Особливості «регіонального» (і в партійному, і в територіальному сенсі цього слова) розподілу бюджетних коштів на Рівненщині можуть викликати здивування тільки у стороннього спостерігача, не знайомого із нашою поліською специфікою використання влади. Минулої п’ятниці керівництво області вкотре підтвердило своє право називатися автономним. Тобто незалежним не лише від опозиції в облраді, але й від звичайної бухгалтерської логіки.
Без політики Про опозицію можна багато і не говорити. Демарш трьох фракцій — «Батьківщини», «Свободи» та «Фронту змін», 23 депутати яких залишили у п’ятницю сесійну залу обласної ради, не домігшись внесення в порядок денний своїх «політичних» питань, пройшов практично непоміченим для «конструктивної більшості». До речі, ця ж більшість проігнорувала заяву «родинного» «бютівця» Миколи Кучерука про необхідність перереєстрації депутатів облради через підозру в тому, що кількість обранців, відображених на сесійному табло, не відповідала наявній у сесійній залі кількості зайнятих ними робочих місць. За таких умов (»гарантованої» більшості для прийняття рішень) присутність опозиції у сесійній залі перетворювалась на формальність. Тож вихід із зали депутатів трьох фракцій (плюс одноосібного представника УНП в облраді Лебедюка) мав певну логіку. Присутність чи відсутність цих депутатів нічого не вирішувала. Якщо вірити табло, то у залі залишалося 50 депутатів при 41 необхідному для прийняття рішення. При цьому «марш незгодних» виявив щонайменше дві цікаві особливості рівненського провінційного парламентаризму. По-перше, незворушно залишилася на своїх місцях п’ятірка «нашоукраїнців», яких і до цього підозрювали у дружньому ставленні до провладної більшості в облраді. Таким чином, остаточно відбувся водорозділ між опозицією і владою. А влада ця, як показала минула п’ятниця, все більше потребує для прийняття рішень «нерегіональних» партійних соратників — і «сильноукраїнців», і «народників Литвина», і, що для рівненських «регіоналів» найдраматичніше — їм необхідні голоси як «нашоукраїнців», так і депутатів з «патріотичного союзу». По-друге, три опозиційні фракції (чи не з подачі своїх київських «вождів») зуміли узгодити свої дії. Напрацювання тактики поведінки (зачитування звернень, непроходження цих звернень у порядок денний, вихід із залу) зайняло у керівників фракцій якихось десять хвилин перед початком сесії. Хоча і тут не обійшлося без ексцесу — «фронтовик» Ольховик, переймаючись долею «чорнобильців» і «афганців», позапланово зачитав проект досить різкого звернення до Верховної Ради, яке несподівано було підтримано більшістю. Тож вийшовши із сесійної зали, той же Кучерук і «свободіець» Осуховський мали хіба три хвилини, щоб придумати пояснення для пікету «чорнобильців» під радою: чому опозиціонери пішли? Вони що, не хочуть підтримувати законних вимог народу?
Спасибі мешканцям Полісся… Так, скориставшись подарунком від опозиції, депутати більшості продовжили «конструктивну» роботу. Окрім поточних питань, обласні обранці мали затвердити і деякі знакові, на наш погляд, рішення. Як-от щодо «реорганізації» ендокринологічного диспансеру, внаслідок чого колишній гуртожиток, переобладнаний нині під лікувальну установу, вивільниться. Мабуть, ніхто особливо не здивується, якщо незабаром колишній гуртожиток перетвориться на багатоквартирний житловий будинок. Тож для цієї мети у хід пішли всі «вагомі» аргументи — непристосованість приміщень (як там до цього лікували?), дороговизна, прохання «діабетиків». Дивуватися такій логіці марно. Для того, щоб зрозуміти напрям руху нинішньої облдержадміністрації, достатньо переглянути перелік об’єктів обласної комунальної власності. Охочі можуть навіть графік намалювати — як мало не щомісяця цей перелік скорочується… Але наймасштабнішим, безумовно, стало рішення щодо Програми будівництва, реконструкції та модернізації інфраструктури Рівненщини на 2012-2015 роки. Наслідком численних поїздок до столиці голови облдержадміністрації Василя Берташа стало підписання угоди між областю і урядом щодо вкладення великих коштів (більше мільярда гривень) в капітальне будівництво. Обіцяних грошей ще, звісно, немає, але програму їхнього витрачання вже зверстали і прийняли. Запропонований на розгляд депутатів проект шокував не лише постійних опонентів влади, але й декого з обласної владної вертикалі. Складалося враження, що проект готувало не керівництво області, а голова якоїсь (наприклад, Рокитнівської) районної держадміністрації. Звісно, враження неправдиве. Адже ми знаємо, що після Рокитного і Василь Берташ, і голова облради Юрій Кічатий здобули неабиякий досвід керівників не районного, а принаймні обласного масштабу. Та деякі цифри наводять на роздуми — із 135 мільйонів гривень, що мають бути вкладені в область впродовж наступного, 2012 року, 34 мільйони «зарезервовано» за Рокитнівським районом, майже 20 мільйонів — за Сарненським, 13 — Дубровицьким, 10 — Зарічненським. Голови райдержадміністрацій, які жваво відгукнулися на заклик підготувати пропозиції щодо витрачання урядових грошей, здивовано відзначили, що «їхній» перелік об’єктів звузився до однієї-двох незначних позицій. Ще під час попереднього розгляду проекту Програми на депутатських комісіях представники управління капітального будівництва облдержадміністрації ніяковіли, відповідаючи на запитання про критерії, за якими відбирали об’єкти для фінансування. Що ж, їх можна зрозуміти — вони будівельники, а не політологи, які готуються до парламентських виборів 2012 року. І їм не варто запитувати, по якому виборчому округу балотуватиметься Василь Берташ… Нескладності цій — виборчій версії — Програмі додавала лише заява керівництва Партії регіонів про те, що «губернатори» на вибори не підуть, а займуться лишень «забезпеченням чесності і прозорості виборчого процесу». Але відповідь на це заперечення можуть дати все інтенсивніші чутки в Києві про повернення на Рівненщину в статусі керівника облдержадміністрації Миколи Сороки. Слова «призначення/звільнення Сороки» і «чутка» завжди ходять поруч — свого часу журналісти «Рівне Вечірнього» за часів керівництва областю паном Сорокою нарахували дев’ять сплесків чуток щодо його звільнення. І — нічого. Так що і цього разу чутки, навіть якщо вони народилися у столичних кабінетах, можуть благополучно померти. Але тільки одне хочеться попросити, особливо тих, хто заходить в «рокитнівську» обласну адміністрацію — не називайте Берташа «губернатором» — це неправильно ні з адміністративної, ні зі смислової точки зору. Пан Берташ не все контролює те, що відбувається в області. І не все, що відбувається, подобається йому — він теж людина підневільна. Якщо не вірите — переконайтесь у цьому наступного року, коли стане відомим список підрядників на ті 135 мільйонів гривень.
