Шановна редакціє! Звертаються до вас рідні 69-річного Черняховича Володимира Станіславовича, який вже третій місяць «курсує» між лікарнями та слідчим ізолятором у Рівному.
Все почалося з того, що 4 лютого 2008 він власним автомобілем ГАЗ-310290 на автошляху біля села Тумень Дубровицького району в темну пору доби зіткнувся з гужовою підводою, якою керував місцевий мешканець у стані сильного сп’яніння — 3,3 проміле алкоголю в крові. Внаслідок аварії цей чоловік отримав тяжкі тілесні ушкодження. За фактом ДТП слідчий Дубровицького райвідділу внутрішніх справ порушив кримінальну справу за ознаками ч.2 ст. 286 Кримінального кодексу України. В подальшому, попри численні докази та покази свідків про те, що Володимир Черняхович робив все можливе, щоб уникнути зіткнення з підводою, якою п’яний їздовий раптово виїхав на середину дороги, вину у скоєнні аварії інкримінували саме йому. Численні скарги до обласного управління внутрішніх справ та в обласну прокуратуру були безрезультатними — після сякого-такого досудового слідства справа потрапила в Дубровицький районний суд у провадження судді Сидоренко. На той час у нашого чоловіка та батька різко загострились хвороби, і він подав у суд заяву про те, що не може прибути на розгляд справи. Мовляв, все, про що міг сказати, є у поясненнях, а їздити на судові засідання з Рівного у Дубровицю немає здоров’я, тому нехай справу розглядають без нього. Однак судді це дуже не сподобалось, і коли в лютому цього року Володимир Черняхович зміг приїхати в Дубровицький суд, вона одразу ж своєю постановою змінила йому підписку про невиїзд на тримання під вартою. Стан здоров’я Володимира Черняховича був настільки поганим, що конвоїри, незважаючи на постанову судді, замість СІЗО змушені були доставити його в кардіологію центральної міської лікарні Рівного. Там йому встановили діагноз: ішемічна хвороба серця, кардіосклероз, шлуночкова екстрасистолія, гіпертонічна хвороба другого ступеня, високий ризик ускладнень, гіпертензоване серце, дисциркуляторна енцефалопатія другого ступеня з астеноневротичним синдромом. Проте вже на п’ятий день нашого батька і чоловіка виписали з лікарні і під конвоєм доставили в Рівненський СІЗО. Він, вважаючи себе цілком правим, оголосив голодування і, незважаючи на свій стан здоров’я та неналежну меддопомогу, 42 доби майже нічого не їв. Як результат, на засідання суду, яке мало відбутись у березні, конвоїри побоялись його везти. 16 квітня суд таки відбувся, але на нього нашого рідного доставили з Зарічненської райлікарні, де попередньо тиждень підліковували. Одразу ж після засідання суду знову виклик «швидкої», уколи, і лише потім — відправка в Рівненський СІЗО. На засіданні суду навіть стороння людина — свідок ДТП, який зі свого чималого водійського стажу доводив, що звинувачення на адресу Володимира Черняховича безпідставні, не витримав і сказав судді, що це не суд, а знущання над невинною людиною. Проте незважаючи на вік, тяжкий стан здоров’я та факт, що Володимир Черняхович обвинувачується в сумнівному злочині з необережності, за який навряд чи когось позбавляли волі, суддя Сидоренко відхилила всі клопотання про заміну запобіжного заходу на підписку про невиїзд та зупинення справи до одужання Черняховича. Хоча навіть представник потерпілого та прокурор не заперечували проти цього. А коли наш адвокат заявив судді відвід за упереджене ставлення до підсудного, вона раптом побачила в нашому рідному психічно нездорову людину і призначила відповідну експертизу, відповідно, сама зупинивши справу та залишивши тяжкохвору людину в СІЗО. І де шукати правди та якими аргументами переконати суддю, що в тюрму необхідно саджати справжніх злочинців, убивць і бандитів, а не літніх тяжкохворих людей, які самі потерпіли від п’яних учасників дорожнього руху.
