Олег Червонюк — не лише успішний промисловець, власник Рівненського льонокомбінату, а ще й відомий громадський діяч, котрий разом зі своїм півтисячним колективом підприємства та з майже шістьма тисячами однодумців із ГО “Громадянський рух “Льонокомбінат” неодноразово ставив на місце безвідповідальних чиновників, хабарників та нероб. За понад шість років свого проживання і праці у Рівному Олег Казимирович став справжнім рівнянином. Щодня спілкуючись із сотнями людей, добре вивчив їхні проблеми та сподівання, достеменно знає про негаразди, а головне — бачить перспективи і знає шляхи вирішення більшості проблем, які близькі кожному з нас. Сьогодні Олег Червонюк перед нами у ще одній іпостасі — як кандидат у народні депутати України від 152-го виборчого округу (м. Рівне). До Верховної Ради балотується уже вдруге, і знову самовисуванцем. Однак самотнім у своїй боротьбі не почувається.
Більше про політику, плани, труднощі та сподівання — у непростій, але відвертій розмові з Олегом Червонюком. — Олеже Казимировичу, Ви вже вдруге балотуєтеся до Верховної Ради від Рівного, і знову самовисуванцем. Минулого разу, будучи фактично новим обличчям у рівненському політикумі, без партійної підтримки, посіли друге місце, поступившись лише кандидатові від об’єднаної опозиції Осуховському. Цього разу ситуація дещо схожа. Як тепер розцінюєте свої шанси? — Передусім, ситуація сьогодні не схожа на ту, що була на минулих виборах. В Україні відбулася революція, іде війна. Сьогодні у вищих ешелонах влади, на відміну від 2012 року, представники лише демократичних сил. Тому на цих виборах уже неможливо здобути голоси лише загостренням протистояння добра і зла, чорного і білого, демократії й диктатури. А саме так відбулося минулого разу, коли різні ідеологічно і програмно політичні партії, які були в опозиції, просували своїх кандидатів на цій хвилі. І одночасно лякали виборців самовисуванцями, мовляв, усі вони — приховані “регіонали”. Звісно, багато людей у це повірили, тож у самовисуванців не було жодного шансу. Сьогодні все інакше, Революція гідності повернула суспільству віру у вагомість особистості, а не політичного бренду. — Однак і Вас також бачили на з’їзді президентської партії. А на Ваших агітаційних наметах є символіка Блоку Петра Порошенка… — Постать президента — це понад політичними змаганнями. Сьогодні роль президента, який є і головнокомандувачем, важко переоцінити. На ньому лежить найбільша відповідальність за державу, за майбутнє цілої нації. Треба мати багато мужності, щоб у такий час погодитися стати біля штурвалу і приймати мудрі зважені рішення. Сьогодні президент є ключовою фігурою, навколо якої нам усім потрібно об’єднуватися. Така позиція і в представників Блоку Петра Порошенка, на з’їзд якого мене запросили. Я спілкуюся з однодумцями, для яких гасло “Час єднатись” — не просто слова, а принцип, який допоможе нам перемогти у цій війні не менше, ніж боєздатна армія і надійний тил. — Тобто попри самовисування Ви таки співпрацюєте з президентською партією? — Безумовно. — Щодо Вашої політичної позиції зрозуміло. Але навіщо Вам взагалі йти до Верховної Ради? Хіба не вистачає роботи на льонокомбінаті? — Роботи справді вистачає, і тут, на льонокомбінаті я цілком щасливий. Але ж ідеться наразі не про мої власні інтереси. В Україні багато років панує корупція, в тому числі й політична. І, на жаль, наших людей уже привчили до думки, що користь від парламентського крісла має отримувати сам депутат, а не держава і громада, яка його обирала. Ми повинні повернути людям розуміння того, що їхній обранець не лише повинен, але й здатен працювати в їхніх інтересах. Виборець, розглядаючи того чи іншого кандидата, має оцінювати насамперед потенційну користь від нього у Верховній Раді. І найліпше таку оцінку давати за конкретними справами кандидата, за тим, що він робив дотепер, що він уміє. Скажімо, виробничник працюватиме над подальшим розвитком виробництва, цілої галузі, а злодій ще більше крастиме. Це очевидні речі. І люди це добре розуміють. Щодо роботи на Льонокомбінаті, то багато рівнян мене питають про подальшу долю підприємства. Тому хочу всіх заспокоїти: льонокомбінат не лише працюватиме надалі, а й так само стрімко розвиватиметься. Не для того я 20 років тяжко працював і вкладав по копійці гроші і всю свою душу, щоб покинути своє дітище напризволяще. За ці 6 років, що я працюю в Рівному, мені вдалося виростити гідну команду молодих менеджерів, керівників підрозділів, начальників цехів. І сьогодні я спокійний за підприємство: воно в надійних міцних руках нашої молоді. — Які найперші завдання Ви ставите перед собою у Верховній Раді? — Я сформулював лаконічну, але цілком конкретну передвиборчу програму. Між іншим, в Україні стало недоброю традицією безвідповідальне ставлення до написання програм з боку кандидатів і до прочитання їх — з боку виборців. Зазвичай, коли мова заходить про передвиборну програму, люди кажуть: “Та всі вони однакові і ще ніхто ніколи їх не виконував”. І це правда. Але давайте будемо чесними перед собою: скільки з нас вивчали виборчі програми кандидатів, за яких голосували, і скільки потім вимагали їхнього виконання? Багато років люди голосують за гарні гасла, симпатичні обличчя, яскраву символіку. Не будучи вимогливими до передвиборчих програм, виборці таким чином розбестили наших депутатів. Переважна більшість тих, хто балотується, навіть не стараються написати щось-більш менш реалістичне, конкретне чи просто пристойне, бо справедливо вважають, що це лише витрата часу і ніхто цього читати не буде. Моя програма сформована за кількома критеріями: по-перше, в ній ідеться про речі, більшість яких реально втілити за 1-2 роки, решту — до завершення каденції. По-друге, вона базується на моєму власному досвіді — виробничому, громадському, політичному і просто життєвому, тобто я достеменно знаю шляхи її втілення. І важливо, що в ній є пункти, які стосуються як загальнодержавних проблем, так і галузевих, а також проблем безпосередньо нашого Рівного та області. Однак основну свою увагу я зосередив на забезпеченні нашого війська. А цей пункт буде однаково актуальним уже й після перемоги. Адже наслідки демілітаризації, розкрадання майна армії, руйнування кадрового потенціалу ми вже бачимо. Тому нова мирна Україна будуватиме нову потужну, боєздатну армію, спроможну боронити нашу незалежність. Завдання держави — вдягнути, нагодувати і озброїти бійців. Українці здатні це зробити на високому рівні за 1-2 місяці. У нас є для цього всі можливості, адже бійці на передовій потребують не грошей, вони потребують амуніції, харчів, зброї та набоїв. Для 45-ти мільйонів українців повністю забезпечити стотисячну армію всім необхідним, за найсучаснішим зразком — це зовсім нескладно. Комплектація одного бійця — близько 1200 євро, якщо поділити це на 20 мільйонів працюючих українців — то це близько трьох євро на кожного. Порахуйте, скільки грошей кожен із нас уже перерахував на армію, скільки щомісяця ми платимо відрахувань із фонду заробітної плати — і порівняйте собі ці цифри. Ще 5 з половиною копійок із кожного українця потрібно на те, щоб нагодувати армію. Але урядовці нам продовжують казати про необхідність фінансування, адже вивезти гроші в напрямку Цюріха набагато простіше, ніж консерви чи солдатську білизну. Насправді проблема вирішується дуже просто: в уряді мають бути призначені троє посадовців, персонально відповідальних за три напрями: одяг, їжа і зброя. І ці люди мають просто зібрати наших виробників, які працюють в агарній галузі, в легкій та харчовій промисловості, в оборонній сфері — і поставити їм конкретні завдання. І більшу частину цього можна зробити навіть без грошей. Лише один Рівненський льонокомбінат здатен одягнути у трикотаж і термобілизну всю українську армію. І ми це робимо самостійно і безкоштовно ще з весни. До нас звертаються і з військкомату, і з міліції, із добровольчих батальйонів. Ми всім намагаємося допомогти. Але ж ідеться про партії 500-700 штук. Дехто приходить і по 100-200 просить, бо більше цього ніде не виготовляють. Однак, у нас велике промислове підприємство, тільки швейний цех шиє від 2500 до 5000 виробів за добу, і нам набагато рентабельніше і легше зробити одразу велику партію. Тим більше, якщо нам нададуть прописані державні стандарти чи технічні умови, будуть вказані розміри. Адже багато часу втрачається на те, щоб вивчити склад тканини, деякі зразки доводиться буквально “пробувати на зуб”. Це чимало часу роботи лабораторії, наших хіміків-технологів, потому ми вивчаємо крій зразків, шукаємо у ньому плюси та недоліки. Радимося з бійцями, які прибули на ротацію, чи лікуються у шпиталі. Наша перша партія термобілизни вийшла справді чудова, я нею пишаюся. Тканина стовідсотково натуральна, це бавовна. Вона дуже тепла, приємна до тіла і безпечна, адже не горить, як синтетика. До речі, днями виявилося, що термобілизна як така навіть не перебуває на озброєнні нашої армії. Більше того, щоб це змінити, потрібно спочатку півроку проводити випробування зразків. Тобто, із весни ми фактично воюємо, а ні Верховна Рада, ні Кабінет Міністрів навіть не зайнялися цим питанням. Наскільки мені відомо, Президент уже вказав на це урядовцям і наказав організувати нормальне забезпечення вояків, а не гратися в бюрократію. — Ви вважаєте, що у Верховній Раді матимете більше можливостей впливати на ці процеси? — Я в цьому твердо впевнений. Погодьтеся, одна річ говорити зараз про ці всі проблеми тут, у Рівному, а інша — звернутися з трибуни Верховної Ради, внести до комітетів, підняти проблему на значно вищий рівень, привернути до неї увагу всієї країни і сприяти вирішенню. Не кажучи вже про законодавчі ініціативи, здатні впливати на цілі галузі економіки. Я певен, що у майбутній Верховній Раді, яка зараз, після Революції гідності, пройде люстрацію виборами, сформується певна критична маса людей, здатних не лише пропонувати практичні ідеї, але й втілювати їх. — До речі, про люстрацію. Адже Ваша дружина також мала стосунок до Партії регіонів? — Це неправда. Про це люблять поговорити мої політичні опоненти, адже більше їм мене скомпрометувати нічим. Я нічого ні в кого не вкрав, усе заробив своєю працею, не був на державних посадах, не брав хабарів, і не давав, до речі, також. Свого часу моя дружина була в партії Тігіпка, коли її позиціонували ще як “Третю силу”, яка буцімто мала об’єднати підприємців, виробничників — середній клас. Тоді багато людей повірили в цей проект. Але одного вечора Тігіпко раптом вирішив змінити свою політичну орієнтацію і потягнув за собою людей — своїх однопартійців, зрадивши і їх, і своїх виборців. Фракція “Сильної України” у Хмельницькій обласній раді, де була моя дружина, за одну мить опинилася у фракції Партії регіонів. Але моя дружина заяви про перехід до “регіоналів” ніколи не писала, а незабаром і з партії Тігіпка вийшла. Однак усю цю історію подають як якусь одіозну, приплітаючи мене та мою сім’ю до “регіоналів”, адже з компроматом на мене не склалося. — Чому ж? А як же історія з ДТП за участю Вашого сина? — У чому компромат цієї історії? У тому, що одна з політичних партій намагалася використати чужу біду у власних політичних цілях? Та й те їм не вдалося, рейтинг цієї партії із колись високого сьогодні впав до рівня прохідного бар’єру. Мабуть тому, що люди усе-таки чекають від політиків реальних справ, а не лише гасел, показового мордобою і фотографій з автоматом на фоні кущів. А мій син отримав покарання відповідно до українського законодавства: 5 років позбавлення волі. І скористався своїм правом на амністію, як це роблять тисячі інших українців. До того півроку він просидів у СІЗО. Режим там суворий: холодно, 23 години на добу ти перебуваєш у бетонному приміщенні в обмеженому просторі. І одна година прогулянки на добу під квадратиком відкритого неба. Це не компромат, це біда для двох родин. — Дякую за відвертість. Наостанок розмови загітуєте наших читачів голосувати саме за Вас? — І Вам дякую за цікаву розмову і за пропозицію. Голосуйте за мене! А якщо серйозно, то наших людей не потрібно агітувати. Вони значно мудріші, аніж часом здається. Сьогодні ми гартуємося, стаємо сформованою нацією, і нас уже важко дурити. Українці, рівняни зокрема, добре бачать хто є хто насправді і кому довірити свої інтереси у майбутній Верховній Раді. Хочу лише побажати нам усім перемоги і миру.Олег Червонюк
