Новий стандарт маркування продуктів, згідно з яким на етикетці товару повинна вказуватися уся правда про нього, набрав чинності 1 листопада минулого року, Держспоживстандарт визначив перехідний період до 1 травня 2009 року. Але на сьогодні виконання його вимог, скоріше, виняток, ніж правило. Основна маса виробників вичікує, попутно виконуючи «Плач Ярославни» з приводу того, що ці вимоги для них непосильні. Відгукнувшись на «біду», Держспоживстандарт подовжив перехідний період, впродовж якого виробники можуть використовувати упаковку старого зразка, до 1 січня 2010 року.
Розкажіть, що я їм В Україні про низьку якість харчів і традиційний обман споживача не соромлячись кажуть навіть представники державних структур, так чи інакше причетних до контролю цієї самої якості. ”Дійсно, останнім часом у традиційні продукти виробники додають рослинні домішки. М’ясні і молочні — це найбільш поширені продукти, в яких наявні порушення», — відзначає директор департаменту стандартизації і метрології Держспоживстандарту Андрій Нелєпов. Але і без цього уточнення практично всі розуміють, що ковбаса у нас давно не з м’яса, а молочні продукти — не з молока. Сьогоднішня «Докторська» чи «Любительська» мало чим нагадують своїх «пращурів». Хоча українське законодавство і забороняє використання загальновідомих назв «у чистому вигляді», якщо рецептура не відповідає задуму, — і в такому разі дозволяється приписувати до популярної назви різні доповнення — екстра, нова, особлива, пікантна тощо. Таким чином, держава дозволила виробникам, як би це м’якше сказати, дурити споживачів, давши дозвіл на випуск, наприклад, ковбаси «Докторська нова», в якій від всім відомої «Докторської» тільки назва й залишилася. І це стало повсякденною практикою серед виробників м’ясних виробів. З молочними продуктами ситуація не краща. Навіть бабусі, які з часів колишнього СРСР продовжували беззастережно вірити вітчизняному виробнику, останнім часом почали сумніватися, що молочні продукти в Україні виробляються з молока. Ноу-хау полягає у тому, що сметану, молоко, згущене молоко цілком можна зробити з пальмового масла, сої, сухого молока і декількох «Е-шок». І повідомляти про цю «диво-технологію» споживачеві зовсім необов’язково. Основна причина ситуації, що склалася, у тому, що держава дозволяє, а виробники «не інформують», а точніше, дезінформують споживачів відносно того, що вони виробляють і з чого. Інформацію про склад продукту бережуть за сімома замками, а на упаковці, якщо щось і вказують, то скромненько, дрібним шрифтом у малопомітному куточку. У цивілізованих країнах, де права споживача над усе, де їх намагаються відстоювати, усю необхідну, а головне — правдиву інформацію про продукт покупці знаходять прямо на товарі.
Що написано пером... У законах прописано, що виробник повинен надавати повну, доступну, достовірну і своєчасну інформацію зрозумілою споживачеві мовою. Проте вимоги цих законів, утім, як і багато інших, виконують одиниці. У зв’язку з цим Держспоживстандарт ініціював розробку стандарту маркування харчових продуктів. З листопада 2008 року він набрав чинності. За словами А.Нелєпова, необхідність запровадження цього стандарту була викликана тим, що у двох законах України містяться вимоги щодо маркування харчових продуктів — «Про захист прав споживачів» і «Про якість і безпеку харчових продуктів», але «вимоги законів дуже загальні, й у виробників виникало багато запитань». Тому був розроблений стандарт, який рекомендував виробникам, яким чином виконувати вимоги законодавства. Новий стандарт вимагає від виробників указувати на упаковці і етикетках харчових продуктів усі інгредієнти, які входять до складу продуктів, і називати продукти своїми іменами, а не видавати за іншу продукцію. Зокрема, згідно з новим стандартом, маслом може називатися тільки та продукція, яка виробляється з тваринного жиру, тобто молочного. Якщо до складу продукції входить рослинний жир, таку продукцію необхідно називати спредом. Такі ж вимоги стосуються і згущеного молока. Якщо його вміст на 90% складається з пальмового масла, а не молока і цукру, як пишуть виробники сьогодні, така продукція повинна називатися рослинним сиропом, а не згущеним молоком. Адже на сьогодні, щоб знизити собівартість продукції, багато виробників замість дорогих інгредієнтів використовують дешевші: тваринний жир замінюють пальмовою, кокосовою і соняшниковою оліями, молочний білок — сироваткою. Вимоги стандарту начебто абсолютно справедливі й зрозумілі, і в будь-якій цивілізованій країні, до яких Україна хоче належати, виробникові і на думку не спаде брехати на етикетці. Відповідальність за порушення і дезінформацію споживача дуже висока — керівника чи власника виробництва можуть довічно позбавити права виробляти харчові продукти — прецеденти вже були. Тому там виробники не чекають, поки держава велить їм щось написати, а самі прагнуть надати споживачеві максимально правдиву інформацію — мовляв, споживач сам бачив, що купує. У нас виробник однаково шукає шпаринку, як би обдурити, щоб заробити більше, витрачаючи менше. У стандарті явно не вистачає пункту про нові назви продуктів. Адже не може ковбаса з сої називатися ковбасою і продаватися у відділі м’ясних товарів. Потрібно придумати їй відповідну назву і продавати у відділі овочів. Те ж стосується молока. Але повернемося до стандарту. Він передбачає, що на упаковці обов’язково повинна надаватися інформація щодо характерних особливостей і спеціальної обробки продукту. Тобто на етикетці має бути вказано, який це продукт — «натуральний», «концентрований», «відновлений», «сухий», «сублімований», «пастеризований», «стерилізований», «термізований», «охолоджений», «заморожений». Інформацію «вирощений із застосуванням тільки органічних добрив», «вирощений без використання пестицидів», «вітамінізований», «без консервантів» дозволено наносити тільки за наявності у виробника документального підтвердження з боку відповідних органів влади. У разі введення до складу продуктів ароматизаторів, які імітують наявність натуральних харчових продуктів, на упаковці має вказуватися, що продукти не зі смаком, а з ароматом, наприклад, м’яса, риби, молока, фруктів. А при застосуванні фарбників має подаватися інформація щодо природи походження — «природний», «синтетичний», «штучний». Обов’язково має бути вказана інформація про застосування під час виробництва продукту харчових добавок, генетично модифікованої сировини (ГМО). А щоб споживач був повністю поінформований про склад продукту, ця інформація має наноситися на етикетку шрифтом, не меншим, ніж шрифт основної назви продукту. У цілому, згідно з новим стандартом, виробникам доведеться міняти шрифт тексту на етикетках і пакувальних матеріалах, оскільки іноді вони хитрять і розміщують дані так, що їх проблематично прочитати навіть людині зі 100%-вим зором. Згідно з новими вимогами, назва товару має бути написана шрифтом не менше 5 мм, а його колір повинен відрізнятися від кольору етикетки — для зручності при читанні.
Краще ніколи, аніж запізно? Оскільки процес виробництва пакувального матеріалу займає чимало часу, раніше Дерспоживстандарт визначив перехідний період на новий стандарт до 1 травня 2009 року, впродовж якого виробники могли використовувати упаковку старого зразка. Проте за декілька днів до закінчення перехідного періоду регулятор продовжив його дію до 1 січня 2010 року. Це було викликано скаргами виробників з приводу неготовності перейти на нову упаковку. Причин декілька. Перша — невиписаність стандартів. Наприклад, в асоціації «Укркондитер» скаржаться на неможливість нанести всю необхідну інформацію шрифтом 5 мм на обгортку цукерки, розмір якої всього 10 мм. Держспоживстандарт вже пообіцяв переглянути ці норми. Є ще одна причина. Виробники, як це практикується, замовили значну кількість упаковки для своєї продукції наперед, а в зв’язку з падінням продажів готової продукції її просто не встигли використати. Підприємства замовили упаковку, виходячи з річного обігу продукції, проте наприкінці 2008 року почався період спаду виробництва і реалізація продукції розтяглася у часі. Але багато виробників, незважаючи на продовження перехідного періоду, вже зараз вносять зміни до текстових написів відповідно до нових вимог. Щоправда, на упаковці можна багато чого написати, а хто перевірить відповідність заявленого вмісту? Держава навряд чи це зробить з простої причини — у неї немає грошей. Через кризу фінансування лабораторних досліджень для органів із захисту прав споживачів у бюджеті 2009 року не передбачене взагалі.
Хто житиме добре? Введення стандарту маркування не вирішить усіх проблем із захисту прав споживача і поліпшення якості продуктів, це, скоріше, перший крок в цьому напрямку. Але маркування дозволить зробити зрозумілим, що нам пропонується на продуктових поличках. ”Усе має бути вказано, має бути чітким і прозорим. Тоді споживач буде сам обирати. Якщо його влаштовує дешева ковбаса, він знає, що туди входить, тоді він свідомо купує ковбасу, в якій мало м’яса. У такому разі він не матиме права прийти до виробника і сказати: «Ви мені дали неякісний товар, я хотів купити м’ясо, а купив сою». У нього все написано — що бачив, те і купив. А ось інший споживач готовий платити більше за ковбасу, в якій буде 90% м’яса, і він хоче бути упевнений в тому, що там дійсно 90% м’яса. А на сьогодні споживач, навіть купуючи найдорожчу ковбасу, не застрахований від того, що вона складається в основному з сої», — відзначила аналітик Марія Колесник. Окрім споживача, у виграші від нового маркування будуть чесні виробники. «Порядні виробники дотримуються певних стандартів і випускають ковбасу, яка відповідає високим вимогам. Від цього вони виграють, тому що у результаті відсіюються ті, хто випускає за високими цінами менш якісну продукцію», — додала М.Колесник. На її думку, захист прав споживачів і рівень якості харчових продуктів у нашій країні залежить безпосередньо від бажання держави. «Якщо у неї до цього руки дійдуть, і вона захоче цим зайнятися, нові стандарти запроваджуватимуться усюди. Самі ж компанії почнуть це робити тільки у тому випадку, якщо будуть зацікавлені у зовнішніх ринках. Якщо вони матимуть можливість виходу на зовнішні ринки, вони робитимуть будь-яке маркування, яке задовольнятиме той ринок. Але це не означає, що на внутрішньому ринку вони будуть адекватно поводитися», — вважає М.Колесник. Вона підкреслила, що головна проблема — позиція невтручання з боку держави. Український споживач не має свого лобіста, який би в парламенті і в Кабміні «проштовхував» закони про захист споживачів. А поки державні мужі вирішують у парламенті і Кабміні власні питання і захищають власні інтереси, споживачам залишається хіба що уважніше читати упаковку. Та й то, бажана інформація там з’явиться тільки через півроку...
