«Найбагатші» хресні — у будинку дитини

1566 0

Щороку з майже сотні малюків, які потрапляють до Рівенського будинку дитини, третина — без імені. Це ті, від яких батьки відмовилися, або діти з неблагополучних сімей, батьки яких не спромоглися ні зареєструвати дитину, ні обрати їй ім’я. Тож час від часу в дитбудинку проводять обряд хрещення, запрошуючи для цього священиків. Імена для вихованців будинку дитини обирають за церковним календарем. Дивляться, у день якого святого народився малюк, і тим іменем називають. Хресними батьками малюків зазвичай стають працівники будинку дитини. Тож більшість з них, особливо чоловіки, мають до ста і більше хрещеників

— Скільки у мене хрещеників, я навіть не можу сказати, — розповідає лікар-педіатр Павло Лютко, який ось уже 20 років працює у будинку дитини. — Близько десяти років ми хрестимо дітей і щороку мені доводилося ставати хресним не одного малюка. Правда, останні два роки я вже відмовляюся від участі у хрещенні. Адже став дідом, маю двох онуків. А дід для ролі хресного, вважаю, застарий. — Якось по-особливому ставитеся до своїх хрещеників? — Ні, я до всіх дітей будинку дитини ставлюся однаково. Адже як їх можна виділяти? Так, буває, що своїм хрещеникам наші працівники намагаються приносити щось із солодощів. Але хіба будеш одному печиво чи цукерки давати, а іншій дитині — ні? Мусиш гостинець на всіх розділити. — В будинку дитини діти перебувають під вашим наглядом до трьох-чотирьох років. А подальшу долю хрещеників простежуєте? — Далі діти ідуть, як ми кажемо, «по етапу»: в дитбудинок, в інтернат. У Рівному моїх хрещеників уже майже не залишилося. Всі по інтернатах. А простежити їхню долю далі тяжко. Кого усиновлюють і таємниця усиновлення не дозволяє розголошувати, де дитина знаходиться далі. Хто — в інтернатних закладах, а ті теж не дуже охоче діляться інформацією. До речі, всиновлених часто-густо перехрещують, змінюючи ім’я, тож фактично моє хресне батьківство скасовується. — А з батьками хрещеників доводиться спілкуватися? — Як правило, вони не цікавляться своїми дітьми і, відповідно, їхніми хресними батьками. Хоча, пригадую, колись давно був випадок, в нас у дитбудинку померла дитина, яка мала тяжкі вади у розвитку, і заявилися її так звані батьки. Заходять, на стіл ставлять пляшку самогону, заткнуту якоюсь ганчіркою, і без краплі жалю бадьоро так кажуть: «Нічого страшного, що дитина померла. Ось випийте за упокій душі. А ми з Васею вам другу, здорову зробимо». Нині, щоб дитбудинківці не залишалися без опіки хресних батьків, священики, буває, запрошують до хрещення вірян зі своїх приходів. Ті, взявши на себе таку відповідальність, навідуються до малюків частіше навіть, ніж їхні рідні батьки. Приносять їм цукерки, іграшки, гуляють з ними на території будинку дитини, граються. Втім, все одно працівники будинку дитини — основні «посадові» хресні. — У нормальних людей стільки хрещеників, як у нас, не буває, — жартує начмед будинку дитини Віра Кобилянська. — Адже в кожного з нас їх по 30-50. Саме «посадовим» доводиться робити найтяжчу і найвідповідальнішу роботу — замінювати дитбудинківцям батьків. Виходжувати, буває, з 5-6-денного віку, няньчити, сповивати, годувати, бавитися з ними, вчити розмовляти і ходити, лікувати. Якщо ж врахувати, що зі 132 дитбудинківців майже половина — діти з тяжкими вадами розвитку, то робота працівників будинку дитини виглядає ледве не подвигом. — Є у нас півторарічний малюк з однокамерним серцем, це при тому, що в нормальної людини воно чотирикамерне, — продовжує п. Кобилянська. — Є дитина з муковісцидозом, з розщелиною губи. Сорок хвилин її мусимо годувати через зонд. Є діти, народжені від ВІЛ-інфікованих матерів. Колись жила три роки в нас дитина без головного мозку. Часто-густо це діти небажані, яких труїли в утробі, щоб викликати аборт, діти п’яниць, наркоманів. До речі, нині у нас 40 грудних немовлят, це при тому, що при народженні дитини дають допомогу вісім тисяч гривень. Але не допомагає. За часів СРСР, коли не було такої допомоги, найбільше — до 18 — таких маленьких у нас було. Буває привозять дітей, які ніколи нормальної їжі не бачили. Пам’ятаю, привезли дівчинку дворічну вагою 6 кг. Вона хліб тільки їла і то доводилося його кришити, бо користуватися ложкою вона не вміла. — А колись чотиримісячного малюка привезла мати, — додає п.Лютко. — Я питаю, чим його годували. А мати каже: «Тим самим, що й інших дітей» (а в неї ще четверо старших є). Потім додає: «Ой, згадала, він не любить зелений борщ». Ось такі «турботливі» батьки бувають.


Поділися з нами новиною! Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Коментарі (всі коментарі проходять модерацію)

Залиште вiдповiдь

Читайте також