На майдані коло сцени…

1273 0

Що не кажіть лихоманить останнім часом наш народ. Лихоманить від численних заяв телеведучих та поважних політиків з екранів телевізорів про небезпечну ситуацію в столиці і загрозу зіткнень, що нависла над учасниками масових маніфестацій як з боку провладного кандидата, так і опозиційного. Лихоманить і від різних чуток, які з’явилися на цьому підгрунті. Цілком логічно, що за таких умов вже не знаєш, у що вірити. Саме тому команда наших журналістів, керуючись споконвічним правилом: «Краще один раз побачити, ніж сто разів почути», вирушила до столиці, аби згодом поділитися своїми враженнями.

Влад Ісаєв: — Перше, що впадає у вічі, це загальна атмосфера єднання. На наметах, які мітингуючі встановили вздовж Хрещатика від Бесарабки до Головпошти, можна прочитати назви всіх великих міст і містечок нашої держави. І чим менше місто, тим більшими літерами написана його назва. Рівне зустрічається постійно, переважно завдяки студентам Острозької академії. Люди в цьому містечку не просто живуть, там вони знаходять застосування й своїм здібностям: хто малює картини, хто карикатури, хто складає вірші. Загалом образотворче мистецтво у вигляді карикатур, які висміюють чинну владу, можна зустріти майже на кожному наметі. Кияни, незважаючи на незручності, які створює їм таке скупчення людей, ставляться з розумінням до приїжджих і залюбки безплатно пропонують їм свої помешкання для того, щоб помитися і погрітися. На Майдані до мене разів з десять підходили кияни і пропонували бутерброди та гарячі напої. Загалом, життя в центрі столиці вирує. Люди на місці не стоять — одні йдуть, інші приходять. Це чимось нагадує «броунівський рух» і все це під постійні виступи лідерів опозиції та українських співаків. Не стоять осторонь нових політичних віянь і відомі своєю дороговизною центральні бутіки на Хрещатику — серед речей, виставлених у вітринах, переважають помаранчеві тони, і хоча далеко не кожен може їх придбати, все ж такі настрої підприємців не можуть не тішити. Найбільший зиск, проте, мають центральні продуктові магазини столиці, виручка в яких за дні маніфістацій, кажуть, зросла в середньому у десять разів. Продавці просто не встигають заповнювати прилавки новою продукцією. Серед присутніх на Майдані — не лише представники різних регіонів України: двоє негрів, накинувши на плечі помаранчеві прапори, в унісон з усіма вигукували: «Нас багато, і нас не подолати!». Зовсім протележні настрої спостерігались у таборі провладного кандидата, котрий і двох днів не протримався біля стін Верховної Ради. Люди, які приїхали зі східних областей, особливим ентузіазмом не відрізнялися, так само як і зговірливістю. Лише один молодий хлопець з Луганська зізнався, що йому заплатили гроші, щоб він приїхав до столиці й підтримав необхідного кандидата. Всі гроші він витратив у перший же день і тепер змушений сидіти без їжі. Неодноразово прибічників обох кандидатів розділяла лише проїжджа частина, та жодних образ не пролунало. Навпаки, провладних прихильників запрошували на центральний майдан і пропонували їм їжу, місце для ночівлі та теплий одяг. Тому не дивно, що деякі люди згортали синьо-білі прапори і, зав’язавши на шиях помаранчеві стрічки, прямували на Хрещатик.

Андрій Матвіїв: — Революція революцією, але без гумору — ніяк. Країна бореться за свої права, жартуючи: «Змастимо земну вісь українським салом», «Зек, здавайся, ми принесли яйця», «Куми з Рівного — за Ющенка», — такі плакати вивішені вздовж усього наметового містечка. Поруч з ними бігають собачки з помаранчевими хустками, а трохи далі стоять сніговики з ненависними демонстрантам обличчями. При цьому жарти на зразок «Порвемо Кабмін, як Тузік грілку!» народ сприймає підозріло — може, ти провокатор, а це вже серйозно. Воювати Київ, очевидно, поки не збирається. Навпаки, миролюбність та атмосфера взаєморозуміння просто вражає: застрягла машина — всі кидаються штовхати, хтось впаде — одразу простягається чиясь рука. Вже мовчу про самих киян, котрі постійно несуть до наметового містечка їжу та теплі речі, що дуже подобається безпритульним та циганам — чим не нагода поповнити свій гардероб пристойними речами, а після цього випити гарячого чайку з канапкою. Про соціальний статус Майдан не згадує — поруч із вуйком зі Стрия стоїть чоловік у дорогому костюмі та пальті на плечах, з «Ролексом» на руці та з помаранчевою банданою на голові. А за декілька метрів від них із сигналами проїжджають «джипи» та «круті» мерседеси з хустками модного тепер кольору та національними прапорами. Ледь не щовечора натовп розступається перед шикарним лімузином, через дах якого двоє хлопців заповзято розмахують прапорами народного кандидата. І ось у такі моменти думаєш про єднання всього народу, незалежно від того, що кому втрачати після поразки.

Мирослава Шершень: — На Майдані не запитують, звідки ти приїхав, чи надовго, до всіх доброзичливі, пригощають бутербродами, кавою. Одна киянка принесла з дому до будинку уряду цілу сумку з харчами: картоплею в мундирах, огірками, чаєм, печивом і роздавала це усім, хто до неї підходив. А в кафе на Майдані Незалежності для всіх учасників акцій за зниженими цінами пропонували гарячі напої, безкоштовним був вхід до туалетів. Такої великої кількості людей, як на Майдані, я ніколи не бачила. У кожного — щось помаранчеве: стрічка, трояндочка, шапочка… Здавалося б, стільки людей, то повинна бути тиснява, однак настільки бережно одне до одного люди ставилися, пропускали вперед, що штовханини не виникало. У натовпі я помітила плакати з написами Донецьк, Харків, Ялта — а кажуть, що в цих містах усі підтримують тільки чинного прем’єра!

Мар’яна Фітяк: — Заходиш у метро — величезний натовп людей розпливається у різні боки. На ескалаторі –«помаранчеві» люди з прапорами в руках. Звучить приємна музика, під акомпанемент якої лунають слова: «Нас багато, і нас не подолати!». Все метро дружно підхоплює це гасло, і відразу зникає настороженість і розгубленість приїжджої людини. Майдан Незалежності зустрічає атмосферою великого свята: навколо радісні, привітні, добрі люди, відразу відчуваєш приплив позитивного заряду енергії. Щоб потрапити в розпал подій, потрібно подолати бар’єр — бордюр півметра заввишки, але й це не спричиняє ніяких перешкод, оскільки на бордюрах стоять чоловіки, які подають руки і таким чином без труднощів опиняєшся у бажаному місці. Наситившись подіями, із неосяжними враженнями ти намагаєшся вибратись із натовпу в потрібному напрямку. Переповнення загальною радістю і вірою в майбутнє викликає нестримне бажання знову і знову повертатися на Майдан.

Коментарі

Залиште вiдповiдь

Читайте також