Орбіта без цукру

1849 0

Ми у соцмережах:

Орбіта без цукру

Дві щілинки усміхнених очей, масивні щоки, сивий їжачок на голові. Здається, країна зараз знає в обличчя лише двох космонавтів: Гагаріна і його. Немов на підтвердження цих слів — два гігантських полотна на стіні зали Будинку космонавтів. Дві білозубі посмішки: вічно молодий Юрій Олексійович Гагарін і Георгій Михайлович Гречко. Найтовариськіший, найдоброзичливіший і найусміхненіший космонавт у світі. Нині йому виповнилося 75. Тепер Гречко може сказати, що посмішка його — зовсім не від доброго життя.

— Посмішка Гагаріна, ваша посмішка — ось він, фірмовий знак вітчизняної космонавтики. — Не можна нас ставити на одну дошку, я — 34-й. До того ж у Юрія Олексійовича посмішка молодого красеня: офіцера, льотчика. А я все життя засмучувався через свою зовнішність. Мені хотілося виглядати, знаєте, як герої морських пригод: обличчя обвітрене, обпалене, щоки впалі, а не такі, як у мене... — Вважаєте, вигляд у вас зовсім не геройський? — Ні, звісно. Знаєте, є одна кумедна фотографія, дуже люблю її. Мене якось запросили у військкомат на присвоєння чергового звання і попросили сфотографуватися з усіма нагородами. Але орденів виявилося багато, і я не знав, які куди вішати. Прийшов на роботу, хлопці кажуть: слухай, у кімнаті висить портрет Брежнєва, подивися, як у нього. Придивився, якісь нагороди в нас збіглися, — так і сфотографувався. На цій фотокартці в мене зовсім негероїчне обличчя: неголений, непричесаний — винна така фізіономія. І всі груди в орденах! — І все ж ви герой, двічі Герой Радянського Союзу. Герой — з незмінною посмішкою. Коли під час зустрічі побачив вас похмурим, подумалося: може, це зовсім не він, може, помилився? — Та не похмурий я! Просто... Іноді мене запитують: що з тобою? Начебто нічого, кажу. Потім зрозумів: коли не посміхаюся, коли замислений, у мене якийсь нещасний вираз обличчя. Зараз йшов замислений, і тому... Таку вам історію розповім. Іноді мене зустрічають на вулиці: «О, чиєсь обличчя знайоме, ти в Хабаровську не служив?». «Ні», — кажу. «А, пригадав, ти — космонавт, твоє прізвище Леонов...». Я починаю удавано сердитися, кажу: як ви можете плутати, у мене зачіска, а він уже лисий. А з Леоновим ми товаришуємо, це чудова людина. Якось кажу йому: «Льошо, мене зустрічають, називають Леоновим, і я відразу прошу в борг сто доларів і обіцяю віддати на першу ж вимогу. Тому якщо до тебе хтось підійде і вимагатиме повернути борг — повертай, тому що за популярність треба платити». * * * — Ваша посмішка — від легкого життя? — Моє життя можна назвати дуже цікавим, але легким — ні. Тричі я тонув, був під бомбуванням, під обстрілом артилерійським, під обстрілом з гвинтівок, що ще страшніше. Під час війни в окупації ми голодували, працювали з ранку до ночі, наше життя залежало від настрою фашистського солдата. Я ламав ногу, руку... — Але космонавти в Союзі були знаменитостями, на зразок артистів і спортсменів. Шикарна квартира, дача, ресторани, оточення красунь-акторок, богемне життя... Скажете, цього не було? — Коли я готувався до польоту, зарплатня в мене була 300 рублів. Добра зарплатня, але богемне життя на неї не вестимеш. За перший політ — на той час він був найдовшим у Союзі — я одержав п’ять тисяч рублів. За другий — а він був найдовшим у світі, три із зайвим місяці, — 10 тисяч. Але це ж пов’язано з ризиком для життя. І якби прагнув тільки заробити, я б краще позичив ці гроші і заплатив, аби не летіти. Тому що ризикувати життям за п’ять тисяч — це ідіотизм. Причому до першого польоту мені довелося готуватися 9 років. Коли наш загін вже почав підготовку в Зоряному містечку, я примудрився зламати ногу, і це відразу відкинуло мене в кінець черги. Це щодо того, що життя легке. Уявляєте, дев’ять років! І кожен місяць — обстеження, і то одного списують, то іншого. При цьому я не особливо вірив, що мене відберуть. Тому що дитинство була голодне, холодне: то голова боліла, то живіт, то ноги... — А я думав, що космонавтами можуть стати тільки цілком здорові люди, тільки з тиском 120 на 70. — І я вважав, що космонавт — це супермен. Але... Зараз скажу, може, нахабно, але взагалі-то я був народжений, щоб стати космонавтом. Я завжди був людиною неспокійною, ввесь час ліз кудись. Ось бачите, у мене крапка на лобі — це ще в дитячому садку мені голову розбили, тут шрам — це в мене в руці патрон вибухнув, права рука до кінця не випрямляється — перелом був... Я себе не беріг — мені подобалася швидкість, вогонь, вибухи. Але проаналізувавши своє життя, я зрозумів, що доля в мене була — стати космонавтом. І за виконанням цієї долі стежив не я, а ангел-охоронець. Щоразу, коли я з дурості, легковажно, з якоїсь схильності до пригод робив щось, що відводило мене від моєї долі, спочатку Бог мене дуже сильно карав, а потім ангел-охоронець неймовірним чином повертав на цей шлях. — Бог, ангел-охоронець... І це говорите ви — людина, яка, можна сказати, цього самого Бога за бороду смикала. Хіба не всі космонавти атеїсти? — Коли Гагарін злітав у космос і був прийом у Кремлі, Хрущов його вбік відвів і запитує: «А Бога бачив?». Гагарін говорить: «Звичайно, бачив, є Бог». «Я так і знав, — сказав Хрущов, — але ти про це нікому не говори». А потім Гагарін був на прийомі в Папи Римського, і той теж відвів його вбік і запитав: «Ну що, Бога бачив?». «Та немає ніякого Бога!». «Я так і знав, — говорить Папа, — але ти про це нікому не говори». — Анекдот? — Анекдот. Який зводиться до того, що Бога треба шукати не в навколоземному просторі, а в себе в душі. Крім того, я все-таки математик, і ось вам математичний підхід до питання про існування Бога. Я неодноразово піддавав своє життя смертельним випробуванням. І щоразу це закінчувалося добре. А в теорії імовірності такого бути не може — повинна бути половина позитивних закінчень і половина негативних. Але цей розподіл тільки для тих випадків, коли немає зовнішнього впливу. А хто міг впливати на мою долю? Залишається тільки визнати, що Бог є... А ось вам ще доказ. Оскільки окупація наклала свій відбиток, я часто бачу уві сні, що за мною женуться німці. Що я відстрілююся, що ховаюся, що в мене відмовляє зброя. І є якась далека підсвідомість, що це сон, — я не боюся. Так само, коли мені сниться, що я падаю з гори, з хмарочоса або приземляюся на космічному кораблі. А якось я уві сні побачив свою першу дружину, матір моїх дітей, померлу. І вперше у житті прокинувся від жаху. Але сказав собі: почекай, вона жива, здорова, нещодавно говорили по телефону. І заснув. Через дві години вона загинула — потрапила під електричку. І звідки цей віщий сон? Можете назвати це випадком, але за все життя я один такий сон бачив, і він, на жаль, негайно реалізувався. * * * — Космонавти в СРСР були обличчям нації. Напевно, вас неодноразово перевіряли на вошивість? Не тільки здоров’я, але й моральну стійкість, політичну грамотність... — Так, психологи проводили з нами тести. Була і мандатна комісія, яка перевіряла нашу політичну грамотність. А коли я розлучився, то пройшов через п’ять партзборів, всі вищого рангу. Я цитував Леніна, говорив, що «життя в шлюбі без любові — це неприпустимо», адже на той момент сім’ї, власне кажучи, у нас із першою дружиною вже не було. Але там чомусь ніхто на Леніна не реагував... З обивательського погляду, кар’єристського, це був, звичайно, повний ідіотизм. Підходила моя черга летіти, треба було злітати, потім розлучитися, люди так робили. Але я ж був ідеалістом, був вихований на романах. І я подумав, що... — Що всі навколо почнуть говорити: ну звичайно, тепер він космонавт, навіщо йому колишня дружина? — Так, до польоту, коли він був інженером, дружина його влаштовувала, а тепер подай йому принцесу, акторку... Тому і вважав, що треба розлучитися. В мене вчепилися не лише партійні органи, але навіть товариші по групі. Я був впевнений, що ми разом, що ми заодно, — присягалися ж, що життям будемо жертвувати один за одного. Але коли на зборах почали розбирати мою аморальну поведінку, колеги всі як один засудили мене. Я так здивувався. «Єлисєєв, — кажу, — ти ж одружений вдруге, хоч ти скажи, що в цьому немає нічого такого...». «Ні, не буду за тебе заступатися...». А один космонавт, він уже помер, не буду називати прізвище, сказав: «Раз ти розлучився, значить, ти зрадив свою дружину. А якщо ти зрадив свою дружину, значить, можеш зрадити Батьківщину». І тут я зрозумів, що наша конкуренція — це не тільки хто швидше вирішить завдання і хто краще пройде випробування на тренажерах. Коли ціна висока, коли вирішується питання «бути чи не бути» — людина людині вовк. І вони, ті, хто збирався життя за мене віддати, вчепилися в мене, як зграя здорових вовків у пораненого. * * * — Георгію Михайловичу, інопланетян випадково не бачили? — Не я — інший космонавт. Він заглянув в ілюмінатор, а там на нього обличчя в скафандрі дивиться. Він був вражений. Але потім пригадав, що це його партнер вийшов у відкритий космос. Інших зустрічей з інопланетянами не було. Але я, скажемо так, вірю в них. Щось у небі літає, і про це говорять не тільки істерички, які «завагітніли» від прибульців, але й льотчики, офіцери. Називається це НЛО. Але мені це не цікаво, мені хочеться не НЛО, а ОЛО — опізнані літаючі об’єкти. Я дуже багато про це читаю, у мене велика бібліотека. Є автори, які на землі шукають докази того, що тут колись були прибульці. Ну, наприклад, мегалітичні споруди на Мальті. Розумієте, ось Мальта — острів, а поруч Гоза — взагалі маленький острівець. І там споруди з гігантських каменів, обтесаних. Навіщо на цьому маленькому острівцю будувати такі гігантські споруди? А там кам’яні рейки, що ведуть то на гору, то у воду. Люди, які жили тисячі років тому, навряд чи могли їх побудувати. А якщо і брали участь у будівництві, то під керівництвом якоїсь іншої цивілізації. — У такому випадку, чи є життя на Марсі? — Примітивне, певне, є. Колись, напевно, було менш примітивне. Все-таки річки там були, вода текла. Десь грунтові води збереглися досі. Так що щось було. — І все-таки ви досі живете космосом. З чого можна зробити висновок, що людина ви не земна. — Звичайно, мої інтереси, найбільші, лежать там. Тільки космос мене більше цікавить не сучасний, а той, що називається палеокосмонавтика — космонавтика давнини, пов’язана з прибульцями. І я чекаю 23 грудня 2013 року, коли скінчиться календар майя. До цього календаря є коментар, де написано, що після цього взагалі нічого не буде... — Це що ж, кінець світу? — Нікому не нав’язую своїх думок, але календар майя точніший, ніж наш сучасний календар. Без атомного годинника, без телескопів такий календар створити неможливо. А майя був примітивний, нерозвинений народ. Отже, цей календар йому інша цивілізація дала: атланти чи прибульці. Можливо, у цей день прилетять інопланетяни і подивляться на нас. Якщо ми добре поводилися, вони нам новий календар дадуть, а якщо погано — потоп влаштують. Знаєте, я навіть придумав, що наша Земля — унікальна не тільки в Сонячній системі, але взагалі в усьому Всесвіті. І належить вона не Нам, а Їм. — Вам сниться космос? — Іноді. — Сни приємні чи не дуже? — У космосі я не верещав від захоплення і не забивався в куток від страху — був нормальний робочий настрій. І сни такі ж; йдеш на спуск — це найважче, найнебезпечніше; розумієш, чим цей спуск може закінчитися... А нещодавно приснилося, що я літаю біля Місяця, дивлюся — Земля далеко, а щоб приземлитися, потрібно у визначену ділянку атмосфери увійти... — Польоти уві сні. А наяву? — Зараз? Ні в якому разі. Тоді в мене була чудова пам’ять, реакція, точність рухів. А зараз вже не те. Я у свій час блювоту за іншими космонавтами витирав. Дуже не хочеться, щоб за мною прибирали.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також