На Рівненщині зареєстровано максимальну кількість випадків сказу серед тварин з повоєнного періоду. Це 55 випадків з початку року в 13 районах області. Найбільше захворювань тварин реєструвалося в Гощанському районі — 11, Корецькому — 8 та Рівненському — 7. А в минулому 2014-му вперше після 1964 року стався летальний випадок — від сказу помер мешканець Володимирецького району.
В області на сказ начастіше хворіють лисиці, собаки та коти. Найбільш небезпечними є будь-які укуси тварини в ділянки обличчя, шиї, пальців рук, кисті. У слині тварин вірус сказу з'являється за тиждень і навіть раніше до появи зовнішніх ознак захворювання, тому навіть цілком здорова на вигляд тварина при укусах може передавати збудника. Отже, якщо вас вкусила чи подряпала навіть, на перший погляд, здорова тварина, необхідно обов'язково звернутися до лікаря.
Сказ серед тварин перебігає в двох формах: буйній (агресивній) і тихій (паралітичній). Буйна форма найбільш характерна для хижих диких тварин. Вони втрачають відчуття страху перед людьми, з'являються вдень в населених пунктах, в місцях випасу і утримання худоби, нападають на свійських тварин і людей. Так, лисиці при захворюванні серед білого дня заходять до населених місць, ганяються за домашніми птицями та без остраху гризуться з собаками, нападають і на людей. Тому пам'ятайте: здорова дика тварина уникає зустрічі з людьми, вона не заходить в населені пункти серед білого дня, її не можна зловити руками.
Серед домашніх тварин буйна форма найчастіше характерна для котів. Хворі кішки відрізняються агресивністю відносно людей, собак та інших тварин чи птахів.
При тихій формі сказу, яка найчастіше відзначається при зараженні собак, порушення виражені зовні слабко. В деяких випадках собака залишається ласкавою до господаря і знайомих, намагається облизувати руки й обличчя. Потім занепокоєння і збудливість поступово наростають. Характерно, що собака мовчки підбігає до тварин чи людей і кусає їх. Скажений собака часто лягає і схоплюється, гавкає без причини. В подальшому розвивається парез мускулатури глотки, що проявляється сильною слинотечею, хрипким уривчастим гавкотом, утрудненим ковтанням. У господарів ці явища нерідко викликають прагнення видалити неіснуючу кістку, якою могла вдавитися тварина, і при цьому вони можуть заразитися сказом.
Діти є особливою групою ризику. Адже вони часто граються з тваринами, шкодують тих з них, які на перший погляд прихворіли, намагаються надати їм допомогу.
Що ж робити? Насамперед потрібно знати деякі відомості та кілька простих правил. Отже, якщо людину покусала будь-яка тварина, необхідно, перш за все, застосувати заходи для зменшення ризику зараження, а саме: місця укусу, подряпини, садна чи ослинення промити струменем води з милом. Це дуже важливо — ретельно промивши рану, можна в багато разів зменшити чисельність вірусів, що потрапили в неї. Обробити краї рани 70% спиртом або 5% настоянкою йоду, накласти стерильну пов'язку. Після обробки рани необхідно негайно звернутися до лікаря. Адже єдиним заходом запобігання сказу у людини, яку покусала хвора тварина, є щеплення. Існуюче уявлення про 40 ін'єкцій в живіт давно застаріло. Стандартна схема щеплень складається лише з 6.
Щеплення завжди призначають потерпілим від укусів хворими або підозрілими на сказ тваринами, від укусів дикими тваринами та тими, які втекли, загинули або були вбиті після нападів. Початок лікування можна відкласти на час 14-денного ветеринарного спостереження за живою домашньою твариною і скасувати його, якщо тварина здорова. Тому не можна без крайньої на те підстави (підозра на сказ) знищувати тварину, яка покусала чи подряпала.
Щоб захистити себе від захворювання, необхідно дотримуватись таких правил:
- щорічно проводити профілактичне щеплення проти сказу власних собак та котів;
- дворових собак утримувати у вольєрах, вигулювати на короткому повідку та у намордниках;
- у випадку отримання укусу або ослинення домашніми та дикими або невідомими тваринами обов'язково звертатися за медичною допомогою за місцем проживання або до травматологічного пункту;
- уникати контактів з бездомними та дикими тваринами;
- вживати заходів з недопущення диких хижаків до тваринницьких ферм та інших місць розташування свійських тварин;
- мисливцям та працівникам лісового господарства під час зняття шкіри з вбитих диких тварин необхідно користуватися гумовими рукавичками, після чого, не знімаючи їх, вимивати руки у дезінфекційному розчині;
- інформувати працівників ветеринарної служби про незвичайну, нетипову поведінку тварин.
