«Містика» Булгакова базувалася на реальних фактах

5766 0

Ми у соцмережах:

«Містика» Булгакова  базувалася на реальних фактах

Хоча Булгаков і називав себе «містичним письменником», його по праву можна зарахувати до піонерів наукової фантастики першої половини минулого сторіччя. Якщо його попередники Свіфт, Жуль Верн, Герберт Уеллс більше дивилися в небо, то автор «Майстра і Маргарити» присвятив себе суто земним проблемам: трактуванню аномальних явищ, загадкам часу і простору, астрологічним тестам. Без цих інтригуючих моментів сьогодні не обходиться жоден фантастичний бестселер, включаючи і трилери про «зоряні війни». У нашому тісному тривимірному світі нам особливо привабливі гіпотези про існування інших вимірів, іменованих у наукових виданнях «паралельними світами».

Паралельний світ Таємниці «паралельних світів» тісно переплітаються із законами часу і простору. Як ви пам’ятаєте, йдучи на побачення з Воландом, Маргарита в супроводі Азазелло опинилася в «нехорошій» квартирі №50: «Перше, що вразило Маргариту, це та темрява, в яку вона потрапила... Але раптом далеко і вгорі замигав вогник якоїсь лампадки і почав наближатися... Почали підніматися якимись широкими щаблями, і Маргариті почало здаватися, що кінця їм не буде. Її вражало, як у вітальні звичайної московської квартири можуть поміститися ці незвичайні невидимі, але добре відчутні східці... Аж ось підйом закінчився... Маргарита зрозуміла, що вона знаходиться у неосяжному залі, та ще й з колонадою, темною і на перший погляд безкінечною...» Далі відбувається розмова Маргарити з Коров’євим: «Найбільше мене вражає, де все це вміщається», — вона повела рукою, підкреслюючи цим неосяжність залу. Коров’єв солодко посміхнувся, від чого тіні поворухнулися у складках біля його носа. «Найлегше з усього, — відповів він. — Тим, хто добре знайомий з п’ятим виміром, нічого не варто розсунути приміщення до бажаних меж. Скажу вам більше, шановна пані, до чорт його знає яких меж!..» Саме багатомірністю простору вчені пояснюють усі мислимі й немислимі метаморфози в нашому збудженому мозку, аж до «зелених чоловічків». У надії позбутися цих кошмарів хочеться втікати хоч на край світу. І тут до наших послуг — всемогутні сили природи. Спонтанне переміщення об’єкта (або живої істоти) з однієї точки планети в іншу в науково-фантастичній літературі називається телепортацією. Історія знає багато випадків, коли люди, самі того не відаючи, якимось чином зненацька опинялися в дуже віддалених і незнайомих їм місцях.

Груня полетіла у Воронеж, а Лиходєєв у Ялту Найяскравіше у Булгакова переміщається в просторі Степан Лиходєєв, директор вар’єте: «Він заглянув у передпокій і перелякано закричав: «Груню! Який тут кіт у нас ходить? Звідки він? І хтось ще з ним?». «Не хвилюйтеся, Степане Богдановичу, — відгукнувся голос, але не Грунін, а гостя зі спальні, — кіт цей мій. Не нервуйте. А Груні немає, я відіслав її у Воронеж, на батьківщину...» Всемогутній Воланд, не мудруючи, відправив хатню працівницю в інше місто, а через кілька годин — і її хазяїна, тільки вже до моря, у сонячне місто Ялту. І відправив він їх не в м’якому або плацкартному вагоні, а прямим шляхом... по повітрю. Герої Булгакова підносять сюрпризи на кожному кроці: «Стьопа повернувся й у дзеркалі, що стояло у вітальні... чітко побачив якогось страшного суб’єкта... А той відобразився і одразу пропав. Стьопа в тривозі глибше заглянув у вітальню, і вдруге його качнуло, тому що в дзеркалі пройшов здоровенний чорний кіт і також пропав...». На цьому страхи Стьопи не закінчилися: «Прямо з дзеркала трюмо вийшов маленький, але надзвичайно широкоплечий, у котелку на голові і з іклом, що стирчить з рота, яке спотворювало і без того небачено мерзотну фізіономію...» Дослідники аномальних явищ так і називають паралельний нашому світ — Задзеркаллям. Так що дзеркало в даному випадку має ще й символічне значення. Щоправда, з цієї «задзеркальної» країни до нас часом навідуються невидимі жартівники-»барабашки», за діями яких закріпився термін — полтергейст («гра духів»). У романі це явище проілюстроване так: «Маргарита плечем вдарилася об якийсь освітлений диск... Це розсердило Маргариту. Вона... кінцем щітки розбила його на друзки. Посипалися з гуркотом осколки, перехожі шарахнулися, десь засвистіли... Дві лампочки розірвало, і у всі боки полетіли підвіски... У будинках напроти у вікнах на освітленому фоні виникали темні силуети людей, які намагалися зрозуміти, чому без усякої причини лопає скло в новому будинку Драмліту...». Маргарита показала урок класичного полтергейста. Вона навіть влаштувала ціле свято на честь нерозпізнаної «гри духів». Ми вже звикли, що після розмов про полтергейст мова відразу ж заходить про НЛО. Причому «наймоднішою» темою є прибульці. Не диски, не кулі, що світяться, а живі антропоморфні істоти. Контакти з ними проходять по-різному. Але найтиповішим серед них, безумовно, вважається поява «чогось» з «нічого». У книзі ми можемо виявити документально оформлені свідчення очевидця, який зіштовхнувся з подібним явищем: «Берліоза охопив необгрунтований, але настільки сильний страх, що йому захотілося одразу ж бігти з Патріарших не озираючись. Берліоз тужливо озирнувся, не розуміючи, що його налякало... І тут пекуче повітря згустилося перед ним, і з’явився з цього повітря прозорий громадянин дивного вигляду. На маленькій голівці — жокейський картузик, картатий кургузий повітряний же піджачок... Тут жах до того опанував Берліозом, що він заплющив очі. А коли розплющив, побачив, що все скінчилося, марево розчинилося, картатий зник...»

Ієшуа родом з Києва? Цікаво, що Булгаков, займаючись у київській гімназії, мав з астрономії й космографії жирну «одиницю». «Великий пустун», — згадували про нього однокласники. «Посередній гімназист», — додавали педагоги. Щоправда, Закон Божий Міша знав на «п’ятірку». Напевне, сили небесні й допомогли юнаку у виборі професії: він став не оперним співаком, як мріяв, не зробив кар’єру лікаря, до чого прагнув, а вирішив стати літератором, що й принесло йому широку популярність. Булгакову допомогли його аналітичний розум і талант художника. Адже образ Ісуса не випадково з’явився на сторінках роману. І якусь роль у цьому відіграли, безумовно, гени. Адже дід письменника був сільським священиком, батько — професором духовної академії, дядько — настоятелем російського храму в Японії. Та й сам автор народився в будинку священика Хрестовоздвиженської церкви на Подолі. У Булгакових часто бував друг сім’ї, професор богослов’я Василь Екземплярський, який у ті роки працював над фундаментальною працею «Образ Христа в образотворчому мистецтві». Колекція Василя Ілліча нараховувала понад 10 тис. фото й ілюстрацій з образом Спасителя. Звісно, юний Михайло не міг пройти мимо таких духовних цінностей. Звернемо увагу: адже Ієшуа в романі — суто «київський»! «Ця людина була одягнена в старенький і розірваний хітон. Голова його була прикрита білою пов’язкою з ремінцем навколо чола, а руки зв’язані за спиною...» На картині Свідомського у Володимирському соборі Христос показаний саме таким. У цьому храмі на західній стіні розміщений розпис художника Котарбінського «Христос на хресті» із зображеними трьома порожніми хрестами на фоні чорних хмар і жовтого обрію. І немов ілюстрація до цього сюжету, уривок з роману: «Із заходу піднімалася грозова хмара, чорне димне черево відсвічувало жовтим... На вершині пагорба залишилися три порожніх хрести».

Ходив на «Фауста» 41 раз! Ну, якщо Ієшуа — «київський», то Воланд — вже точно «московський», подумає читач. Але й тут не треба поспішати з висновками. По-перше, у Білокам’яній Лисих гір немає, а в Києві — аж чотири. Так що резиденція «князя темряви» на Дніпрі не скасовується. По-друге, Булгаков настільки сам захопився Вальпургієвою ніччю, що ходив слухати «Фауста» у київську оперу 41 раз! Його улюбленою мелодією в ті роки була арія Мефістофеля «На землі ввесь рід людський», де, до речі, є рефрен: «Сатана там править бал!» Тепер про самого Мефістофеля. Відомо, що літературним прообразом Воланда став герой повісті Олександра Купріна «Кожне бажання», який під виглядом «дивного відвідувача» являється до своєї «жертви» у такий спосіб: «Цвіт злякано розплющив очі і швидко присів на ліжку... Він витяг із жилетної кишені древні часи з цибулиною і подивився на них: «Тепер приблизно три хвилини на одинадцяту...». У Булгакова Воланд з’являється до Стьопи Лиходєєва точно так само: «Стьопа сів на ліжку і вирячив очі на невідомого... Незнайомець дружелюбно посміхнувся, вийняв великий золотий годинник із діамантовим трикутником на кришці... і сказав: «Одинадцята!». Вражаюче, але купрінського «Воланда» звали Мефодієм Ісайовичем Тоффелем, а якщо скорочено — МефІсТоффелем! А от все, що в романі пов’язане з програмою знаменитого балу сатани, справді, відбувалося в Москві. У квітні 1935 року Булгаков з дружиною були на прийомі, влаштованому посольством США для радянського уряду, дипломатів і преси під назвою «Весняний фестиваль». Повернувшись додому, Олена Сергіївна описала подробиці цього грандіозного свята у своєму щоденнику від 23 квітня 1935 року.

Зі щоденника дружини Майстра Отже, у щоденнику: «Я ніколи в житті не бачила такого балу. Посол стояв нагорі на сходах, зустрічаючи гостей. Всі — у фраках... Болен та інший американець спустилися нам назустріч і дуже привітно прийняли...» У романі: «Маргарита була на висоті, і з-під ніг її вниз спускалися грандіозні сходи, вкриті килимом... Сходи почали заповнюватися. Тепер вже на кожній сходинці опинилися... фрачники. Маргарита механічно піднімала й опускала руку, посміхаючись гостям». У щоденнику: «У залі з колонами танцюють, з хорів світять прожектори... Вечеряли в залі, де стіл зі стравами був затягнутий зеленою матерією й освітлений зсередини. Маса тюльпанів, троянд. Дуже багато їжі, шампанського...» У романі: «Духота змінилася прохолодою великого залу з колонами... Невисока стіна тюльпанів виросла перед Маргаритою... У такому залі не було колон, замість них стояли стіни червоних, рожевих, молочно-білих троянд... Били, шиплячи, фонтани, і шампанське скипало бульбашками». У щоденнику: «За стіною, що відокремлює оркестр, живі птахи і фазани, за окремими столиками у величезній їдальні вечеряли медвежата в кутку, а козенята, і півні — у клітках...» У романі: «Червоногруді зеленохвості папуги, чіпляючись за ліани, перескакували по них і гучно кричали: «Я захоплений!». Потім Маргарита бачила білих ведмедів, що грали на гармошках... І нехай мене повісять у тропічному саду на ліані, якщо на якомусь балу коли-небудь, грав такий оркестр!» — закричав Кіт». Як бачимо, уся містика і фантастика письменника грунтувалася на реальних фактах. Булгаков писав тільки з натури. Тому що він був справжнім художником, а точніше — Майстром.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також