Знаєте, як лікував пацієнтів земський лікар? Спочатку він намагався поставити точний діагноз: наказував хворому показати язик, потім довго розглядав колір сечі у пробірці, якщо ж пацієнт був VIP-персоною — то ще й нюхав або навіть куштував той аналіз на смак і лише після того ставив діагноз та призначав лікування. Наші ескулапи, переповідаючи байки про своїх колег, невесело всміхаються — сучасна медицина недалеко відійшла від можливостей ХІХ століття. Звісно, йдеться не про елітну Феофанію та академічні клініки, а про звичайні державні й муніципальні медичні заклади, куди щодня звертаються звичайні громадяни зі своїми недугами.
Сумні й трагічні історії розповідають пацієнти клінік, достатньо годину-дві посидіти в черзі під кабінетом лікаря, щоб переконатися: сучасна українська медицина не так уже й далеко відійшла від земської. Про яку доказову медицину, про яку ефективність лікування можна говорити, якщо діагноз ґрунтується на досить сумнівних результатах? Рівень оснащення діагностичних та лікувальних кабінетів хронічно відстає від аналогічного рівня не лише країн Європи, а й наших сусідів — Росії та Білорусі. І з кожним роком розрив більший. Пацієнти, безумовно, відчувають це на собі. До речі, дедалі частіше звичайні громадяни їдуть на лікування до Росії та Білорусі, в яких ціни на послуги значно нижчі, ніж у Європі, а результати лікування — значно кращі, ніж в Україні. Чи знають про це у штабі галузі? Судячи з офіційної відповіді на запит тижневика «ДТ», знають: «На сьогодні понад 60% наявного медичного та технологічного обладнання потребує капітального ремонту або заміни, значна частина обладнання відпрацювала 20-25 років, що вдвічі-втричі перевищує його технічний ресурс. ...За попередніми даними, за результатами інвентаризації, заклади охорони здоров’я та наукові установи України потребують медичного обладнання на 12 млрд. гривень. Тим часом кошти, що виділяються з державного та місцевих бюджетів на придбання медичного обладнання, не покривають навіть 10% від потреби». При цьому чиновники, як водиться, запевняють громадськість, що «питання ефективного використання у закладах охорони здоров’я України високовартісного обладнання, придбаного за кошти державного та місцевих бюджетів, перебуває під постійним контролем Міністерства охорони здоров’я України». А з цього місця давайте докладніше. Для цього обізнані люди пропонують відділити процес закупівель медичного обладнання від процесу його експлуатації. Перше, як свідчить досвід, чомусь набагато більше цікавить чиновників, ніж друге. У 2004 році на охорону здоров’я України було виділено 12,15 млрд. гривень. Як відтоді зросли апетити! Тепер лише на закупівлю медичної техніки прагнуть отримати таку ж суму! Торік на медицину держава виділила майже 24 млрд. грн., встановивши своєрідний рекорд — рівно вдвічі збільшилося фінансування галузі всього за чотири роки. Чи поліпшилося медичне обслуговування за цей час? Запитання, звісно, риторичне. В офіційному звіті МОЗ про діяльність галузі, зокрема, йдеться про те, що «за останніх п’ять років захворюваність зросла у більшості класів хвороб: хвороби системи кровообігу — на 30,5%; хвороби крові та кровотворних органів — на 26,3%; хвороби органів травлення — на 19,1%; хвороби сечостатевої системи — на 16,2%; новоутворення — на 15,7%». Аналізуючи ситуацію, фахівці відзначають, що значна кількість обладнання медичних закладів — від 36 до 52% — морально та фізично застаріла, до того ж Україна пасе задніх там, де йдеться про рівень оснащення сучасною високотехнологічною апаратурою. До європейських норм нам не вистачає рентгенівських комп’ютерних томографів — понад 50%, магнітно-резонансних томографів (МРТ) — 83%, ангіографів — 92% і мамографів — 56%. Ситуація, підкріплена такою статистикою, безумовно, дає підстави вимагати від уряду значного збільшення коштів на фінансування системи охорони здоров’я і на закупівлю медичної техніки зокрема. Тих, хто складає й подає відповідні списки, мало цікавить медичне обладнання для сільських амбулаторій та районних лікарень — вся увага прикута до дорогого обладнання. Достовірні джерела в міністерстві розповідають, що цей процес схожий на священнодійство, до якого допускають лише обраних: якщо всі ритуали буде виконано бездоганно, то й «відкатів» слід чекати фантастичних. І головне — за це нікому нічого не буде. Певна річ, ідеться не про гроші, а про кримінальну відповідальність. За роки незалежності нашим чиновникам вдалося «приручити» дистрибуторів багатьох іноземних фірм, які торгують медичною технікою, меблями, ліками, вакцинами та ін. І якщо раніше вдовольнялися відкатом у межах 5-10%, то тепер цей показник зріс удвічі і навіть утричі. А в профільному комітеті Верховної Ради вже заявляють про 40% відкату, правда, інколи уточнюють, що це «жарт», хоча насправді суми відкатів зовсім «нежартівливі». Хоч як парадоксально, але чи не найбільше від цього потерпають... приватні клініки, яким важко конкурувати із «щедрими» чиновниками, котрі не звикли економити бюджетні кошти. За словами професора-кардіохірурга, керівника однієї з клінік, йому особисто довелося вести непрості переговори з представниками великих і малих фірм, домагаючись справедливих цін. Результати були варті того — майже все обладнання для клініки, у тому числі й дороге, вдалося придбати на 18-22 відсотки дешевше, ніж купує держава в особі міністерства. Чи не найбільше клопоту було з операційними столами — навіть найпростіші з них значно підскочили у ціні після того, як міністерство купило хірургічний стіл відомого європейського виробника. За фантастичну ціну! Дистрибутори стверджують, що це справді суперобладнання — на таких столах у провідних клініках світу виконують операції... з розділення сіамських близнюків. Професор переконаний, що за ті кошти можна було купити щонайменше два-три десятки операційних столів для районних лікарень. Але право вибору, як відомо, має не той, хто працює з медичним обладнанням, а той, хто розподіляє бюджетні гроші. Рік у рік їх розподіляють передусім на користь дорогої медичної апаратури. — У 2007 році лише Міністерство охорони здоров’я України закупило дорогого обладнання на суму понад 347 мільйонів гривень, — коментує ситуацію голова Національної ради з питань охорони здоров’я населення професор Микола Поліщук. — На жаль, майже 70% апаратури не введено в експлуатацію. Але це дані лише системи МОЗ, а додайте до цього мережу лікувальних закладів інших відомств — Академії медичних наук України, Міністерства оборони, МВС, Міністерства транспорту і зв’язку та інших, які навіть не вважають за потрібне відповісти на запит і надати необхідну інформацію. За великим рахунком, хоч би де стояло це обладнання, воно було куплене за державні кошти. А яка віддача? В Україні досі немає єдиного управління та звітності в системі охорони здоров’я, зокрема, щодо закупівлі й використання дорогого медичного обладнання. Процесу закупівель властиві непрозорість, кулуарність, досить часто трапляється затримка постачання вже оплаченого обладнання. На засіданні Національної ради прийнято рішення звернутися до Кабінету Міністрів України з пропозицією провести в медичних закладах усіх відомств аудит використання медичного обладнання, придбаного за бюджетні кошти протягом останніх п’яти років, і лише після глибокого аналізу ситуації планувати закупівлі на 2009 рік. Не кращим чином використовуються бюджетні кошти й сьогодні. Понад 600 мільйонів гривень ще торік переказало МОЗ постачальникам медичної апаратури. І що з того? На кінець першого кварталу нинішнього року було введено в експлуатацію лише 21% замовленого обладнання. Аудитори наголошують, що у багатьох випадках така млявість означає не що інше, як «безвідсоткове кредитування комерційних структур, яке можливе лише при безконтрольності з боку чиновників державних структур». Півроку, рік або й більше ділки прокручують бюджетні кошти, а вже потім, після кількох нагадувань, завозять замовлене обладнання. Мало того, що за цей час воно морально застаріє, — його не можна вводити в експлуатацію без додаткових випробувань, а отже — додаткових витрат коштів і часу. Вже й літо закінчилося, а 37 мільйонів бюджетних гривень ще з минулого року мандрують рахунками комерційних структур. Правда, керівництво МОЗ цього разу дуже розгнівалося й прямо на колегії оголосило список фірм, які зловживають його довірою. Думається, що чорний рейтинг має очолити фірма, яка зобов’язалася, але так і не завезла 28 реанімаційних столів для новонароджених та 29 рентгенівських діагностичних комплексів КРД50, хоча отримала за це на свої рахунки понад 12 млн. грн., — це ТОВ «Діопомед». «Скромнішими», але такими ж ненадійними партнерами виявилися ТОВ «ІСС Україна» — 12,3 млн. грн., ТОВ «Три-Центральний аптечний склад» — 8,6 млн. грн. і ТОВ «Л-Контракт», яке пообіцяло, але так і не завезло «мікроскоп електронний просвітлюючий» вартістю 2 млн. грн. Цікаво, що деякі фірми рік у рік потрапляють у списки ненадійних бізнес-партнерів, але це чомусь не зупиняє чиновників, які під час торгів знову приймають рішення на їхню користь. Взагалі, складається враження, що в медичному відомстві права рука навіть не здогадується, що робить ліва. Майже 150 лікувальних закладів навіть не здогадувалися, що вони «замовили» обладнання. Звісна річ, дещо згодилося, дещо пристосували, але надсилали й такі апарати, для яких в обласних центрах немає ні відповідних приміщень, ні кадрів потрібної кваліфікації. Аудитори у своїх висновках називають десятки випадків неефективного і нецільового використання бюджетних коштів, наводять приклади значних бюджетних втрат. Поза сумнівом, на папері все має пристойний і навіть оптимістичний вигляд — на десятках сторінок звітів і таблиць зазначено, яке обладнання й куди було направлено у 2007 році. На перший погляд — всі області отримували апаратуру, хай небагато, але справедливо. Однак те, що найдорожче, що коштує не тисячі, а мільйони, і закуповувалося в єдиному екземплярі, як правило, стоїть у графі «заклади МОЗ». В цей рядок потрапили комп’ютерний томограф за 9 млн. гривень, МРТ за 16 млн. гривень, проточний цитометр і мікроскоп електронний, які коштують по 2 млн. кожен, та ін. Скептики вважають, що все це багатство розмістять в елітних клініках, куди не мають доступу звичайні платники податків. А оптимісти вірять, що незабаром і лікарня у Феофанії стане доступною для всіх громадян — адже обіцяли! Прискіпливі аудитори, вивчаючи таблиці, помітили вельми цікаву деталь. Виявляється, є обладнання, яке коштує скрізь, в усіх областях, однаково, але є й винятки. Це, зокрема, стосується обладнання, придбаного торік за програмою «Трансплантація органів і тканин». У списку всього дві області — Львівська і Донецька, список обладнання — однаковий. Проте вартість одного й того самого апарата чомусь різна. «Операційний стіл DS-3» для Львівського центру трансплантації коштував 41,6 тис. гривень, а для Донецького — 55 тис. грн. Чомусь переплатили донеччани і за «Систему доплерографії EZ-Dop» — 85 тис. грн. проти 63, 9 тис., які виклали львів’яни. Ревізори ще й досі чухають потилиці, але не можуть знайти пояснення цьому феномену. Злиденний стан вітчизняної охорони здоров’я чиновникам лише на руку — це дозволяє буквально шантажувати державу, вибиваючи кошти на дороге обладнання. А хто відповідає за те, як воно використовується? В Європі, приміром, на мамографі за одну зміну обстежують 45-50 пацієнток, а в Україні — 6, і це при тому, що смертність від раку молочної залози у нас не просто зростає, а б’є сумні рекорди. Зазначене обстеження для більшості жінок просто недоступне: у віддалених районах про мамографи ще й не чули, у містах — черги на місяці наперед, до того ж вартість процедури така, що далеко не кожній пацієнтці по кишені. Тим часом статистика свідчить, що в Україні є 324 мамографи, три чверті яких закуплено після 2000 року. Як і де вони використовуються, якщо рік у рік зростає питома вага новоутворень, виявлених уперше на ІV стадії, коли вже жодне лікування не допоможе? Останніми роками закуплено 35 апаратів МРТ, проте, як і раніше, вони недоступні для переважної більшості громадян. Про це свідчить і статистика: на МРТ в українській клініці обстежується п’ять пацієнтів за день, а в Європі — знову ж таки 45-50. Відомо, що у нас є 35 ангіографів, але у звіті МОЗ написано, що торік працювало всього 20. Незважаючи на те, що в Україні зареєстровано майже 24 мільйони хворих на серцево-судинні захворювання, коронографія і коронарне стентування у нас все ще належать до розряду унікальних маніпуляцій. Черги стражденних — сотні тисяч, а навантаження на одну установку просто-таки сміхотворне: 0,6 коронографій і 0,34 стентувань хворих за день. У країнах Євросоюзу кожен апарат виконує щонайменше 10-12 процедур щодня. Скільки ще треба купити цих комплексів, аби вони стали реальністю в системі охорони здоров’я, а не лише предметом гордості керівників окремих лікувальних закладів?
А як у нас? Євген Кучерук, головний лікар Рівненської центральної міської лікарні: — Я вважаю, що ніяких державних закупівель медичного обладнання проводити не потрібно. Краще ці гроші дати медичним закладам, а головні лікарі вже самі визначать, яке обладнання їм потрібне. Річ у тім, що свої заявки ми подаємо до управління охорони здоров’я, звідти вони пересилаються на міністерство. Поки ця заявка буде розглянута і поки придбають прописане в заявці медичне обладнання, минає рік. А через рік воно, можливо, вже не матиме такої актуальності, як на момент подачі заявки. Торік ми отримали невелику партію медичного обладнання, придбаного за кошти з держбюджету. Це було єдиний раз. Віталій Бойко, головний лікар Рівненської обласної дитячої лікарні: — Ми раді будь-якому обладнанню, оскільки в лікарні воно зайвим не буде. Загалом, закупки різного медичного обладнання проводяться досить часто. Але якщо бути відвертим — хотілося б частіше. А ще хотілося б, щоб ця процедура відбувалася більш оперативно. Потреби нашого медичного закладу в оснащенні апаратурою великі. В першу чергу потрібно закупити рентгенапарат, апарат для штучного дихання, апарат УЗД. На все це потрібно понад два мільйони гривень. Мирослав Семанів, головний лікар Рівненської обласної лікарні: — Звичайно, набагато краще було б, якби розпоряджатися державними коштами могли безпосередньо головні лікарі. Ми на місцях знаємо краще, що для медичного закладу потрібно в першу чергу, в якому обсязі і де його дешевше купити. Але ці функції на себе перебрало Міністерство охорони здоров’я, а нам перепадають крихти. Якби у мене була можливість, я б у першу чергу придбав для лікарні основні засоби для діагностики та лікування, оскільки пацієнтів є чимало, а відповідної апаратури для проведення обстежень та лікування бракує.
