали між землею князя Голіцина біля Рожища і полем Марії Любомирської на Гнідаві. Кожна сторона намагалася підкупити членів військової комісії, які мали ухвалити рішення. Урешті-решт комісія відкинула пропозицію полігону біля Рожища, а прийняла пропозицію про розміщення стрільбища на Гнідаві. І лише потім стало відомо, що ад'ютант штабу дивізії поручик Набоков щоранку… посилав оберемок свіжих троянд власниці ділянки на Гнідаві Марії Любомирській. Цей факт відшукав у "нетрях історії" краєзнавець Вальдемар Пясецький. Історія не вберегла подробиць стосунків поручика і землевласниці. Чи були між ними почуття, а чи Набоков просто вміло використовував Любомирську — невідомо. Втім очевидне інше: полігон на Гнідаві воякам був куди вигідніший, аніж у більш віддаленому Рожищі. Тож цілком ймовірно, Марія Любомирська ще довго плакала і проклинала підступного поручика, коли після рішення комісії "чомусь" позбулася романтичних "трояндових" ранків…