Про проблеми медицини в нас не дуже прийнято говорити відверто. Держава робить вигляд, що безкоштовна медицина, закріплена в статті 49 Конституції України, справді існує. А пацієнти роблять вигляд, що в це вірять... і далі несуть до лікарень гроші. Чітких і зрозумілих "правил гри" у сфері охорони здоров'я як не було, так і немає. Але вічно так продовжуватись не буде: медицину реформувати потрібно, і рано чи пізно братись за це таки доведеться. Про реформи медицини, якою вона повинна бути — розповідає заступник головного лікаря з медичної частини Рівненського обласного диспансеру радіаційного захисту населення Оксана Сабадишина.
Оксана Сабадишина
Ми, аграрії, як представники партії, що будується знизу догори і представляє інтереси перш за все людей села, впевнені: настав час справді взятися за реформування медицини. Але реформування це не повинно бути бездумним, механічним, таким, що лише знищить галузь і ускладнить надання медичної допомоги простим людям. Реформа медицини повинна бути проведена в інтересах усіх: і лікарів, які отримають чіткі прозорі "правила гри" та належне фінансування, і пацієнтів, які матимуть гарантований законом обсяг безкоштовної медичної допомоги та зрозумілі механізми отримання медичних послуг за гроші. Безкоштовної медицини як немає зараз, так і не буде в майбутньому — це зрозуміло. Але певні види допомоги повинні бути безкоштовними для всіх, а далі — повинна відбутись певна градація: той, хто здатний заплатити за своє лікування, повинен платити, а про тих, хто заплатити не в змозі, має подбати держава.
Перш за все, говорячи про реформування медицини, ми повинні чітко усвідомити: не можна допустити скорочення мережі медичних закладів на селі. Людина повинна мати можливість отримати першу медичну допомогу в своєму населеному пункті. Закриття фельдшерсько-акушерських пунктів — це злочин проти села, проти його мешканців. Адміністративно-територіальна реформа, про яку стільки говорять нині, повинна зробити медичні послуги ще доступнішими для сільських жителів, а не призвести до того, що "швидка" їхатиме до села за 50 кілометрів із новоствореного центру об'єднаної громади.
Держава повинна чітко визначити види допомоги, яка надаватиметься безкоштовно, та перелік захворювань, де лікування хворих фінансуватиметься повністю. Передусім, це перша невідкладна медична допомога. Це пологи, лікування онкозахворювань, туберкульозу. Мешканець села, потрапивши на лікування, приміром, до онкодиспансеру, не повинен продавати хату, гараж, корову, коня — все своє майно, аби мати змогу лікуватись. Це — дикість, яку навряд чи міг би зрозуміти мешканець будь-якої країни цивілізованого світу. Тому ми говоримо про те, що подібний "соціальний" перелік видів безкоштовної медичної допомоги повинен бути затверджений та захищений відповідним бюджетним фінансуванням — на рівні як держави, так і області.
А далі повинні включатись ринкові механізми — хочемо ми того чи ні, але без запровадження страхової медицини нам не обійтися. Через це пройшов увесь світ, і нам теж навряд чи варто "винаходити велосипед". Є світова практика функціонування страхової медицини, яку потрібно вивчати і впроваджувати у нас, гнучко адаптовуючи під наші реалії, передусім — під рівень доходів наших громадян. Існують різні види договорів медичного страхування з різними обсягами послуг, які покриває страховка, та, власне, різними розмірами страхового платежу. Адже хтось має змогу щомісяця сплачувати за медичний страховий поліс 50 чи 100 гривень, а комусь під силу й внесок у 500 гривень. Відповідно, людина, зважаючи на вид своєї страховки, отримуватиме, в разі хвороби, гарантовану медичну допомогу. Не потрібно буде, соромлячись, тицяти гроші лікареві в кишеню, думаючи, чи не замало дав — медик зароблятиме цілком легально, а хворий знатиме, що його здоров'я захищене його медичним страховим полісом. А ринкові механізми взаємної відповідальності пацієнта, страхової компанії та лікарів слугуватимуть гарантією вчасного та якісного надання належної медичної допомоги.
Важливо ще й те, що медичне страхування спонукатиме людей стежити за своїм самопочуттям: вести здоровий спосіб життя, регулярно обстежуватись відповідно до вимог свого віку. Адже лікування задавненої хвороби буде складнішим і коштуватиме дорожче, аніж у випадку, коли недуг виявили завчасно і відразу розпочали з ним боротьбу. Тобто медичне страхування, знову ж таки, — це передусім спільна колективна відповідальність.
Саме так, відповідально і з турботою про людей, потрібно нам нарешті перейти від розмов про медичну реформу до реальних справ. Адже здорова нація — це потужна держава.
