Привид приватизації витає над Рівненською сірниковою фабрикою мало не від початку її роботи. Чим далі фабрика залізала в борги, тим більш чітку перспективу її приватизації бачили потенційні інвестори — і українські, й зарубіжні. У 2006 році, викупивши з аукціону, оголошеного банком, перед яким фабрика мала борги, частину майна сірникової, вперше заявило про себе ТзОВ «Українська сірникова фабрика». Пізніше газета «Ділова столиця» повідомила, що це товариство «входить в орбіту співвласника газового трейдера «РосУкрЕнерго» Івана Фурсіна». І тоді стало зрозуміло, що наміри у цього потужного власника — серйозні.
Вголос почали говорити про можливу приватизацію сірникової фабрики у 2007 році — у Фонді держмайна тоді розглядалось питання передприватизаційної підготовки підприємства. Називались і конкретні терміни — у 2008 році підприємство мало вже увійти до переліку об’єктів, які підлягають приватизації. Однак цього чомусь не сталось. Натомість ТзОВ «Українська сірникова фабрика» стало орендарем майна, яке залишилось. Неправильна політика держави привела до банкрутства Рівненську сірникову фабрику. Це з жалем констатував Валерій Марчевський, начальник регіонального відділення ФДМУ в Рівненській області. За словами чиновника, українські сірники втрачають у конкуренції з російськими і білоруськими саме через непродумане державне управління. — Варіант з можливою приватизацією фабрики коментувати не буду, оскільки це залежить від влади, — продовжує пан Марчевський. — Як вона забажає, так і буде. Але, як мені видається, ситуація, яка трапилася з підприємством, не має права повторитись, і потрібно вдаватись до будь-яких заходів, щоб запобігти цьому. — Свого часу ми обговорювали цей проект на Рівненщині як безпрограшний, — розповідає Микола Шершун, народний депутат України, колишній директор Рівненського державного лісогосподарського об’єднання «Рівнеліс». - І справді, майже одразу після відкриття фабрика набрала чималих обертів з випуску продукції. Але потім почало творитись щось неймовірне. Через непродуману політику керівництва фабрики і влади це товариство довели до повного банкрутства. І, здавалося б, чого не вистачає? На Рівненщині є всі передумови для випуску сірників. За такої безвідповідальності, яка там коїться, я не виключаю варіанта з повною приватизацією підприємства. Можливо, це змінить ситуацію на краще. Приблизно такої ж думки дотримується Микола Сорока, колишній голова Рівненської обласної державної адміністрації: — Рентабельність будь-якого підприємства залежить від багатьох чинників. Але в першу чергу, конкурентноспроможність продукції — це завдання самих менеджерів і директорів. Будь-яке підприємство може нормально працювати як у приватній, так і в державній власності. Але якщо немає іншого виходу, що ми бачимо на прикладі Рівненської сірникової фабрики, то краще продати у приватні руки, щоб зберегти виробництво, робочі місця і податки до бюджету. Більш песимістична позиція у Романа Василишина, колишнього голови Рівненської обласної ради: — Боляче дивитись на те, що зараз коїться з Рівненською сірниковою фабрикою. Це жорстока політика, від якої я вже давно відійшов і в яку повертатись не хочу. Тут, на мою думку, видається все зрозумілим: держава здала в оренду майно підприємства «своїм же». Це все прості махінації з метою нажитись. Фабрика при нормальній політиці може працювати і в державній власності. Але, щиро кажучи, не думаю, щоб там щось змінилось на краще. Приватизація фабрики в таких умовах, здається, цілком можлива, навіть до завершення терміну оренди. Але чи на краще це буде — покаже час.
