Анатолій Боган — один з тих небагатьох ветеранів, хто свого часу мав безпосереднє відношення до будівництва Меморіалу Слави, що на вулиці Київській у Рівному. Наприкінці 70-х років минулого століття він працював у відділі будівництва Рівненського обкому Компартії.
— Будівництву цього пам’ятника керівництво приділяло особливе значення, — пригадує ветеран. — Цей пам’ятник є унікальним за своїми масштабами та вартістю робіт. Сама стела виконана із залізобетону та оздоблена дорогим каменем — червоним гранітом. До зведення цього Меморіалу було залучено чимало будівельників, які працювали в посиленому режимі понад три роки. Згодом, за задумом архітекторів, біля підніжжя постаменту, окрім Вічного вогню, планували відкрити музей Великої Вітчизняної війни. Тоді до цього руки не дійшли… Ветерани кілька років після відкриття Меморіалу приходили туди покласти квіти на відзначення чергової річниці перемоги над фашистами. Втім, це тривало недовго. Надто складно було для ветеранів щоразу їхати на околицю міста, а потім ще й підніматися пішки до стели. Відтак, свіжі квіти біля підніжжя пам’ятника почали з’являтися все рідше. Вхід у приміщення майбутнього музею замурували. Територія Меморіалу потроху почала заростати бур’янами. Частину бойової техніки вандали порозпилювали і поздавали на брухт. А те, що не вдалося розпиляти, обмалювали нецензурними словами. Тепер, з прикрістю констатує пан Боган, замість ветеранів там можна побачити молодь, що розпиває біля підніжжя пам’ятника пиво, мешканців навколишніх будинків, які вигулюють собак, а також безпритульних, які вештаються без діла. У різні часи чиновники висловлювали різні ідеї щодо можливого майбутнього цього комплексу. Одні пропонували створити на його місці ботанічний сад. Інші — просто знести його і створити зону відпочинку або закласти новий житловий масив. Та, як виявилося, зробити це не просто, оскільки Меморіал має статус пам’ятника державного значення. Отже, і перебуває нібито під охороною держави. Відтак, опіка влади Меморіалом обмежується прибиранням території напередодні чергової річниці Перемоги.
Коментарі Іван Гема, начальник Рівненського міського управління житлово-комунального господарства: — Ситуацію щодо Меморіалу Слави я ще не вивчав. Не дійшли до того руки. Наразі ж можу запевнити, що ми проведемо там суботник і наведемо хоча б косметичний порядок. Андрій Ткачук, начальник Рівненського міського управління культури: — На відкритті цього Меморіалу я, будучи студентом, співав у капелі. Сама ідея відкриття Меморіалу була чудова. Проблема в тому, що її не довели до завершення. Якби на території Меморіалу відкрили музей та проводили різні виставки, тоді б цей комплекс запрацював. Був би штат працівників, які б доглядали за ним. А так його звели і потім закинули. Щороку на його прибирання витрачаються певні кошти, але бажаного результату це не дає. Він продовжує руйнуватися. Сподіваюсь, що новий міський голова віднайде можливість вирішити цю проблему. Зважаючи на те, що цей Меморіал є пам’ятником державного значення, його ніхто нікуди не перемістить і не закриє. Це зробити майже нереально. Тому єдиний вихід — відновити його, створити музей, відкрити виставки. Можна забрати бойові машини з подвір’я краєзнавчого музею. Крім того, архівні матеріали музею використовуються на виставках не більш ніж на 30%. Тому проблем з експонатами для музею не буде. Галина Кульчинська, заступник міського голови Рівного: — Оскільки це пам’ятник державного значення, то і кошти на його відновлення потрібно шукати в столиці. І міська влада долучиться до цього процесу — не буде осторонь. Але наскільки мені відомо, ніхто ніяких звернень з цього приводу до Києва не направляв. Крім того, у мене виникла така думка. Для того, щоб цей меморіальний комплекс запрацював, там можна було б створити щось на кшталт Співочого поля у Тернополі. Подібної споруди для виступу хорових колективів у нашому місті немає. А там, по-перше, ландшафт унікальний — схили у вигляді амфітеатру. Знизу можна було б облаштувати невелику сцену. По-друге, не заважав би гуркіт громадського транспорту. І по-третє, там постійно проводилися б заходи, тому було б кому опікуватися цим комплексом. Зрештою, там немає ніяких поховань, а просто меморіальний комплекс. Етичне питання теж знімається. Загалом, це моя особиста думка і вона потребує ретельного вивчення спеціалістами.
