Ночі нині короткі та темні. Усюди темрява — лише поодинокі авто, які мають перепустку на проїзд під час комендантської години, періодично проїжджають назустріч.
Аж раптом посеред поля, що зливається з темним небом так, що не розбереш де що, темряву розрізають яскраві промені прожекторів і картина починає нагадувати кіно про інопланетян. Але це не прибульці — це трактор посеред ночі їде засіяним полем, розсипаючи або розбризкуючи добрива або щось інше. Чому це слід робити саме вночі — мені невідомо. Може, технологія така, а може, оренда трактора вночі дешевше коштує? Хай там як, але той самотній тракторист посеред суцільної нічної темряви виглядає досить романтично — хоч пісні про нього пиши. Про те, що сьогодні він не спить ночами, працює в полі під часі війни, дбаючи про майбутній урожай, а завтра, коли стане треба, пересяде з трактора на танк і буде нищити ворога влучними пострілами американської гармати. І так далі… Чому ні? Згадав старі американські пісні про нічних ковбоїв, у яких згадані пастухи, бо ковбой — це пастух, виглядають настільки романтично, що пісень тих написано і наспівано сотні і сотні. І нічого, що справжній пастух, чи то пак ковбой, насправді не такий, як у американських піснях та кінофільмах. Бо ті пісні та кінофільми пишуть, співають та знімають люди, які, можливо, ніколи не бачили зблизька живого коня чи корову. Кожному своє — хто на що вчився. У нас те саме — пісні про війну пишуть люди, які на тій війні не були. Можуть, звісно, написати і справжні військові, але слухати і співати це все вони і самі більше одного разу не захочуть. Тим часом самотні нічні ковбої-трактористи працюють собі темними червневими ночами і нема кому цю працю належним чином оспівати. Бо ті, хто пише пісні, ночами у поля не їздять. Тож не буде у нас своїх пісень про нічних трактористів. А трактористи будуть — куди вони подінуться?